Живемо у ритмі подій

Що таке мок’юментарі і як не потрапити у халепу, якщо вас запрошують зніматися у кіно

15:00, Нд, 21 Лип 2019 Тетяна Знамеровська

Як часто ми піддаємо критичному аналізу інформацію, яку сприймаємо? Коли в останній раз сумнівалися в побаченій «картинці» телепередач, документальних фільмах, чи фотографії? Адже зараз будь-який телевізійний сюжет може виявитися фікцією, світлина відфотошопленим матеріалом, а відео змонтованою підробкою.

В нинішній час йде серйозне розмиття кордонів. Художнє кіно все більше намагається використовувати документальність, а  документалістика вводить художні методи фільму. В таких умовах глядач надзвичайно часто губиться і не завжди може зрозуміти, де закінчується документальне, а де починається художнє.

Як наслідок, в 60-70-і роки виник жанр мок’юментарі. Це фільми в яких, як правило, предмет відображення вигаданий, але при цьому вони створюються методами документального кіно, репортажними та усіма методами, якими користуються телевізійники. В підсумку виходить картина, яка розповідає нам про реальні події, але при цьому об’єкт відображення в таких фільмах завжди вигаданий. Стрічки в даному жанрі значаться в фільмографіях таких відомих режисерів, як Вуді Аллена, Пітера Грінуея, Пітера Джексона, а також Ларрі Чарльза.

Скандал і позови до суду після зйомок фільму

Одним з найскандальніших світових фільмів в жанрі мок’юментарі стала робота «Борат» (за участю коміка Саші Барона Коена, який також є співавтором сценарію і одним з продюсерів фільму).

Борат – простий казахський хлопець, одержимий Памелою Андерсон, прибув в Новий світ, щоб познайомитися із зіркою «Рятувальників Малібу», але попутно знайомиться з американцями.

Читайте також: Країна найщасливіших людей. Топ місць, які варто побачити у Данії

Казахська влада не зовсім зрозуміла британсько-коенівський гумор і всерйоз образилися на творців мок’юментарі фільму. Однак, потім зрозуміли: кіно відкрило світові їхню країну, в яку хлинули туристи.

Фільм вийшов 13 років тому, але цей герой досі не відпускає казахську республіку. В 2012 році, замість народного казахстанського гімну використали гімн із «Бората». В тому ж році на Олімпіаді в Лондоні, коли Казахстан вирвався вперед, люди дивувались, адже вважали, що Казахстану не існує і те, що автор його вигадав. Таким чином Борат став національним образом.

Фото: Borat.2006.mp4v.ru

Сцени, які по фільму мали б бути в Казахстані, насправді були відзняті в румунському селі, тому деякі іноземці вважають, що казахи виглядають, як східні європейці. Жителі села залишились незадоволені тим, що в фільмі їх виставили в поганому світлі, більшість сцен в фільмі знімали без сценарію, а в ролі екранних місцевих жителів села, виступали самі жителі села Глод, яким пообіцяли крутий документальний фільм про їхнє нелегке життя. Але фільм виявився крутим для кого завгодно, але не тільки для них самих. Засвітивши в ньому свої обличчя за малі кошти (за зйомки платили 5 доларів) фільм так і не став документальним.

«Ми думали, що вони приїхали сюди допомогти нам, а не висміювати нас. В нас нічого тут немає. В нас немає водопроводу, ми бідні люди. Але ми все-таки люди!», – говорили місцеві.

Сильно образившись на кіношників після зйомок «Бората», гуляти тими місцевостями з відеокамерами стало небезпечно, адже можуть закидати палками і камінням.

Так чому ж були використані такі гіперболізовані стереотипні уявлення про цей народ, який мало має відношення до описаного в картині?  Казахстан був обраний, як найменш відома країна для американських глядачів.  Головний сенс фільму – зверхній сміх над американською аудиторією, які виявилися не розумнішими за реальних казахів. І тут важливий момент – половина героїв фільму зіграли самих себе і на повному серйозі пояснювали ті чи інші ситуації. Мешканці просто не розуміли у якому фільму знімаються. Наприклад, продавець магазину зброї пояснює казаху, що для того, щоб вбити всіх євреїв необхідно купити пістолет 9 калібру. Американські глядачі на ковбойському шоу аплодують побажанням Бората Сагдієва президенту США Д. Бушу вбити всіх громадян Іраку.

Читайте також: Шістсот метрів над рівнем моря

Автор в цей же час як може описує неполіткоректно американську реальність. Політична складова додана спеціально для збільшення касових зборів стрічки.

Фільм ввійшов в історію кінематографу, як один з найскандальніших кіно у своєму жанрі. На авторів стрічки один за іншим полетіли позови до суду. Люди стверджували, як виявилось, вони не мали розуміння в якій саме картині знялись і звинуватили творців фільму, що їх виставили в поганому світлі. Більшість не очікували, що кіно вийде на широкий екран і дозволили собі легковажні висловлювання та використовували не зовсім гуманні твердження. В деяких випадках це позначилось на подальшому житті та кар’єрі несправжніх акторів. Американці, які брали участь у фільмі, переглянувши його відчули себе кинутими та ображеними.  Позови  відправляли як і жителі румунського села, так і американські громадяни.

Фото: megogo.net

Та чи мали вони змогу «відбілити» свою репутацію та гідність, що робити в такій ситуації і чи є шанс залишитись правим? Говорили про це з Наталією Войтович. У національному університеті імені Івана Франка вона викладає предмет  «етично-правові норми журналістики».

«Якщо зйомка проводиться відкрито, людина бачить цю зйомку, вона вже автоматично висловлює свою презумпцію згоди. Якщо вона не ховається, не закриває обличчя, не відвертається, не підходить до оператора і не говорить, – «я вас дуже прошу, вибачте, але не знімайте мене», – навіть якщо це громадське місце, значить вона автоматично погоджується на те, що її зняли. Якщо ми говоримо за цивільним кодексом, знову ж таки, ця презумпція згоди автоматично дає право на показ, але якщо ми не дозволяємо цього робити, то відповідно ми маємо право подати позов, що ми не давали згоди», – каже Наталія Войтович.

Якщо мова йде про зйомку за гроші, як це відбувалося у фільмі, то там є багато інших чинників. Людина взяла за зйомку гроші, вона автоматично по-перше, погодилася на це, по-друге, їй заплатили за роботу і по-третє, тут є юридичний момент. Як правило, в нас це дуже рідко трапляється, але в європейській практиці сторони мають підписувати угоди. Тобто людина має підписати документ, що вона погоджується на те, щоб її фотографії, зйомка з нею була в ефірі, чи друкувалася. Підпис цього документу автоматично охороняє людину і надає права тому, хто знімає, чи фотографує.

Читайте також: Як сфотографувати напої так, щоб їх захотілося негайно випити

«Якщо наперед було погоджено про те, що їм заплатять кошти, то це вже питання, на скільки цим людям пояснили в чому вони беруть участь. Якщо їх обдурили і в їхній угоді було написано, що це документальний фільм, про румунське село і в документі написано, що така то людина виконує роль, наприклад, румунської селянки, а направду її висвітлили в іншому, не зовсім етичному ракурсі, то тут існує момент обдурення і це є неправдива інформація. В таких випадках – це все йде на совість самого режисера, який це робив. Якщо він не підписував з ними документи, а більшість людей так зазвичай і роблять, мало хто знає, що це потрібно робити, то це вже не зовсім була чесна сторона того ж самого режисера, щодо висміювань, це вже етичний бік. Тобто, якщо вам дали гроші, а жоден документ не підписаний,  ви не можете ніяким чином довести, що вам заплатили, а ви не просто йшли вулицею, або якийсь інший варіант», – каже пані Наталія.

З юридичної точки зору, в законі є опції про порушення честі і гідності, коли через спричинені дії про вас починають гірше думати, з таким позовом можна йти до суду. Проте, потрібні серйозні докази, що вас там висміяли і це призвело до  незручностей. Позови про честь, гідність і ділову репутацію доводити в суді не так легко. Ви мусите довести те, що про вас сказали, чи показали, реально негативно вплинуло на ваше подальше життя. І ці доводи, теж вимірюються різними мірками.

Тож, будьте обачними, не вірте усьому, що бачите. Не потрапляйте в дурні ситуації, аналізуйте та знайте свої права!

До слова, для українського кіно мок’юментарі – досить таки новий жанр. На разі, кількість стрічок  в цьому аспекті можна перелічити на пальцях. Однією з таких робіт є фільм режисера  Корнія Грицюка – «2020. Безлюдна країна».

Фото: kinoafisha.ua

Ще однією роботою в жанрі мок’юментарі можна вважати короткометражний фільм «Мейд ін Юкрейн». Стрічка знята в стилістиці фільму-подорожі (road movie), об’єднує елементи науково-популярного, пригодницького та фентезійного жанрів, з інтеграцією ігрових сцен та комп’ютерної графіки. Зйомки  проекту робив телеканал «Україна» у 2012 році.

Нове на сайті: