Живемо у ритмі подій

Християнська етика VS загальнолюдські цінності?

14:06, Нд, 02 Гру 2018 Лілія Криницька

Щоразу, коли десь поруч заходить мова про релігію – я стараюся змовчати, але не завжди витримую. А особливо тепер, коли все частіше про масову катехизацію чути у контексті школи і дошкілля. Катехизм  у навчальних закладах: серйозно???Пишу перші речення і вже відчуваю перші стріли, які летять зусібіч. Обмовилася подрузі, що я категорично проти введення уроків саме християнської етики у школі, і що коли подібне питання постало у садку, то теж була проти. Такої ж думки були і більшість інших батьків. А вона здивовано вигукує: «Чому? Хай краще ходять на християнську етику, ніж мають цікавитися тільки дурницями із соцмереж!» Але хіба це те, що треба протиставляти? «А компанія, наркотики, усякі ігри на смерть!» – продовжує моя Оксана. «Ні, тобі легше, бо в тебе – Ель, а в мене – хлопець…» І вона не чує моїх питань, чи серйозно вірить у те, що саме урок у тиждень врятує її сина від біди в житті. Не чує, бо вже повірила, що хтось за неї зробить те, що треба було б робити у сім’ї.

Тонка гра на батьківських почуттях

Так, це звучить жорстоко, але я вважаю, що тему введення уроків християнської етики періодично піднімають неспроста. По-перше, питання релігії – завжди дражливі і на них легко заробляти політичні дивіденди. Особливо на Заході України. По-друге, «турбота» про дітей – це ще одне благодатне поле, з якого напередодні кожних виборів легко зібрати урожай. Ну, бо ж піклуємося про майбутнє України і так далі за сценарієм. Але є ще і по-третє: гра на почуттях батьків. Кожен із нас мріє про те, щоб хтось нам хоч у чомусь допоміг, узяв на себе хоч частку відповідальності, забрав із наших плечей якісь турботи. І от школі ми вже давно делегувати обов’язок навчати наших дітей, то чому б ще і не доручити трохи повиховувати? Це ж нікому не зашкодить, правда? А от і не правда, думаю собі я, бо це – підміна понять і перекладання відповідальності. Тим паче у світській державі.

Священик окроплює дітей свяченою водою, українська школа

Еліанка у свої 4,6 добре знає про віру, але ще мало розрізняє релігії. Проте часто звертається до Бога і її не дивує, що різні люди називають його по-різному. Вона ще не знає, хто вона за визначенням соціуму, але упевнена, що Бог її дуже любить. Їй «не пощастило», бо її батьки належать до різних релігій, і «пощастило», бо вони обоє розповідають про віру і Бога. Кожен по-своєму. Про одні і ті ж принципи. Але в розумінні загалу – це все ж «кожен про свого Бога».

Для  мене не стоїть питання – чи має Бог бути присутнім у школі. Адже начання – це частина життя, і кожен із нас сам вирішує, як і з ким це життя жити. Я розмежовую віру і релігію, бо для нашої сім’ї – це абсолютно не тотожні поняття. І, до речі, чому саме християнська етика, а не просто етика?

А як у світі?

Ми живемо у світській державі, і чи повинні школи знайомити дітей з основами релігій або ж занурювати їх у них із головою – одна з найгостріших тем для освітніх дискусій. В українських школах та університетах викладають релігієзнавство, де вивчають історію і принципи головних світових релігій.
Церква в США відокремлена від держави, це позначається і на освітній політиці. У державних школах, де вчаться 85% дітей, релігію не викладають.

Типовий клас у США

Проте там доволі поширена мережа католицьких шкіл. У Китаї проживають представники різних релігій, але в державних школах жодну з них не вивчають. Зате в загальноосвітній програмі є такі предмети як «Мораль», «Етика», «Ідеологія» і «Політика».

Китайські школярі

У Німеччині держава в цілому гарантує право викладання релігії в школах, але на практиці це питання кожна земля вирішує самостійно. Наприклад, в Баварії та Гамбурзі уроки релігії обов’язкові у всіх школах. А в Берліні у програму входить тільки предмет під назвою «Етика».

В Ізраїлі школи розділені на чотири типи: державні, державно-релігійні, релігійні та арабські. Більшість дітей (близько 70%) відвідують державні, тобто світські, школи, де релігію не викладають. Близько 25% дітей ходять в державно-релігійні школи. У них вивчення релігійних предметів займає орієнтовно 40% часу. Невелика кількість дітей відвідує релігійні, тобто ортодоксальні школи. А в арабських школах, окрім звичайних предметів, вивчають арабську історію, релігію і культуру.

Школа в Ізраїлі

У польських школах діти вивчають Закон Божий, який формально не є обов’язковим предметом. Тому існує така практика, що школи просять батьків учнів писати заяви з проханням вивчати релігію. Натомість законодавство Франції забороняє вивчення релігії в державних школах. А з 2004 року в школах також заборонено носити будь-яку релігійну символіку або атрибути. У той же час, більшість приватних навчальних закладів – католицькі.

Школа у Франції

А от у Пакистані, де іслам є державною релігією, усе геть навпаки. Вже при народженні кожна дитина отримує спеціальну дитячу книгу з основними положеннями Корану. Згодом діти вивчають релігійні книги при мечеті. На основі вивчення Корану також формують і програму в традиційних школах.

Школа у Пакистані

У Фінляндії батьки школярів повинні зробити вибір, що будуть вивчати їхні діти: релігію або етику. Якщо батьки вибрали релігію, її починають викладати вже з першого класу. У більшості класів – це основи християнства: 94% вивчають лютеранство.

Лютеранський священик у фінській школі

У Туреччині релігію вивчають у початковій і середній школі. Програма знайомить учнів з більшістю світових релігій, але істотна частина курсу присвячена вивченню ісламу. Нерелігійні сім’ї воліють віддавати дітей в приватні школи, де релігію не вивчають взагалі.

Християнська етика і релігійна нетерпимість

За останні роки рівень і характер релігійності українського суспільства змінився. Про це свідчить дослідження Центру Разумкова. На сьогодні число людей, які вважають себе віруючими, становить 72%. А число тих, хто підтримує принцип відокремлення церкви від держави і школи від церкви, – 43%. У той же час 58% опитаних вважають, що релігія є важливою у житті.

Я вирішила опитати і своїх знайомих, та результати виявилися відмінними від тих, які нам називають соціологи. Принцип відокремлення церкви від держави і школи від церкви підтримують 80% сімей, із якими я спілкувалася. Інші розділилися приблизно навпіл: одні – обома руками «за» катехизацію, інші – ще не визначилися остаточно, але швидше «за», аніж «проти». Зауважу, що ті, хто проти союзу школи і церкви – загалом толерантні до сповідування різних релігій, а от інші 20% – виявляють негативне ставлення до ісламу, євангелічних і харизматичних церков, юдаїзму та протестантизму і наголошують на прийнятті лише традиційної для нашої країни релігії – християнства.

Додати до обов’язкової шкільної програми предмет християнської етики – це ще не все, дехто іде далі: пропонують школярам молитися перед уроками. А я собі мислю так: християнська етика чи загальнолюдські цінності – чого я хочу від навчального закладу, в який ходитиме моя донька? І радію, що моя Еліанка молиться зі мною, а не в садку, бо це особисте і не для загалу.

Нове на сайті: