Живемо у ритмі подій
МІСТО

5 вихідців із Галичини, які прославились на весь світ

Людина по-справжньому живе лише тоді, коли творить. При цьому, не має значення – що і як, бо для творчості можна підібрати найрізноманітніші означення.
15:15, Сб, 26 Січ 2019 Євген Гулюк
Фото: islam.in.ua

Головним є те, аби твоя діяльність приносила користь оточенню і сприяла духовному та практичному розвитку індивіда, спільноти, країни. Відтак, пропонуємо до вашої уваги історії людей, для яких творчість була способом спілкуватися зі світом і манерою життя. Характерно, що кожен зі згаданих нижче діячів має стосунок до Львова чи Галичини. Силою власної активності та творчого запалу ці люди зуміли не тільки вразити найближче оточення, але й принести користь людству загалом.

Львів’янин і поява Пакистану

Фото: Асад другий зліва, islam.in.ua

У це складно повірити, але Леопольд Вайсс та Мугаммед Асад – це одна і та ж людина. Ця історія розпочалась із того, що в австрійському Львові, у родині Кароля Вайсса, який був сином рабина м. Чернівці, народився хлопчик – Леопольд. Той завжди знаходив втіху «у цікавенних історичних романах Сенкевича, фантастичних творах Жуля Верна, історіях про червоношкірих Фенімора Купера» і навіть не здогадувався, що на нього в житті чекають не менш захоплюючі пригоди та подорожі. Хоч і з підвищеним рівнем відповідальності.

З початком Першої світової війни родина Вайссів залишила Львів, облюбоване гніздечко в районі вулиць Пекарської та Костя Левицького. Їхньою наступною пристанню став Відень. Там юний Леопольд починає займатися журналістикою, що згодом переростає у фах. Так сталося, що він декілька разів побував на Близькому сході, де дуже зацікавився мусульманською культурою; Леопольд Вайсс вивчає арабську мову і знайомиться з ісламською теологією. Через якийсь час Леопольд Вайсс переїхав до Берліна, де одружився із суттєво старшою за себе художницею. З нею і її сином він переходить в іслам. Так народився Мугаммед Асад.

Читайте також: Кава, вільнодумство та хіпі – феномен львівської «Вірменки»

Родина жила якийсь час у Саудівській Аравії, Єгипті і Лівії. На початку 30-х років дружина помирає. Мугаммед Асад одружується вдруге – з донькою впливового шейха Саудівської Аравії. Так він зблизився з королем цієї держави і часто виконував доручення останнього. У такий спосіб Мугаммед потрапляє до Індії, де вивчає мову урду і веде боротьбу за права мусульманської меншини, працює редактором однієї з місцевих газет. Наприкінці 40-х років ХХ століття Мугаммед Асад долучився до процесу створення держави Пакистан, розробляв проект конституції цієї країни і був її представником в ООН.

Мелодія, яку знає весь світ

Фото: Норберт Ґлянцберґ, islamichistory-arts-culture.blogspot.com

Тепер прямуємо до Рогатина. Саме там у 1910 році, в родині дрібного торговця Шмуеля Ґлянцберґа, народився син Натан. Минуло лише біля року часу від його народження, а родина залишила Королівство Галіції та Лодомерії і переїхала до Вюрцбурґа, що в Баварії. Батьки мріяли про те, аби їхній син став лікарем, або ж юристом, але той більше любив музику. У Аахені, до якого молодий Натан (Норберт) переїхав у 1929 році, він робить перші самостійні кроки в світі музики – пише і виконує пісні, диригує і ін. У столиці Карла Великого з Норбертом Ґлянцберґом стається історія, яка змінила все його подальше життя. Він виконував партію на піаніно в виставі Імре Кальмана «Королева Чардашу». Молодий музикант дуже добре справився зі своєю роллю, а після закінчення вистави отримав запрошення від Кальмана переїхати з ним до Берліна.

Читайте також: Чим живе Левандівка

З переїздом до іншого міста у життя Ґлянцберґа «входять» і нові явища. Зокрема, кіно. Він починає писати музику до фільмів. Зрештою, навіть удостоюється наступних похвал: «Новачка звати Норбертом Ґлянцберґом. Його ритми спокусливі, а композиції захоплюють, він пише легко і невимушено». Така казка тягнулася до часу приходу до влади у Німеччині нацистів, їхнього «закорінення». Звичайно, що знали і про музиканта з Галичини. Зустрічається інформація, ніби сам міністр пропаганди Йозеф Геббельс згадував про нього: «цей маленький галицький єврей Глянцберг злизує у молодих світловолосих композиторів масло з хліба». Зрозуміло, що залишатися у такому середовищі музикант не міг.

Фото: oleg-leusenko.livejournal.com

Норберт Ґлянцберґ переїжджає у Париж, а ще до того він відмовився від пропозиції летіти до США. Видно музикант не хотів стати ще однією «тінню  в раю», як охарактеризував життя емігрантів у Америці відомий письменник Еріх Марія Ремарк. Натомість, у столиці Франції Ґлянцберґ познайомився з Едіт Піаф. Відпрацював з нею кілька епізодичних концертів, а по тому була співпраця на регулярній основі. Співачка дуже любила вихідця з Рогатина і говорила, що він володіє ключами від таємниці музики. Називала його «мій Ноно», а відповідала йому «твоя Фіфа». Одним із найбільших презентів, що Ґлянцберґ зробив для Едіт Піаф, стала мелодія, яку він написав у 40-х роках ХХ століття. Згодом з цього мотиву «народилася» пісня «Padam, Padam», яку сьогодні знає весь світ.

Картини у Білому Домі

Фото: картина «Переміщені
особи», photo-lviv.in.ua

У 1961 – 1963 роках праці «Зимовий пейзаж» і «Соняшник», зроблені Яковом Гніздовським, прикрашали кабінет президента США Джона Кеннеді у Білому Домі. Роботи того самого майстра також замовляли для Конгресової бібліотеки, Бостонського і Філадельфійського музеїв, для збірки Нельсона Рокфеллера, колекції сина японського імператора Хірохіто, а також багатьох інших приватних збірок, музеїв. Американські критики мистецтва характеризували творчість Гніздовського як «одне з найбільших і найоригінальніших здійснень […] за останні тридцять років». Попри подібне визнання, не все у життєвому шляху майстра складалося легко. Проходив той шлях і через Львів.

Фото: робота, яку виставляли у Білому Домі,1kr.ua/news-

Яків Гніздовський, який народився на Тернопільщині, певний час жив і навчався у Львові. Бувало по-різному. Якось він потрапив у не надто приємну ситуацію, коли підпав під підозру у співпраці з підпільними націоналістичними структурами. Переслідувався польською поліцією і навіть потрапив до суду, хоч вини й не довели. Але були і приємніші миті – за сприяння Едварда Козака, Яків Гніздовський робить перші творчі спроби: ілюструє львівські часописи «Новий час» і «Комар». Після допомоги митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, молодий митець відправився на продовження навчання до Варшави.

Фото: могила Якова Гніздовського на Личаківському кладовищі, uk.wikipedia.org

На цьому мандри тільки почалися. Надалі Гніздовському довелося пожити у Загребі, Мюнхені, США. У більшості випадків переїжджав він не з власної волі, а вимушений обставинами. Тому навіть називав себе туристом по життю. Ця життєва обставина знайшла відображення у його роботі «Переміщені особи». Лише у США до майстра прийшло справжнє визнання. До описаних вище речей варто додати те, що персональні виставки його робіт організовували у багатьох американських містах, у країнах Африки, на Близькому Сході, у Великобританії, Західній Німеччині, Японії; творець отримав багато премій та нагород. На сам кінець, понад 200 робіт Гніздовського придбала Асоціація Американських Митців. Могилу талановитого митця можна відвідати у наші дні на Личаківському цвинтарі.

Пластун із Зали національної слави США, який «створив» Джобса

Фото: Любомир Романків, amazing-ukraine.com

При кожному вмиканні комп’ютера починає працювати сім патентів Любомира Романківа. Впродовж наступної роботи за цією машиною, можна рахувати і інші відкриття цього винахідника. Любомир Романків сьогодні проживає у містечку поблизу Нью-Йорку, але народився він у Жовкві. Провідний науковець компанії IBM в галузі комп’ютерних технологій, винахідник процесів для запису інформації і співавтор майже 70 патентів у цій галузі, а ще – людина з активною життєвою позицією, яка любить Україну і підтримує скаутську організацію Пласт. Це все знову ж про Любомира Романківа.

Більша частина життя Любомира Романківа минула за океаном, але він все одно пам’ятає про Україну і часто приїжджає сюди. Родина Романківа втекла звідси у 1944 році, коли стало очевидним, що на цих теренах буде встановлена радянська влада. Австрія, Німеччина та Канада стали проміжними точками на маршруті родини до кінцевого осідку. До України Любомир Романків зумів вперше повернувся аж у 1972 році. Тим не менше, від моменту проголошення незалежності буває тут ледь не кожного року.

Фото: Любомир Романків, amazing-ukraine.com

За відкриття і досягнення Любомира Романківа було урочисто введено до Зали національної слави США. Трапилося це у 2012 році. Разом з ним там і Стів Джобс. Пан Любомир, у зв’язку з цим, жартує, що одні його колеги говорять, що він такий, як Джобс. А інші уточнюють, що без нього не було би Джобса. Винахід Любомира Романківа – це процес створення тонко плівкових індуктивних і магніторезистивних мікроголовок для запису та зчитування інформації. Він розробив цю технологію, Стів Возняк її закупив, а Стів Джобс розвинув і зробив масовою. Що цікаво, вдома Любомир Романків комп’ютера не має і ніколи не мав.

Жовківчанин, який засудив нацистів

Фото: Герш Лаутерпахт, reaction.org.ua

Є не так багато людей, життя яких розпочиналося у Жовкві, а закінчувалося у Лондоні. Але одним з таких був видатний юрист, спеціаліст з міжнародного права Герш Лаутерпахт. Майбутній лицар (титул надано у 1956 році) вчився на юридичному факультеті Львівського університету (1915 – 1918), а також у Берліні, Відні і Лондоні. Викладав у Кембриджі.

Герш Лаутерпахт був одним з розробників законодавчих норм щодо воєнних злочинів, а також упорядником Статуту Нюрнберзького воєнного трибуналу. Нюрнберзький міжнародний суд розглядав військові злочини нацистів. Сам Лаутерпахт також був у Нюрнберзі впродовж 1945 – 1946 років, але в якості консультанта. Пізніше Герш Лаутерпахт працював суддею Міжнародного суду ООН у Гаазі (1955 – 1960 роках), а також викладав у Гаазькій академії міжнародного права. Загальна декларація прав людини 1948 року, Європейська конвенція прав людини 1950 року і ін. – це документи, які розроблялися за його безпосередньої участі.

У наші дні Лаутерпахта цілком заслужено і справедливо називають одним із творців міжнародного права і автором концепції прав людини. Великою перемогою і кроком вперед для жителів та влади Львова є те, що на будинку, де впродовж 1911 – 1919 років проживав відомий правник (вул. Театральна, 6), встановлено інформаційну табличку. Кожен львів’янин тепер може дізнатися про вихідця з нашого міста, внесок якого у розвиток людської цивілізації визнає весь світ.

Позначки:
історія Львів

Найбільше читають:

Нове на сайті: