Живемо у ритмі подій

Місце, де я не бачила жодного злого обличчя. Куба: Частина Друга

16:30, Нд, 24 Бер 2019 Вероніка Міронова

Якщо ви, читаючи мій попередній блог “І інтернет за картками, які коштують 3 долари на годину: зворотний бік Куби”, подумали, що Куба – це лише про Комунізм та жахи цієї системи, то ви не зовсім праві. У першу чергу Куба – це про подорожі у часі. Попередня подорож була у не такі далекі 70-ті роки ХХ сторіччя на нашій батьківщині. Наступна ж – ще далі в кінець ХVІІІ – початого ХІХ сторіччя – у колонізаторську Іспанію.

Читайте також: Понад три тисячі дерев за три години: як на Львівщині садили ліс

 

Тож вирушаємо!

Як тільки виїдете з Гавани, і попрямуєте на протилежне узбережжя Куби, на південь до Карибського моря, то на кожному кроці на вас чекатимуть приємні несподіванки. Спочатку ви з’їжджаєте з автомагістралі, і тут дуже знадобляться українські навички водіння авто – коли ям на дорозі більше, аніж рівних ділянок, Та потім вашим очам відкриваються маленькі гірські селища. На кожному кроці тут біля будинків вздовж дороги продають то банани та папайю, то молоко та яйця, то ще щось, мені невідоме. Тож пропри державний устрій, вільний ринок торгівлі тут не змогли винищити. Люди дуже привітні і відчувається, що живуть вони краще, аніж містяни. Думаю, що причина банальна: село завжди і всюди заможніше у країнах такого штибу, бо люди мають власний клаптик землі, якусь худобу, та можливість заробляти живі гроші, торгуючи з туристам напряму, без посередництва держави.

Читайте також: Львівська водійка таксі: «Поляки дивуються, що я жінка-таксист, у них, кажуть, немає такого»

Прямуємо у напрямку Тринідада. Дорога поступово погіршується, перетворюючись на пісчану стежку. З одного боку перед очима відкривається фантастичних кольорів море, з іншого – величні гори.

Заїжджаємо у Тринідад. В’їзд у місто працює наче справжній портал у часі. Тут годинники зупинилися багато десятиріч тому. Мощені камінням вулички пам’ятають ще іспанських моряків, які колись відкривали ці землі, і налагоджували торгівлю тростниковим цукром. Старі будинки вмостилися один на одному – видно, що колись земля була тут дуже дорога. Знайти готель у цьому місті вам не вдасться, як би не шукали. Лише каси – по-нашому, кімнати в оренду у приватних будинках. І це друга важлива відмінність. За часів, коли Че Гевара з його революцією ще не панували на Кубі, усі туристичні послуги надавав малий приватний бізнес. У Тринідаді цю традицію зберегли і понині.

Читайте також: «Не завжди кулаки та побої»: З якими проблемами найчастіше звертаються до львівської сімейної радниці

Машину довелося залишити в офіційному гаражі біля в’їзду до міста. Далі або пішки, або верхи на коні. Коні тут дійсно найпопулярніший вид транспорту – їх використовують і як вантажівки для доставки продуктів, і як таксі для туристів, і як власні автівки для пересування по місцевості.

Мені назустріч виходить літня жінка. У неї на голові намотана хустка надзвичайно яскравих кольорів, а в зубах величезна сигара – все виглядає так, як на листівках про цю країну. Жінка привітно усміхається, питається, якою мовою мені краще спілкуватися – англійською чи іспанською. Як я з’ясувала пізніше, тут майже усі можуть розмовляти англійською.

Читайте також: Можуть з’явитись проблеми зі шлунком та серцем: львівська стоматологиня про наслідки неправильного догляду за зубами

«Ми вивчили мінімально мову, коли зрозуміли, що туристам довподоби наше місто. Ми розуміємо, що це наш хліб зараз», – пояснила мені ця жінка згодом.

Вона пропонує зупинитися у неї за 20 куків на добу, включаючи сніданок. Враховуючи, що середнього класу готель у Гавані коштує близько 80 куків – це дуже добра пропозиція. І відразу ж веде мене показувати свій будинок, перекрикуючись з кимось на протилежному боці вулиці іспанською. Будинок у неї невеликий, як і всі тут, але чисто прибраний, білизна свіжовипрана, а у дверях кімнати мене зустрічає мала чорна кицька, що ластиться до кожного. Також жінка показує головну окрасу свого помешкання – терасу на даху, з якої відкривається надзвичайний вид на море та околиці.

Читайте також: Школа лікарняного клоуна у Львові оголошує новий набір

Жінка розповідає, що кожен господар, який себе поважає, у Тринідаді має терасу. Зараз це гарна атракція для туристів, які роблять безкінечні фото з цих дахів, а колись такі тераси слугували для відпочинку, та як майданчики, з яких було видно кораблі, що підпливають до міста.

 

Я залишаю свій наплічників у кімнаті і йду блукати маленькими закрученими вуличками. Усі будинки свіжопофарбовані та надзвичайно яскраві, люди біля них сидять на сходинках, курять сигари та неспішно попивають міцний місцевий ром. Їхні усмішки щирі та справжні. Я упираюся у маленьку таверну. Меню відсутнє, але господиня пропонує мені чудовий столик біля вікна, і пропозицію дня – місцевий суп, якась невідома страва з курятини, смажені банани та місцеве пиво крістал. За весь обід я заплатила близько 8 куків. Сонце уже почало закочуватися за обрій. Місцева музика змішується з кукуріканням півнів десь на подвір’ї. Чоловіки у ковбойських капелюхах біля входу сваряться через те, що їхні коні не можуть роз’їхатися у вузькому провулку. Стара черепиця на дахах будинків поблискує на вечірньому сонечку, а коти ліниво вмістилися на підвіконні. Місто готується до вечірніх танців.

Читайте також: 10 речей, яких варто уникати, щоб схуднути

Коли стало темно, то вулички Тринідаду фактично наповнилися живою музикою. Сальса лунає з кожного будинку, з кожного бару. Місцеві і туристи танцюють просто йдучи по вулиці. А на величезних сходах біля центральної площі облаштувався літній майданчик «Каса де музіка» – місце, яке ближче до ночі стало центром життя цього містечка. Люди тут збираються родинами, п’ють, сміються, розмовляють і танцюють так, ніби всі вони учасники якогось талант-шоу. Я сиджу і спостерігаю з верхніх сходинок цього майданчика, як криваво-червоне небо над Карибським морем поступово стає чорним. На Тринідад опускається ніч, і місто потрохи засинає.

Читайте також: Повернення широких штанів, об’ємні плечі та незвичні сумочки. Що в моді цієї весни

За весь час у Тринідаді я не бачила жодного злого обличчя – люди тут дійсно люблять своє життя і те, чим вони займаються. Діти, що бігають поміж вуличками, і ганяють потертий футбольний м’яч, почуваються безпечно. Усі працюють доволі важко, проте знають – лише від них залежить, яким буде їхній день завтра. За сторіччя життя у цьому містечку вони звикли покладатися лише на себе, бо з покоління у покоління передається це знання: держави та устрій міняються – спочатку тут жили місцеві племена, потім прийшли іспанські загарбники, потім вони пішли, настав комунізм, два роки тому влада на Кубі знов змінилася, а місто разом з його мешканцями мусять розраховувати тільки на власні сили.

Читайте також: На озеро у Стрийському парку повернулись лебеді: ФОТО

Я думаю, що саме через цю переконаність комунізм і не зміг прижитися у цьому осередку початку позаминулого сторіччя. Не знаю, чи добре це, але, принаймні, місцеві мешканці почуваються настільки ж вільними, як і тоді, коли іспанські кораблі припливли до цих берегів уперше.

Читайте також: І волонтерство, і бізнес: як у Львові працює магазин військового спорядження «Резервіст»

Позначки:
Куба мандрівка

Читайте також:

Нове на сайті: