Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

Кутя з євшан-зіллям

Різдвяні святкування емігрантів з Галичини та України у міжвоєнний час
12:31, Пн, 07 Січ 2019 Євген Гулюк

З початком року ми входимо у фазу затяжних зимових свят, вийти з яких зуміємо лише ближче до кінця січня. У цей світлий та радісний період наше життя переповнене зустрічами з рідними і теплим спілкуванням, позбавлене суєти робочих буднів. Тому в цей час ми повинні бути по-особливому вдячними тим, хто своїм подвигом і самопожертвою зробив описане можливим – усім захисникам, які тримають оборону на Сході нашої країни, більшість з яких зустрічають Різдво далеко від дому і рідних. Не схожою, але частково подібною була ситуація і в українських емігрантів, які в минулому також не мали нагоди святкувати Різдво вдома. На відміну від сучасних героїв, яких поза домом тримає обов’язок, причини перебування виселенців з України далеко від рідної землі у кожному з випадків були різними. Тим не менше, іскорку рідного вони щороку намагалися засвітити разом із вогнями ялинки. Окремі з таких історій пропонуємо до Вашої уваги.

Різдвяна листівка, Яків Гніздовський, ілюстрція -korali.info

Хоч досить чисельним було представництво вихідців з українських територій у Чехії, але не все у них велося легко. У періодиці трапляються відомості про брак шкіл і священиків. У газеті “Діло” повідомлялося про бажання батьків віддавати дітей до українських шкіл у Празі, але останні були призначені головно для буковинців – не для галичан. Отож, діти потрапляли до німецьких і чеських шкіл. Частково рятували ситуацію організації на кшталт Українського комітету опіки над шкільною молоддю у Празі. Опираючись на підтримку меценатів, вони забезпечували дітей їжею, теплим одягом, книгами і ін. До дня святого Миколая закупили подарунки: інструменти для писання і малювання, яблука, горіхи і цукерки. На Різдво організували для дітей ялинку, пригощали їх різними стравами, кутею, домовились про виступ хору. Ніби і не так багато, але приємно і по-домашньому.

Читайте також: Українська вишивка ще здивує світ,- Роксоляна Шимчук

Різдвяна листівка, Яків Гніздовський, ілюстрація – photo-lviv.in.ua

Не простою була ситуація для української громади у 30-х роках ХХ століття у Нью-Йорку. У місті фактично було дві групи вихідців з українських територій – старші і молодші. При цьому, кожна з них мала свої організації і інтереси; представники груп навіть не завжди пересікалися на святкуваннях чи у повсякденні. Тим не менше, різдвяні свята все ж зводили їх разом. Зокрема, Служба Божа, яка відбувалась о півночі – у денну пору на кожного з них чекала робота. Що цікаво, навіть тут між групами було різноголосся. Діти, народжені в США, не розуміли колядок. У школі вчили літературного варіанту текстів пісень. Натомість, їх батьки співали колядки з архаїзмами. Як зазначив дописувач “Діла”, який розбирався у ситуації, молодь тому радо йде до церков, де співають англійською. Так переривається наша традиція. Отож, на його думку, є потреба зібрати комісію знавців мови і церковної традиції, аби уніфікувати тексти колядок, надрукувати нові варіанти і розіслати їх українським церквам. Тоді діти в Америці будуть знати, що разом з ними колядки співають мама і тато, а також – українці у Канаді, Австралії, Бразилії, рідній землі і ін.

Читайте також: 100 років: на Львівщині живе вогнеборець-довгожитель

Різдвяна листівка, Яків Гніздовський, ілюстрація – uk.wikipedia.org

Вдалося натрапити у періодиці і на скромне повідомлення про буття української общини у Манчестері. Так, на Різдво 1934 року до них прибув “український католицький священик з Брукселі, о. Боский (Ван ден Босше)”. У неділю він мав богослужіння, на яке українська громада Манчестера зібралась у “цілості”, аби відсвяткувати Різдво за “старим українським звичаєм”. Між вихідцями з українських територій на богослужінні були присутні і окремі англійські гості, яким, якщо вірити дописувачу “Діла”, відправа і співи дуже сподобалися.

Різдвяна листівка, Петро Холодий-молодший Ілюстрація з газети, фото Є. Гулюка

Цікаво було переглядати матеріал про українську школу у Братиславі. Властиво, що головними її відвідувачами були діти, які народилися та виростали “на чужині” і про Україну могли чути тільки від батьків та вчителів. На Різдво для них та їхніх батьків у школі влаштували свято з українським колоритом, активним залученням дітей, їх виступами. На дійстві колядували з зіркою у “жовто-блакитних барвах”. У той момент ще погасили світло і сяяла тільки ялинка. Надалі декламували поезію, співали народні пісні і танцювали. Між дітьми були і пластуни у національному одязі. Таке тепле свято влаштували для себе українці у Братиславі на Різдво.

Читайте також: Кава, вільнодумство та хіпі – феномен львівської «Вірменки»

Різдвяна листівка, Мирон Левицький, ілл.страція – baitsar.blogspot.com

Українська громада у Женеві на 1937 рік не була чисельною і не могла похвалитися значними успіхами у самоорганізації. Відтак, великою радістю для її членів став приїзд до них на Різдво отця В. Дурбака з Фрайбурґа, куди той приїхав на навчання з Риму. За активної участі кількох студентів з місцевої громади, священик відправив Службу Божу. По тому священнослужитель виголосив “дуже змістову і патріотичну проповідь”, яка “зробила на присутніх глибоке вражіння”. Під вечір кільканадцять осіб з української громади зійшлися до “панства Бачинських” за святковий стіл: на кутю, узвар і інші ласощі. Гості співали, спілкувалися і ін.

Різдво, Мирон Левицький, ілюстрація – baitsar.blogspot.com

Переселенці з українських територій у місті Брно гуртувалась довкола різних організації. Одна з таких, Українська громада, доклала максимум зусиль, аби 6 січня 1938 року люди могли зібратися у залі Студентського Дому ім. Масарика на Святвечір. На столі традиційні наїдки, за столом учні українських шкіл. Все розпочалося з колядок – хор заспівав “Бог Предвічний”. Далі слово взяв голова Української Громади. У своєму виступі він закликав продовжувати працю і реалізовувати заповіт героїв Львова, Києва, Крут і Базару. По тому виступали і інші. Звучали побажання якнайшвидше зустрічати Різдво під рідною стріхою у Вільній Україні. Зрештою, перейшли до трапези. Закривали програму співами. У тому числі – дитячий хоч у національному одязі.

Читайте також: Українські полярники зустрінуть Різдво у найпівденнішій каплиці світу

Різдвяна листівка, Яків Гніздовський, ілюстрація – uk.wikipedia.org

Наступний сюжет трохи неоднозначний, але не згадати про нього не можна. У газеті “До перемоги!” знаходимо свідчення солдата, який у 1944 році святкував Різдво далеко від домівки. На чужині, у формі німецького воїна, той згадував про дзвони над рідною Галичиною, які сповіщають про свято Різдва Христового. Солдат сумував за домом, але без свята не залишився. У просторій залі військового клубу добровольцям організували спільну вечерю. Він з товаришами заспівали “Бог Предвічний народився”, на кожного солдата за довгими столами чекав подарунок від Військової Управи. Командир виголосив промову німецькою, а по тому до солдатів звернувся і їхній поручник, але українською. Після вечері колядки, народні і стрілецькі пісні. Наступного дня для солдатів організували поїздку до місцевості, де було багато працівників з Галичини. Не один тоді зустрів братів і сестер, яких давно не бачив. Тижневик “До перемоги” – це видання військової управи дивізії “Галичина”. Солдат також був добровольцем цієї структури.

Різдвяна листівка, Коломия, ілюстрація – uk.wikipedia.org

Між повідомленнями про святкування Різдва, натрапляємо і на розповіді про його заборону. У “Ділі” за 1933 рік подано новину, що в Радянському Союзі введено в дію подібну заборону. Якщо хтось наважувався на продаж ялинки, грозили карою. Церкви перетворили у антирелігійні музеї і вони проводили активні кампанії проти Різдва. Містами поширювали антирелігійні “летючки”, ходили бригади, які стежили за “порядком”. У школах вводили “дидактичні” хвилинки, а вистави у театрах і фільми в кіно також мали антирелігійний характер. Автор допису зазначав, що святкували потайки, вдома і без ялинки. Така ж картина і в Радянській Україні.

Читайте також: Час настав: у Стамбулі підписали Томос

Описані історії самобутні і зі своїми нюансами. Кожен з випадків – це маленький світ у великому калейдоскопі подій. Свої правила, традиції, звичаї і ритм життя. Тим не менше, в основі кожного з цих випадків була маленька іскорка української душі, а спільноти, історії яких подано, не переставали думати про рідне. Тішить, що вони організовувалися і не забували звідки вийшли. Тішить, що ними цікавились і про них писали тут, підтримували. Інколи видається, що подібних підтримки та взаєморозуміння нам і сьогодні бракує. І це добрий урок, а Різдво – вдалий час, аби цей урок засвоїти.

Більше інформації тут:

  1. З житя українських виселенців в Чехії // Діло. – Львів, 1917. – Ч. 53. – С. 3.
  2. Заборона святкувати Різдво в Радянщині // Діло. – Львів, 1933. – Ч. 4. – С. 3.
  3. Демидчук С. Американське Різдво й колядки // Діло. – Львів, 1933. – Ч. 21. – С. 1.
  4. Українське Різдвяне Богослуження в Манчестері // Діло. – Львів, 1934. – Ч. 19. – С. 1.
  5. Наші діти на чужині // Діло. – Львів, 1935. – Ч. 24. – С. 4.
  6. Українське Різдво в Женеві // Діло. – Львів, 1937. – Ч. 11. – С. 5.
  7. З життя української кольонії у Брні // Діло. – Львів, 1938. – Ч. 21. – С. 11.
  8. Українське Різдво над Райном // До Перемоги. – Львів, 1944. – Ч. 7(8). – С. 4.

Найбільше читають:

Нове на сайті: