Живемо у ритмі подій

Чому так мало людей похилого віку живуть при добрій пам’яті. Блог 93-літньої

Доброго дня, мене звуть Надія Антонівна Шаригіна-Куповець, мені 93 роки, я веду здоровий спосіб життя (ТУТ ви можете прочитати про мої улюблені дихальні вправи та гімнастику) і, як кажуть у Книзі Рекордів України, я єдина в Україні у своєму віці сідаю на шпагат. Я вирішила, що треба ділитись своїм досвідом із тими, кому це цікаво, тому завела собі сторінку в Instagram і блог – тут – на Galnet.

Сьогодні хотіла б вам розповісти про важливість спілкування у нашому житті. Я нещодавно зрозуміла, чому так мало людей похилого віку (маю на увазі тих, кому вже за вісімдесят) живуть при добрій пам’яті. Звісно, якусь роль відіграє здоров’я, генетика, але все ж ключовим моментом, як на мене, є спілкування. Живе, якісне спілкування. На жаль, ні телевізійні програми, ні газети та книги не можуть замінити взаємодії між двома людьми.

Читайте також: 93-літня рекордсменка з Львівщини назвала 7 книжок, які варто прочитати

У такому поважному віці як мій – коло спілкування дуже обмежене. Так більшості однолітків та рідних (з 12 братів та сестер живий лише наймолодший брат) немає уже в живих. Подруги, які трішки молодші за мене, на жаль, в розмовах більше скаржаться на здоров’я. Я сама не люблю жалітись, а ще більше – слухати від інших про те, чим і як вони хворіють. Від таких розмов – зменшується снага жити.

Раз у тиждень зідзвонююсь з рідними – з племінниками, братом, які лишились на Криворіжжі. Це велика радість мати нагоду так швидко почути когось рідного, хто є за багато миль від тебе. Раніше для цього писались листи чи надсилались телеграми і вісточки приходили з запізненням. Тепер простіше: набрав номер і можеш чути рідний голос.

Часом випадає нагода перекинутись словом з сусідами, коли пораємось на грядці.

ТУТ ви можете прочитати про ТОП-7 книжок, які я рекомендую обов’язково прочитати

Найбільша приємність – спілкування з дітьми. Ось, недавно, коли працювала на грядці, до мене прибігла сусідська дівчинка, у другому класі вчиться. Розповідала, що на літо дали вивчити табличку множення. То поки я прополола картоплю, ми з нею разом «співаючи» вивчили множення на п’ять. Моя старша сестра колись не могла вивчити табличку множення, для того розспівувала її як пісню, стрибаючи довкола столу. Для мене, а я ще в школу не ходила, це була мов забавка, я теж повторювала за нею. Так, в першому класі я вже вміла множити.

Діти дають наснагу жити, вони допомагають забути про час. Бо для дитини «час» відсутній, існує лише мить, у якій вони є зараз. Старі люди теж схожі на дітей – для нас часу вже не існує і ми радіємо кожному дню.

Дуже люблю спілкуватись з онуками. Особливо слухати, що в них нового відбувається у житті. Так, онучка розповідає мені усі свої переживання та турботи, про життя своїх друзів і новини від них. Онук теж телефонує – розповідає, як там живеться у столиці, як проходить навчання, чим цікавиться зараз молодь.

Вважаю, що саме вільне спілкування між мною та рідними допомагає відчувати себе живою та радіти життю. Комунікація з людьми різних поколінь допомагає бути у тонусі. Я почуваюсь сучасною людиною. Я не почуваюсь забутою. А саме це – коли людину залишають наодинці – змушує її потрохи забуватись, вона не встигає за життям.

Я рідко можу чимось зарадити проблемам своїх дітей чи онуків, бо життя тепер зовсім інше, ніж раніше. Найбільше, що можу зробити, підтримати їх, бути з ними разом у кожній миті життя – у сумній та радісній.

Читайте також: Продукти, які допомагають мені добре почуватись і дають сил на кожен день: блог 93-літньої

З дітьми (сином та дочкою) теж щодня розмовляємо. Син багато читає та щоразу шукає у бібліотеці для мене цікаву літературу. Можемо з ним обговорювати і книги, і телевізійні чи газетні новини. А донька у мене дуже активна – щоразу ділиться якоюсь цінною інформацією: то про особливості іконопису, то про останні театральні постановки чи концерти.

Саме діти та онуки насичують мене живим спілкуванням і завдяки їм хочеться жити. Правда, часом мене мучить сумління, що забираю у них вільний час, прошу,  щоб більше приділяли час собі, та все ж надіюсь і чекаю, що прийдуть до мене чи передзвонять якомога швидше.

Діточки, спілкуйтеся між собою, розмовляйте з рідними, навідуйте своїх бабусь та дідусів – у них немає інтернету, щоб отримати нову інформацію, головне джерело їх інформації – це ви, новини від вас, телефонуйте їм частіше.

Читайте також: Запропонували попрацювати нянею: Як дівчина із Львівщини потрапила у рабство

Читайте також:

Нове на сайті: