Живемо у ритмі подій
ПОЛІТИКА

Юлія Гвоздович: Багато людей навіть не здогадуються, скільки всього вони можуть зробити, не будучи депутатами

29 листопада Львівська міська рада затвердила стратегію «Львів, дружній до дітей та молоді». Що реально зміниться для дітей у місті? Чи зникнуть черги у садочки? І як батькам подбати про права своїх чад, якщо вони не є ні громадськими активістами, ні депутатами?
16:38, Вт, 11 Гру 2018 Марічка Курило

Інтерв’ю зі співініціаторкою стратегії «Львів, дружній до дітей та молоді» – Юлією Гвоздович– П’ять років тому у мене був шок і абсолютно новий досвід сприйняття мого рідного міста, у якому я до того 25 років прожила,- розпочинає наш діалог депутатка Львівської міської ради Юлія Гвоздович,- у мене з’явився перший син. Я вийшла на вулицю з візочком і зрозуміла, що Львів для мене суттєво помінявся. Я не змогла без докладення фізичних зусиль проїхатися вулицею. Не могла зайти у свою сімейну поліклініку на огляд, тому що двері були завузькі. Ще й треба було тягнути візочок по сходах догори. Тоді в мене і назріла думка, що треба щось міняти.

З чого ви почали?

– Перше, що я зробила – зв’язалися у соцмережах з іншими мамами, тепер в нашій громадській організації і тати є, а тоді це були лише мами. Перший наш проект – ми комунікували із закладами харчування у Львові, щоб вони ставали дружніми до дітей. Ми визначили певні критерії цієї «дружності». Для кожного віку дітей є свої критерії: для немовлят, буквально новонароджених, треба пеленальний столик, зручний за’їзд для візка; для дітей, яким півтора-два роки, треба якомога більше забавок, бажано окремий куточок, де би вони могли полазити; для старших потрібні додаткові розваги. Згодом ми розробили спеціальні наліпки, якими позначали заклади, дружні до дітей.

Скільки зараз закладів у Львові є лояльними до дітей?

– На початку нашої кампанії ми ледве могли до цієї категорії зарахувати 15 закладів, зараз їх є понад 60. З картою таких закладів можна ознайомитися у нас на сайті childfriendly.lviv.ua. Заклади, дружні до людей – це також одне із завдань, які увійшли до стратегії «Львів, дружній до дітей». Далі, від імені міської ради, будемо працювати над тим, аби не лише заклади харчування, а в принципі громадські заклади були більш пристосовані до потреб сімей з дітьми, а також маломобільних категорій. У тому числі людей з інвалідністю. Це один з проектів, який буде реалізовуватися у рамках стратегії. Загалом ж їх буде близько 40.

Що статус міста, дружнього до дітей дасть Львову?

– Стратегія була розроблена на основі UNICEF. Cтатус «Місто, дружнє до дитини і до молоді» від UNICEF мають понад 3000 міст світу, і це дає їм певні привілеї. Вони можуть подаватися на різноманітні програми від UNICEF, брати участь у конкурсах, залучати додаткові інвестиції. І це мотивувало мерію нам допомогти розробляти стратегію. А ініціювали цю стратегію дві депутатки – я і Уляна Пак, двоє молодих мам, які вже мали за собою певні дитячі проекти. Ця стратегія має три основні завдання: забезпечити дітям та молоді право на повагу та гідне ставлення, право бути почутими і право на охорону здоров’я, соціальний захист та освіту.

Наскрізною ниткою через усю стратегію проходить тема безбар’єрності, інклюзивності і взагалі – доступності міста. Тому що як сім’ї з маленькими дітьми, так і діти з інвалідністю, і люди дорослі з інвалідністю, це все маломобільні категорії. Також зараз ця тема дуже актуальна для багатьох хлопців, які повертаються з ООС, до маломобільних категорій частково відносять старших пенсіонерів, якщо їм важко пересуватися.

Якщо усіх цих людей зібрати, виходить, що стратегія стосується понад 50%  мешканців Львова.

Яким чином ця стратегія буде втілюватися?

– Вона охоплює широке коло питань: від пропагування здорового способу життя, грудного вигодовування і до дитячих майданчиків. Одне з питань, яке мене особисто вже давно турбує – зміна підходу до встановлення дитячих майданчиків у місті. У півторарічному віці мій старший син припинив ходити на дитячі майданчики. А все тому що вони всі однакові. Вони усі мають чотири кольори, у них однакові елементи: хатинка, балансир, пісочниця, качелька. Нам потрібно міняти підхід. По-перше, ті майданчики мають бути різновікові, не лише для 3-4-річок, але і для малесеньких зовсім, і для трохи старших – від 10 років.

Тому що ці всі нищення, які ми бачимо на майданчиках, їх переважно роблять підлітки або старші діти, бо їм нудно.

По-друге, для 10-18-річних вулична інфраструктура взагалі тільки починає у нас розвиватись. Майданчиків для «воркауту» бракує.

У 2019 році для таких категорій у Львові щось передбачили?

– Зараз нове керівництво Управління молоді та спорту взяло курс на створення мультифункційних майданчиків, спортивних майданчиків у тому числі. Щороку таких встановлювати у Львові планують близько 20.

У жовтні ви зробили справжню сенсацію – прийшли на засідання сесії міської ради із 8-місячним сином. Наскільки міська рада виявилася дружньою до дітей?

– Тиждень перед цим засіданням сесії громадянська мережа «Опора» внесла мене до числа прогульників серед депутатів. Я вирішила звернути увагу на те, що треба брати до уваги, що я народила дитину. Як би мені не було прикро за мої представницькі повноваження, але перших півроку я не могла дитину покинути. Але вони мені сказали, що я лише прикриваюся материнством. Тому я вирішила продемонструвати, що насправді з восьмимісячною дитиною дуже не попрацюєш. Це був мій такий крок, щоб показати, якщо громадські організації, а вони сьогодні мають великий вплив та авторитет, влаштовують такі моніторинги, вони повинні барти до уваги такі важливі речі, як народження дитини, коли ставлять клеймо на депутатів.

Щодо умов для дитини у міській раді, наразі з усіх зручностей є лише пеленальний столик і можливість у якійсь кімнаті погодувати немовля.

Чи знаєте ви приклади у світі, де спромоглися надати належні умови, щоб депутатки у парламентах могли працювати і водночас виконувати свій материнський обов’язок?

– Перших півроку жодна няня не замінить маму. Я бачила фотографії з Нової Зеландії, з Європейського парламенту, де жінки годували дітей у залі парламенту. У них це робота, у них трохи інша ситуація, ніж у нас в міській раді (депутати у Львівській міській раді за свою діяльність зарплат не отримують). Та ми з моїми колежанками, депутатками, які мають дітей, вирішили, що годувати дітей під час засідання сесії – це вже зайве.

Чи знаєте ви приклади у світі, де спромоглися надати належні умови, щоб депутатки у парламентах могли працювати і водночас виконувати свій материнський обов’язок?

– Перших півроку жодна няня не замінить маму. Я бачила фотографії з Нової Зеландії, з Європейського парламенту, де жінки годували дітей у залі парламенту. У них це робота, у них трохи інша ситуація, ніж у нас в міській раді (депутати у Львівській міській раді за свою діяльність зарплат не отримують). Та ми з моїми колежанками, депутатками, які мають дітей, вирішили, що годувати дітей під час засідання сесії – це вже зайве.

Питання гендерної рівності в Україні зараз особливо часто підіймають. Чи можете ви впевнено сказати, що колеги-депутати жодного разу не були упереджені до вас через стать та вік?

– У депутатському корпусі Львівської міської ради зараз є 17 жінок. І це, насправді, досить мало. У нас є по одній жінці у кожній фракції, лише у найбільшій фракції «Самопоміч» є 11 жінок. Тому ми намагаємося триматися купи і дуже слідкувати за тим, як до нас ставляться чоловіки. Я особисто у свою сторону ще не відчувала ніяких ознак цього «ейджизму» та сексизму. Але є деякі колеги-депутати, які собі дозволяють у сторону жінок висловлюватися зовсім неетично та нетолерантно. Я є також головою Комісії законності і депутатської етики, то ми мали вже такі справи у нас на комісії, коли просили депутатів вибачитися перед жінками-чиновницями за їхні висловлювання.

До речі, у мерії дуже багато жінок працюють, може, навіть більше ніж чоловіків. Усі опорні департаменти очолюють жінки, це і ЖКГ, і економічна діяльність, і юридична, і адміністративні послуги, і гуманітарна політика – це все очолюють жінки. Половину комісій також очолюють жінки.

Черги у львівські садочки. Це перший пункт, який би назвали усі ті, хто скаже, що Львів є не зовсім дружнім до дітей. Ви як мама, як громадська діячка, депутатка маєте бачення, як можна вийти з цього кола?

– Як на мене, це питання лежить у фінансовій площині. З іншої сторони, це питання також управлінське, тому що, коли на початку 2000-их років деякі садочки закривали, деякі віддавали в оренду, деякі – просто руйнувались.

Управління освіти мало б спрогнозувати, що народжуваність, яка розпочалася років 10 тому, вплине на навантаженість дитячих дошкільних закладів.

Зараз активно обговорюється питання з електронною чергою. Моя особиста думка, що питання та проблематика електронної черги зніметься тоді, коли буде достатня кількість місць. Щодо черг у садочки, ми завжди критикуємо у тому плані керівництво та мерію, тому що можна було спрогнозувати це. Можна було уникнути колапсу, який ми маємо зараз. Втім, зараз народжуваність трішки спадає – на 1000 дітей в рік приблизно, тому ситуація з чергами трохи послабиться в наступні кілька років.

Але чекати на спад народжуваності – не вихід.

– Згодна. Та будівництво одного садка – це приблизно 20 млн грн. Тому зараз ремонтуються, відкриваються групи, деякі ущільнюють, у деяких садках це ущільнення пішло на позитив. Деякі садки не були готові до нього.

Управління освіти і департамент містобудування мають подбати про те, щоб, коли видаються містобудівні умови на будівництво новобудов та нових житлових районів, потрібно враховувати і питання соціальної інфраструктури. І це ще нам поки що не вилізло питання транспортної інфраструктури.

Що ви маєте на увазі під словами «поки що не вилізло питання транспортної інфраструктури»?

– У багатьох розвинених країнах враховуються не лише садки та школи, там також намагаються спрогнозувати людські потоки. Я, наприклад, проходила стажування за програмою «Молодь змінить Україну» у норвезькому місті. Там вони чітко розподіляють людські потоки на основі демографічних показників: старіння населення, його рух, міграція. Відтак можна розпланувати, наприклад, курсування того самого соціального транспорту. Де живуть здебільшого старші – заводять електротранспорт переважно, де молодь – будують кращі транспортні розв’язки, бо там люди користуються здебільшого авто.

Юліє, ваша громадська діяльність, як не крути, підкріплюється депутатським мандатом. А що можуть локально змінити ті, у кого мандата нема?

– Депутатство – це лише інструмент. Це не є статус, це конкретний представницький мандат і можливість кількох прав. Та ще 100 обов’язків, насправді. Тому, найперше, я дуже раджу людям знати свої права як громадян, як мешканців тієї чи іншої спільноти. Тому що багато людей навіть не здогадуються, скільки всього вони можуть зробити, не будучи депутатами.

Навчіться користуватися такими інструментами, як звернення, електронна петиція, місцева ініціатива, громадський бюджет. Можна моніторити тендерні закупівлі – це все зараз є відкрито і прозоро. Усе можна прослідкувати онлайн.

І однозначно, бажано це не робити самотужки – об’єднуйтесь! Якщо у вас є якась проблема, то ви, напевно, не єдині, хто її має. Я так і починала, нас було четверо мам, ми взяли дітей, взяли наші пропозиції і прийшли до начальника Управління молоді і спорту, і сказали: «Давайте щось з цим робити». Таким чином тодішня наша маленька ініціатива переросла у теперішню цілу міську стратегію.

Фото Мар’яни Галькович та зі соцмереж героїні

Найбільше читають:

Нове на сайті: