Живемо у ритмі подій

Кути: Зона концентрації пам’яток єврейського мистецтва, де не побачиш навали озброєних камерою туристів

14:10, Пн, 05 Сер 2019 Олександра Багач

Усі фото – Герцюк Артур

Кожної весни зелена галявина на березі Черемоша перетворюється на стоянку з десятками автобусів, набитими вщент опасистими панами в чорних атлясних плащах, фетрових капелюхах із заломом та з довгими незістриженими пасмами волосся на скронях.

Річ в тому, що ребе Баал-Шем-Тов, засновник містичної течії іудаїзму, свого часу застряг у Карпатах на цілих 7 років. Відтак, хасиди з цілого світу приїжджають, аби побувати в місцях, де молитвами спілкувався з Богом їхній духовний лідер. А привела його сюди, як не учуднено це звучить, любов. Та сьогодні не про романтичні стосунки цадика, та навіть не про його дружбу з легендарним Олексою Довбушем, а про єврейські містечка, які, попри те, що в них сьогодні немає жодного іудея, залишаються повністю жидівськими.

Читайте також: Чому так мало людей похилого віку живуть при добрій пам’яті. Блог 93-літньої

Вимощена бруківкою дорога містечка Кути, що на межі Івано-Франківської та Чернівецької областей, провадить на старий жидівський цвинтар. Таємницю символів на кам’яних поверхнях надгробків вже 300 років силкується розгадати сонце, щовечора підсвічуючи карміновими променями делікатно вигравіювані дзбани, благословляючі руки, глечики, написи на івриті. У неповторній пластиці рельєфів застигла історія цілого єврейського народу, залишилася німою для тутешніх карпатських вершин та хмар, що повільно розчиняються у небі, як фарби у воді.

Читайте також: Не висока і не низька. Що треба знати про здорову самооцінку

Попри те, що це зона концентрації чудових пам’яток єврейського мистецтва, тут не побачиш навали озброєних камерою туристів.

До Другої світової Кути були заселені євреями майже повністю. У місті налічувалося більше тисячі будинків, 9 гарбарень, 2 цегляні заводи, 6 столярень, 9 бляхарських майстерень, 5 перукарень, 4 пекарні, 3 водяні млини, килимарня з 153 робітниками.

Сьогодні про довоєнну епоху нагадують стерті бруковані кривулясті вулиці, будинки під химерним кутом, центральна ратуша. Повітря між щільно розставленими стінами так само пахне пекарнею, ладаном та хвоєю, як і сто років тому. Тричі на рік тут відбувається ярмарка, вівторок і п’ятниця – торги. І хоч на ринку вже не зустрінеш жидів, що торгують слизькими линами, Кути не втратили по сьогодні свого єврейського шарму. Прямокутні двоповерхові будинки, що виростають з-під землі, великі, обрамлені хиткими рамами вікна, колони, дерев’яні ганки, пофарбовані в коричневу фарбу за модою тих часів. Деякі будинки вифрандилися, як на забаву. Декоративні елементи, які ще не розпалися від часу, нагадують про колишній статус: збережені фронтони, пофарбовані на сучасний лад, під шарами срібної фарби вимальовуються делікатні риси маскаронів. Серед цих вигадливих елементів недолуго глипають «євровікна». І якщо посилкуватися, можна побачити крізь зашмальцовану шибу, як роздуті, мов квочки, єврейські газдині смажать кавові зерня, напуцовують привезені з Косова кахлі, пихтять вкритими кіптявою лампами. У цебрах з водою хлюпається хвостата риба, а на вулиці галайкають кучеряві діти.

Читайте також: Не лише Говерла. У які гори в Україні можна піднятись зі середньою фізичною підготовкою

Та у закапелках пам’яті старожилів зберігаються й спогади про трагічну історію єврейської громади. Про неї замовчують кам’яні ангели зі скорботними обличчями і опущеними кутиками губ при вході до польського костьолу.

«Єврейку ми зустріли, як йшли в неділю з мамою на базар. Вона гвалтувала про допомогу. Поліцай вистрілив раз. Але вона не загинула. Лежала біля тротуару і кивала рукою. На цвинтар возили трупи у візку, великому, як фіра. Кидали один на одного. Така велика була гора. Та і ту жінку забрали. Волосся жовте, зелений светр, чорна спідниця», – пригадує бабуся Анна, перебираючи покрученими від тифу пальцями.

А українці рятували євреїв?

– Боялися. Німці розстрілювали за це. Але була одна сім’я, яка переховувала цілу родину за дверима, завішеними килимом і припнутими шафою. Коли прийшли німці – євреї в цей час обідали вкраденою сусідською куркою. Їх забрали в Косів, де подружжя саме собі копало яму.

Українці з євреями жили мирно, – запевняє жінка. Утім, екскурсовод краєзнавчого музею Євген Німець розповідає про конфлікти на побутовому рівні. Був трафунок, коли єврейка вийшла заміж за українця. Вихрестилася. А коли йшла вінчатися, то з єврейського боку готувалися провокації.

Кутська єврейська громада припинила своє існування 1942 року. Останніх німці розстріляли у Шепарівському лісі. У місцевому краєзнавчому музеї лише зберігається коробка з під кошерних дріжджів з маркуванням Давидової зірки. Певно власним дріжджового заводу був євреїм.

Міст, перекинутий через Черемош, розділяє дві області – Франківську та Чернівецьку. Колись – Польщу та Румунію. У Румунії, а сьогодні містечку Вижниця, єврейське минуле мало величезний вплив на формування його культурного обличчя: 11 єврейських божниць, ритуальна лазня, єврейська школа для хлопчиків.

До нашого часу збереглася одна з небагатьох юдейських божниць – триповерхова кам’яниця із заломним дахом. Спорудили колишню головну синагогу ще за австрійських часів. За Першої світової її спалили російські війська. Зараз у приміщенні колишньої божниці розташований будинок народної творчості. Кам’яна пам’ятка єврейського минулого Вижниці, пофарбована в блакитний колір, гармонійно вписується в заспокійливу панораму темно-зелених гір. А в рожевому двоповерховому будинку із оригінальним фронтоном та скатним дахом колись була лазня. На перехресті вулиці Січових Стрільців стояла головна святиня Вижниці, споруда з двома двоярусними вежами, побудована у мавританському стилі. Її оточував цілий комплекс культових хасидських споруд. Після Голокосту вціліли лише кілька десятків сімей вижницьких хасидів. Зараз це потужна та впливова сила в ізраїльському суспільстві.

Читайте також: 93-літня рекордсменка з Львівщини назвала 7 книжок, які варто прочитати

Прикметно, що з того часу декорації майже не змінилися, все ті ж австрійсько-єврейські фасади, облуплені рами, фризерні зі старомодними вивісками, базар, де гуцули торгують боровиками, підосичниками, афинами, бринзою, вурдою, пацьорками, керамічними горнятами  та кухонним начинням. Жінки вмостилися над кошиками з пломенистими квітами, стручками часнику, петрушки, цибулі та різних трав, доставлених на вижницький торг з самісіньких високих гір.

Лише немає рабинів у вбранні з лискучого сатину, розсіяних по місту, як соняшникове насіння. Немає єврейок з копицею волосся на голові та темними-темними очима, схованими під тяжкими повіками, які ведуть свій торг, послуговуючись голосною масною лайкою, а норовиті панусі із закопиленими догори носами, проходжуються поміж торговцями, обираючи найсмачнішу вуджену шинку, найсвіжішу сметанку, найм’ясистішу рибу та найпахучішу каву.

Читайте також: «Кожного дня тут працювала одна людина на квадратний метр»: як у Тартакові відновили палац ХІХ століття

 

Читайте також:

Нове на сайті: