Живемо у ритмі подій

Шістсот метрів над рівнем моря

14:52, Пт, 28 Чер 2019 Олександра Багач

Якщо ти не народився біля підніжжя Українських Карпат, не хлюпався, подібно качці, у примхливих водах Черемоша, не толочив з пуп’янка полонин калошами своїх споднів, не видів гадюки, не їв кулеші, то потрапивши вперше у гори, дійсність, таку звичну для традиційного укладу гуцулів, сприймаєш гротескно і сюрреалістично. Перебуваючи певний час в Карпатах, розумієш, що будь-який ритуал, чи то похід до церкви, чи на базар за свіжою гуслянкою, чи вилазка по гриби – це подорож у фантазійний світ українського Льюїса Керрола, бродіння поміж химерними колажами Сергія Параджанова, нафаршированими символами, натяками та архетипами.

Тут фантазія твоя ковзає вільно, чіпляючись час від часу за хребти хвилястих гір. Тут персонажі, з якими їдеш в одному транспорті, зустрічаєш на базарі, ходиш в одну і ту ж крамницю за хлібом, ніби з’явилися зі старих легенд та мітів. Аби зрозуміти верховинців і проникнутися їхньою життєвою філософією, необхідно хоч трохи пожити у горах. Особливу увагу я хочу приділити спостереженням за гуцулками, які за своїм світобаченням ну ніяк не вписуються у картину сучасної емансипованої жінки. Прикметно, що тяглість традиції, яку так старанно вони плекають, не передбачає архаїчності та непрогресивності.

Читайте також: Не борщем єдиним: у перепис страв української кухні входили і мідії, і лобстери, і артишоки

600 метрів над рівнем моря. Автобус курсує між сусідніми населеними пунктами. Бабин-Малий Рожин-Кути-Косів. Зупинка. Над горами збираються мраки і лягають повільними краплинами на ліси. Двері транспорту впускають вологе солодке повітря. З-під мозаїчної споруди радянських часів із зображенням маскулінної жінки з повними литками, ховаючись від рясного дощу, вибігає гурт жінок – повна протилежність тієї, що зображена на зупинці. Спритні, засмаглі, астенічного типу фігури.

Тримають повні кошики мокрих полуниць, чорниць та грибів, білих, не якихось там лисичок, чи підосичників, або ж, упаси Боже, сироїжок. Бо останні хрупають на зубах і погано смажаться на шмальцеві.

Читайте також: Продукти, які допомагають мені добре почуватись і дають сил на кожен день: блог 93-літньої

Мікросвіт у салоні крихітного автобуса огортає вологими випарами, як приємний дитячий сон. Подразники діють на всі рецептори і тобі вже не відрізнити: марево це, чи все ще реальність. Образ із зображенням Святого Миколая у такт музики водія робить півкола над лисиною кермового.

– Слава Ісусу Христу, – щебечуть нові пасажирки, як пташки. Перекидаються кучерявими діалектизмами, шкіряться білосніжними міцними зубами. Цвітні хустки майорять в очах, як прапори на дахах посольств: білі, жовті, чорні з претензійними маками та ружами. Риси обляччя у горянок тонкі та делікатні, носи рівненькі, інколи з горбинкою. Приваблива зовнішність – результат змішування декількох національностей (свого часу прикарпатські села та містечка населяла численна громада вірменів, а потім євреїв). Ці історії ще досі живуть у пам’яті старожилів, невигадані страшні сюжети про розстріляну кучеряву єврейську дівчинку у блюзочці у зелений горох, про спалену вщент церкву на Паску у період національних повстань, про війни, повені, окупації та евакуації.

Читайте також: Як навчитися правильно реагувати на критику

Мацеви на старому з єврейському кладовищі у Кутах

– То кара Божа була, – баба Ганна, якій 80, пригадує. Каже, що війни не пам’ятає, але про німців може говорити довго.

-У них шєпки були такі дуже задерті догори. Ми дуууууууже тих шєпок боялися, бо знали, шо це є німець. Вони жидів вбивали дуже. Возили жидів до викопаних ямів, а потом раз – поскидували у єму. Там було много-много людей. А в Косові вистріляли жидів та й закопали на якійсь горі. Коли загребли, то земля там ходила тиждень. Люди там дихали. І сукровиця потому зачєла текти у долину…

Баба Ганна не любить брехні, поляків, москалів і лікарів. – Шляк би їх трафив! Пусте!, – озивається з небаченою огидою про сучасні політичні еліти. Варить смачнющу кулешу, колекціонує образи, обсипає прокльонами колорадських жуків, рудих слимаків і періодично своїх псів, а потім натхненно молиться до неба, особливо у грозу. Тоді її водянисті очі оживають, стають такими, як Черемош у гарну погоду, лице молодшає і добрішає.

Читайте також: Як видати книгу, коли тобі тільки 18: мій досвід

У голосі, погляді, у манері одягатися та молитися місцевих жительок часом проявляється вроджена інтелігентність. От сидить бабуся в автобусі, рівненька, граційна, очі живі. На вишитій блюзочці виблискує мідний хрестик. І раптом серед гір, далеко-далеко вигулькує золота дзвіниця, або ж капличка попри дорогу, увінчана красивущими живими квітами. І враз – жінка оживає, і без того пряма спина виструнчується ще більше, тонкі уста вимовляють пошепки слова завченої молитви, пальці перебирають невидиму вервицю. Кармінові пломенисті ружі виглядають ще більш учуднено на чорній хустці. Сліпуче красива серед мозаїки золотаво-зелених кольорів, як дружина багатого промисловця на картинах Клімта.

Часом я розмірковую над запитанням: що є абсолютною правдою цих неймовірних людей. Якби можна було описати триптих концепції життя верховинців, то він би складався з наступних елементів: релігія, сім’я, творчість. Цю філософію ще можна порівняти із  світовим деревом, вишитим благенькими нитками на рушникові, або вимальованим на писанці. Де підземний ярус, то уявлення про світ потойбічний, наповнений химерами, всякими водами та образами, які стилізовано з’являються у вигляді сигм, ромбів, зигзагів на вишивках, писанках, кераміці, гобеленах.

Читайте також: Велосипедки, костюм з шортами і накладні кишені: модні тренди цього літа

Це ярус творчої енергії, що проходить червоною ниткою крізь усі наступні виміри. Не знайдеш хати, де б жінка не займалася декоративно-прикладним мистецтвом. Вишивати, малювати, робити пузаті глечики із глини, плести гобелени – це не архаїчна традиція наших предків. Це складова буденності горянки.

Середній ярус – то сім’я, реальний світ тут і зараз, із безмежною любов’ю до дітей, шаною до батьків, птахів земних – уособленням рідних, що пішли на ярус вище, але кубляться над кронами земних дерев.

І нарешті – верхня частина піднімається до Бога, задумом якого просякнуті будь-які дії та явища у повсякденному житті. Більш лаконічної форми ця ідея «трьох» набуває у кольоровій палітрі гуцульської кераміки, унікальної у всьому світі: коричневий – світ підземний, потойбічний, світ творчості, зелений – земний, та жовтий – небесний, де крутяться небесні світила, літають бджоли та сходить золоте кругле сонце.

Читайте також: Що я зрозумів після того, як місяць прожив без смартфона

Феномен гуцулів не у постолах, не у кітчових вишиванках та мальовничій природі, не у позірній релігійності та гостинності, а у сміливості бути собою, дивитися лише вгору та вглиб, а не по сторонах, а часом, піднявшись над, оцінити все з висоти, з висоти 600 метрів над рівнем моря.

Читайте також: Ранкова гімнастика і дихальні вправи для гарного самопочуття: поради від 93-літньої бабці Наді

 

Нове на сайті: