Живемо у ритмі подій

Як це – святкувати день народження, якщо тобі за дев’яносто

Доброго усім здоров’ячка! З вами бабця Надя (Надія Антонівна Шаригіна-Куповець). Мабуть, ви уже знайомі зі мною як із жінкою поважною віку, що сідає на шпагат у свої 93 роки. Що ж – тепер мені уже 94 і, мушу вас запевнити – шпагат і далі виконується, так само як і зарядка щоранку (про фізичну підготовку можна почитати – тут). 14 жовтня у теплому сімейному колі відзначила своє 94-ліття. Дякую усім за привітання у соціальних мережах: мені дуже приємно читати теплі слова від вас!

Хоч і відзначаю свій день народження на Покрови, але насправді я родилась десь на тиждень раніше. Записали мене у церковну книгу, як і похрестили, пізніше – коли батьки могли вибратись до церкви на велике свято. Народження чергової дитини у сім’ї тоді не було визначною подією. Взагалі, в дитинстві, ми ніколи не святкували днів народження. Нас у батьків було 14 дітей, тож мама часто взагалі забували коли у кого був той день народження. А якби згадували, то, мабуть, довелось би щомісяця святкувати. Хоча і святкування як такого не було: мама пекли для нас вертут (це такий корж з тіста на кислому молоці, що посипається цукром та маком, далі завертається, мов налисник,  скручується равликом та запікається на сковорідці). От і святкова страва була. Мій онук до сих пір просить, щоб я спекла для нього такий, хоча може себе побалувати будь-якими солодощами з крамниці – вертут для нього все ж смачніший.

Читайте також: Як я почала жити у стилі Еко, коли це ще не було модно. Блог 93-літньої

А вже тепер мої діти на мій день народження спечуть для мене щось смачне та м’яке чи солодощів принесуть – зберемось усі разом: побалакаємо, поспіваємо трохи. А часом, їм (дітям) вдається мене на день народження до Львова запросити – то підемо чи до театру, чи в Органний зал, зайдемо на львівську каву. А пишу «вдається», бо не дуже хочу їх собою перевантажувати, тож часто відмовляюсь від таких вилазок. Але коли на моє 90-річчя посходились подруги та після чаювання почали на хвороби скаржитись, то я щоб не слухати їх пустих балачок схитрувала, що ми мусимо до Львова на концерт їхати. А донька серйозно поставилась до такої пропозицій, тож так ми і потрапили у театр імені Леся Курбаса. Потрапили на чарівну виставу за творчістю Богдана-Ігора Антонича «Формули екстази», що була наповнена такими співами та атмосферою, що я немов на батьківщині побувала – у центральній Україні.

Читайте також: «Кожна постановка – це маленька буря»: що відбувається за кулісами львівського театру імені Леся Курбаса

Щодо подарунків – теж ніколи цим не переймалась. У дитинстві подарунком був вертут, або ж мама діставали десь кусок матерії і справляли для мене нове плаття, або нове плаття шилось для старшої сестри, а тобі перепадало те, що у неї було до того. Раніше важко було дістати одяг чи взуття, тому така обновка була справжнім святом. Коли я вже мала свою родину, то найкращим подарунком були втілення творчих ідей моїх дітей. Дочка малою організовувала концерт у мою честь – співала та танцювала, малювала листівки та картини, випалювала на дошці чи вишивала. Такі ж чудові дарунки отримувала і від внуків. Онук створював цілий творчій вечір – з цирковими номерами на шведській стінці, з парними танцями з онукою (своєю сестрою), із співами та вітальними плакатами. А якось на великому ватмані вони усі разом намалювали кошик із соняхами – моїми улюбленими квітами. То він ще довго висів у мене біля ліжка. А цього року донька зробила особливий дарунок – намалювала для мене ікону Охтирської Божої матері на склі.

Якщо підсумувати, найбільш цінним дарунком для мене є увага рідних та час розділений зі мною. Це найважливіше і найкраще, що ми можемо давати один одному – свій час та увагу. Це такий безцінний подарунок, який зігріває та тішить скільки б тобі не було років.

Взагалі, час – доволі відносна річ. Я не відчуваю себе старою чи 94-річною – аніскілечки. Лише подивившись у дзеркало, можу не впізнати себе: хто це зазирає на мене такий сивий та весь покритий зморшками? А потім сміюсь, коли впізнаю, що це ж я. Отож, дні народження лише відмірюють цифри вашого віку. Бажаю, щоб кожен був у теплому родинному колі на свій день народження та отримував таким чином найбільш цінний дарунок!

Читайте також: У 50 життя лише розпочинається! Думки про старість від 93-літньої

Читайте також:

Нове на сайті: