Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

300 тонн вживаних речей – на переробку. Про життя в «Емаус-Оселі»

Історія про те, як колишні бездомні стали прикладом для України у сортуванні сміття та повторному використанні «непотрібних» речей

Вихідці із сиротинців, які після настання повноліття не знають що робити зі своїм життям ; діти у яких не було повноцінної сім’ї, або сім’я була лише на словах, а у реальності – агресія та докори, що народився – це є найбільш вразливі групи, які здебільшого потрапляють у складні життєві обставини та стають бездомними. «Емаус – Оселя» – перша організація в Україні, яка допомагає безпритульним повернутися на роботу, дає їм житло, їжу і шанс реалізувати себе.

Олеся Саноцька – засновниця оселі, виросла у сім’ї, де панувала любов, прийняття. Бабусі та дідусі були педагогами, які прививали любов до оточуючих, Батьківщини, природи. Вона сприймала, як разючу несправедливість той факт, що одні люди отримують багато родинного тепла, а інші не мають нічого і у житті покладаються лише на себе.

«Олеся завжди говорила, що не може бути щасливою у суспільстві, де стільки бідних та знедолених, тому у 2003 році створила спільноту об’єднання людей, які потрапили у складні життєві обставини та тих, які відчули відповідальність за цю несправедливість», – розповідає Наталя Саноцька, заступниця голови ради «Емаус – Оселі» та рідна сестра Олесі.

«Оселя»  довгий час була на випробувальному терміні у міжнародного руху «Емаус», проте коли вони переконались, що спільнота діє прозоро та є голосом бідних України у світовому товаристві – розпочали співпрацю.

Читайте також: Переполох на Левандівці: чи уникнуть учні школи №65 навчання у другу зміну

Олеся Саноцька померла від важкої недуги у квітні 2016 року. Проте, справа її життя продовжується. Зараз у домівці мешкають 25 людей, які проходять ресоціалізацію. Ті, хто відчули сили розпочати життя за межами «Оселі» мешкають у соціальному гуртожитку на вулиці Угорській.

«У нашій спільноті є чіткі правила. Коли людина має бажання знайти роботу за межами «Оселі» , ми її продовжуємо підтримувати, тому що знайти роботу і одразу орендувати житло складно. А вихідці з оселі не мають високої зарплати. Ми взяли в оренду в міської ради на 15 років колишній гуртожиток «Полірону», вклали  у нього 50 тисяч євро, аби відновити два поверхи. Там є благодійна крамниця для утримання гуртожитку. Мешканці оплачують символічну вартість за комунальні послуги»,– розповіла Наталя Саноцька.

Контейнери для непотрібних речей, акції та сортування одягу – це те, що відомо про «Оселю». Цікаво було зазирнути у внутрішню атмосферу спільноти, де у кожного є своя болюча історія та слабкості з якими її члени ведуть боротьбу щодня.

Спільнота, праця та солідарність

Це основні цінності на яких тримається «Оселя». Спільнота не є реабілітаційним центром, де зазирають у минуле людини, це можливість навчити її працювати та показати, що змінити себе та життя можна у будь-якій ситуації.

Праця в оселі є надважливою.  Кожен робить роботу, яка йому під силу. Спільнота живе на ті кошти, які сама заробляє. Раніше це було прибирання та благоустрій Винник, згодом допомога на земельних ділянках, а тепер – сортування речей, які люди залишають у спеціальних контейнерах від «Оселі».

«Було багато побоювань, що львів’яни негативно сприймуть ідею з контейнерами для вживаних речей, проте склалося враження, що вони самі цього чекали.  Зараз наша автівка збирає речі з 23 контейнерів, а мешканці «Оселі» їх сортують», – розповідає Наталя.

Читайте також: 32 кілограми цукру на рік та 60 тонн їжі за життя: як харчуються українці

Сортування одягу та сміття. Як колишні безпритульні почали виступати на еко-форумах

Минулоріч «Оселя» здала на переробку : понад 10 тисяч кілограмів виробів з бавовни, понад 9 тисяч кілограмів джинсу, понад 183 тисячі кілограмів непридатного одягу, близько 2 тисяч кілограмів поліетиленових пакетів, 530 кілограмів металобрухту, 300 кілограмів скла та понад 8 тисяч кілограмів макулатури.

Мешканці «Оселі» сортують одяг на різні фракції:

Перша – одяг та взуття, яке безкоштовно роздають безпритульним. Здебільшого: темний, теплий, спортивний та зручний. На вулиці Винниченка, 3 у місті Винники діє осередок підтримки безпритульних. Щодня з 9 до 16 потребуючі можуть прийти, підстригтися, поїсти та отримати одяг.

Друга – одяг для благодійної крамниці. Це вишиванки, портфелі, аксесуари, взуття на підборах, шкільне приладдя. Всі речі можна придбати за символічну благодійну плату.

Третя – бавовна та джинс. Це речі, які можна здати на переробку та використовувати повторно. Бавовну часто закуповують автосервіси, які використовують тканину для миття транспорту. А джинс «Оселя» планує віддавати на повторне використання підприємству біля Києва. Проте, проблемою є транспортування. Аби відправити автомобіль з матеріалом у Київську область необхідно заплатити понад 7 тисяч гривень, а таких коштів у спільноти немає.

Четверта – фракція, яка непридатна до вжитку: книги, папір, скло, пакети. Всі матеріали пресують та віддають на переробку.

П’ята – відходи. Щомісяця їх налічується близько 20 тон. До відходів належить синтетичний та сильно поношений одяг.  Така кількість сміття «падає на плечі» спільноти, а вивозити та утилізувати відходи за новими тарифами дуже дорого. Враховуючи, що це сміття не спільноти, а цілого міста, яке би без переробки просто відправили на звалище.

«Ми намагаємося довести міській раді, що це не є сміття яке генерує організація. Наше сміття вивозить перевізник, з яким підписали угоду. А позбуватися відходів з одягу ми просто не маємо можливості», – пояснює Наталя.

Окрім одягу, мешканці «Оселі» реставрують старі меблі, які повертають власникам, або віддають за благодійну допомогу. Не всі вміють шити, проте у історії спільноти є ті,які навчилися і зараз досягли успіху у цій справі. Як наприклад, Сашко Горонді.

Перші враження від складу, де сортують одяг – тісно та холодно. Декілька людей власноруч сортують одяг. Жінки – перебирають його, а чоловіки на плечах носять важкі коробки та мішки з одягом. Працюють вони цілий робочий день з перервою на обід. Діляться, що мріють створити центр переробки і навіть вже створили візуалізацію та план. А саме про тепле та велике приміщення, де можна буде зручно зберігати фасований одяг, перевозити його візками, а не на плечах. Проте, навіть за теперішнє тісне приміщення доводиться платити 11 тисяч на місяць.

«Ми звернулися  до міжнародної спільноти «Емаус» із проханням допомогти збудувати такий центр, адже він необхідний аби прививати українцям культуру повторного використання. Нашу культуру зрозуміли аж тоді, коли сталася аварія у Грибовичах. Після цього безпритульні стали прикладом і почали відвідувати толоки та форуми », – Наталя Саноцька.

Читайте також: На Львівщині неплатників аліментів влаштовуватимуть на роботу

Благодійна крамниця

Зайшовши у крамницю вражають її масштаби та те, як все зроблено з душею: гарно випрасувані вишиванки за скляною вітриною, ошатні манекени, дитячий куток та найголовніше – усміхнені працівники.

Пані Алла є мешканкою «Оселі» вже 13 років. Її називають мамою та дуже люблять. Вона підтримує порядок у домівці.

Аллу привезли у 2006 році з обмороженням кінцівок та практично без свідомості. Тоді у Львові панувала люта зима. Того року вперше влада міста визнала, що проблема безпритульних існує і виставила намети. «Оселя» допомагала цим людям, а коли намети забрали – багато людей прийшли у домівку.

«Спали на підлогах, тому що місця було дуже мало. Тоді з наметів приїхали 26 людей», – згадує пані Алла.

Вона не хоче розповідати про минуле, яке змусило її опинитися на вулиці. Близько 2 років вона не мала домівки, проте зараз знайшла сім’ю:

«Я вже дуже звикла, домівка стала настільки рідною, що не хочу звідси їхати. Не уявляю себе без цих людей. Я отримую задоволення від того, що можу допомогти людям з вулиці, якою була сама».

Пані Алла помирилася з рідними: синами, невісткою та 4 внуками. Тепер кожних вихідних їздить до них у гості. Розповіла, що любить готувати і навіть запросила на обід скуштувати її страви.

Підчас нашої розмови підійшов маленький хлопчик та попросив чаю. Пані Алла з радістю відгукнулася. В крамничці є відділ з книжками, де окрім стола, крісел та стелажів з книгами є невеличка барна стійка, де відвідувачів магазину частують гарячими напоями. Доки мама хлопчика обирала одяг у крамничці – він пив чай.

«На таку ідею нас наштовхнули пенсіонери. Вони не мають середовища, де можуть зібратися та змінити обстановку. Бувало, що приносили смаколики і просили відсвяткувати чийсь день народження тут.  І як відмовити? (ред.- усміхається). Так і виникла ідея подавати гарячі напої тут»,– розповіла Наталя Саноцька.

Дозвілля та життя спільноти

Ніщо найкраще не покаже обличчя спільноти, як місце, де відбуваються найтепліші моменти життя. Ми з Наталею вирушили до домівки, у якій мешкають оселяни. Тільки відчинились двері оселі – я відчула дуже смачний аромат. На кухні господарювали два хлопці – Мирон та Олексій. Вони готували обід. Того дня це були відбивні. На кухонних стінах висять дуже гарні тарілки та список іменинників місяця.

«Ці тарілки розмальовувала Олеся. Був період коли люди масово віддавали тарілки з блакитною смужкою. Саме тоді у спільноти не було коштів навіть на харчування. Олеся звернулася до Галини Вдовиченко, яка зателефонувала до Андрія Куркова, який вирішив допомогти і  запросив її з тарілками до Києва. Андрій покликав до себе у гості поважних людей, дипломатів, які купили декілька тарілок за немалі кошти. Так тарілки допомогли вибратись із кризи», – поділилася історією Наталя.

Вздовж коридору на стінах висять колажі зі світлин. Найчастіше зустрічаються світлини Олесі, пам’ять про яку живе та житиме завжди.

На верхньому поверсі у просторій та світлій кімнаті завжди збираються мешканці та беруть участь у тренінгах, забавляються, спілкуються та святкують.  Очільники оселі мріють зробити виїзний табір, аби розширити кругозір людей, які не так багато бачили у житті та організувати  різні цікаві лекції з фінансової грамотності та основ здоров’я.

Впродовж року оселяни відбирають одяг, обирають тематику та влаштовують модний показ.

Девіз оселі : «Непотрібних людей і непотрібних речей не буває». Тому у спільноті завжди вітається волонтерська підтримка та благодійна допомога.

Читайте також: Коктейлі, гроші і стволи: розмова за баром

 

Найбільше читають:

Нове на сайті: