Живемо у ритмі подій

Пандемія як мотиватор та рушійна сила

17:41, Сб, 28 Лис 2020 Галина Бордун
Галина Бордун, HR консультант з досвідом роботи понад 20 років, коуч, психолог-практик

Дивна людська природа… Людина життя віддасть за техніку, дорогу забавку… Свідомо чи несвідомо вбиває своїми руками своє ж здоров’я і свободу через лінь вмикати мозок.

Пандемія як рушійна сила

У січні 2020 було багато шуму щодо обмежень, щодо того, що людину хочуть чіпувати, моніторити і таке інше. Зачепити свободу переміщення, встановити обмеження. Одні з цього сміялися, інші перетворилися у цілий рух захисту прав, а ще хтось просто проігнорував. Важко щось судити, але намагання посягнути на свободу під гаслами порядку в історії повторюється періодчино, змінюються методи, знаряддя і підходи, але про саму Людину йдеться мало, швидше – про захист підходів та впливів. Щоб проаналізувати доцільність  – треба вмикати мозок.

Отож, про підходи та впливи. 

Медична та освітня система завжди були в полі зору всіх реформ урядів, бо забезпечують процес тяглості змін. Вони завжди актуальні і на них завжди виділяють гроші – великі гроші. Цікаво, чи хтось рахував скільки реформ почались і не зваршилися, яка їх ефективність і скільки змін впроваджується без попереднього аналізу? А скільки підрозділів державної сфери під це створюють? 

Читайте також: 25 кроків, які допомогли мені побудувати довірливі стосунки зі сином

Якось так вийшло, що період видозміни медичної реформи, реформи освіти і системи управління, не тільки в Україні, а й, згідно з інформацією за лютий 2020 року ще й в Італії, співпав з періодом пандемії, яка почалася значно раніше. Я вважаю, що пандемія досвіду, фаховості в медицині, освіті, державній сфері почалася ще років 25 тому, а все інше – наслідки. І почалася вона з того, що ми перестали вкладати в розвиток та обмін практиками. 

Ми забули про банальні речі  – спілкування, емоції, психічне та фізчичне здоров’я.

При спілкуванні з мудрими людьми можна знайти істину, або знайти інші практики та підходи. До речі, саме цього боялася радянська система: інші підходи, дискусія, інша думка. Смиренним народом легше керувати.

Якщо копнути ще глибше, то, власне, формування спільнот, ідентичності  починалося із закритих груп, клубів читачів чи старшин через спілкування, проговорення наболілого та пошуку рішень через спільну дискусію. Наші теперішні громадські обєднання, політичні формування чи угрупування перетворилися на майданчики за інтересами, а не платформи професійних дискусій. Але, напевно, такий запит суспільства, і коли говоримо про зміни, то, можливо, саме це й маємо на увазі.

Програми кандидатів вже не є їх особистою позицією фаховості і досвіду, це – надбання піартехнолога, який проводить зріз потреб і видає бажане за дійсне.

Процес депутатсва став модним і впливовим атрибутом давно, але тепер він ще й дуже доступний. Його пробують видозмінити різними умовностями, такими як гендергість, наприклад. Але на це все людська природа угрупувань знаходить своє рішення: жінок додають за кількісним показником, бо вони погоджуються, але можливості з’явилися, а як цим скористаються жінки – інше питання. Зрештою: запит = пропозиція!

Пандемія неграмотності в освіті

Також має свої наслідки і стимули до прогресу, а почалося все з того, коли освіту перевели в туалети на сесіях рад (їх легше обрахувати, ніж програми розвитку) та щорічне оновлення підручників. Підручники і туалети, без сумніву, важливі, але як без них колись обходилися?

Змагання за диплом про вищу освіту, розширення спеціальностей у ЗВО, щоб заманити студента, призвело до того, що в нас багато дипломованих безробітніх без практичних навичок, але з золотими туалетами. Але не будемо звинувачувати людську природу винахідливості і бажання бути в тренді, а покладемося на економіку та ринок запитів. Тут пандемія зіграла на стороні  прогресу: бізнесу стали неважливі папірці, а в запиті –  виключно практичні навички, які ведуть до результату. В період виживання важливими стає те, що має унікальність і практичність. І тут всі раптом починають шукати столярів, слюсарів, які щось вміють робити і готові їм платити більше, ніж колись, бо брак практиків.

Пандемія сприяє  прогресу, бо змушує виживати, вмикати голову та руки. Тому унікальні люди-практики вижили і найнятими за копійки працівниками більше не хочуть бути. Чи це не прогрес? Так! Це про цінність практичності та унікальності.

Тендеція освітнього ринку йде до того, що значення мають рекомендації вузького кола і практики. Історія повторюється циклічно, бо робота майстра не може бути дешевою. Тому, це таки про прогрес. Хоч кількість створених інституцій і вражає сьогодні своєю масштабністю штатів і папірців, бо цифровий документообіг там ще довго не приживеться, але пандемія ресурсів і там зробить свою роботу для прогресу економіки.

Пандемія в медицині

Після 90-х людина була настільки зосереджена на втраті та бажанні просто перелаштуватися, що про себе як особливий, унікальний організм – забула. Раніше вона мала безкоштовну медичну систему, освіту, а тепер за все це треба платити. Людина звикла витрачати кошти на всякі лискучі забавки задля ока, але це ніяк не стосувалося її самої. Батьки, які повиїжджали на заробітки, почали купувати своїм дітям дипломи про вищу освіту, щоб заповнити свою відсутність. Медичні дипломи були найдорожчими. 

Сьогодні ми маємо прогрес як наслідок цього періоду: ми, власне, зараз маємо засилля працівників з дипломами про вищу медичну освіту, але реальний брак практиків. І ринок зробив свою роботу: виставив пріорітети. Інвестори всі закупилися дорогим обладнанням, але, виявлося, що працювати на ньому немає кому і пандемія короновірусу розвернула людину до найціннішого – здоров’я, потребу в себе вкладати кошти та пошук фахівців. 

Коли ти хочеш жити, то шукаєш не того, хто з папірчиками, а того, хто знає що робити.

Читайте також: Світова пандемія – шанс на прорив, а не приреченість на загибель

І на завершення: саме в період пандеміїї великої цінності набуває спілкування як комунікація, затребуваність бути почутим та мати гідного співрозмовника, отримати підтримку, «живе слово» та здоров’я як ресурс.

Поки не врачаємо, доти не цінуємо – таке життя.

А далі, вкотре, все циклічно:

Важкі часи породжують сильних людей,

Сильні люди створюють добрі часи.

Добрі часи породжують слабких людей,

Слабкі люди сприяють важким часам.

 

Позначки:
пандемія прогрес

Читайте також:

Нове на сайті: