Живемо у ритмі подій

«Цінуйте своїх рідних, обіймайте міцно»: Різдвяні роздуми 94-річної

Мене звуть бабця Надя або Надія Антонівна Шаригіна-Куповець, мені 94 роки, я сідаю на шпагат та вже більше як пів року веду блог на Galnet. Нещодавно я, наприклад, розповідала про те, як це – святкувати день народження, коли тобі за 90, і що я зрозуміла про справжні цінності за цей час.  А ще я писала про те, які продукти допомагають мені добре почуватись і дають сил на кожен день. А сьогодні я хочу коротко поділитись з вами деякими своїми думками про Різдво.

З дитячих років Різдвяні свята пригадую лише фрагментами. Я народилась 1925 року, на Криворіжжі, у багатодітній родині. Пам’ятаю, батько приносив свіжої соломи, яку ставили у кутку. Біля ікон запалювали свічки. Щодо того, скільки було страв на столі, то не можу сказати точно, але не пам’ятаю, щоб ми рахували, аби їх обов’язково була якась кількість. Але на столі завжди були кутя та узвар.

Після вечері мама завертали у хустку якихось гостинців і відправляли нас, дітей, до родичів, аби їм від нашого столу щось принести. Прибіжиш – передаш і тобі чогось натомість дадуть. Колядувати теж бігали. Правда, колядок з дитинства пригадати можу лиш кілька – «Щедрик-щедрик щедрівочка, прилетіла ластівочка» та «Коляд-коляд, колядниця. Добра з медом паляниця. А без меду не така – дайте, дядьку, п’ятака. А не дасте п’ятака, візьму вола за рога, а телицю –  за петлицю, тай поведу на вулицю. Із долини на могилу, а з могили – у ярок, дайте, дядьку, пиріжок!». Проспіваєш-прогорланиш – часом і справді пиріжок отримаєш, а часом і цукерку можна було дістати. Коли ж був голод та війна – усе припинилось, там не те, що куті, а й соломи навіть не було. Радянська влада розкуркулила нашу родину, забравши поле. Солому для корови (яка була одною на дві родини) у холод доводилось знімати просто з даху нашої хати.

Читайте також: У 50 життя тільки починається. Думки про старість від 93-літньої

У 1943 році, тікаючи від війни та голоду, я приїхала у Львів – до старшої сестри. Вона тут вийшла заміж за військового, тож, на жаль, не можу описати, як саме святкували Різдво у Львові. Бо знайомих у нас тут було обмаль. І час був такий непевний, що боялись одне одного, а не те, щоб колядувати. Ми ж з сестрою тихенько готували кутю та навіть її чоловіку не зізнавались, чому на вечерю така солодка каша. З тих часів ще пам’ятаю, як Львовом роз’їжджали брички, а також були нальоти та бомбардування і як по Городоцькій вели, в оточенні військових, нескінченну шеренгу людей на розстріл…

Спокійніше стало після війни – я закінчила зооветеринарну академію, мала досить друзів, які навчили мене тутешніх колядок. І ми, бувало (а тоді часто виїжджали у села на практику), підбігали до якоїсь хати – стукали у вікно, питали чи можна колядувати, голосно співали і тікали геть. То я вже була досить доросла.

А накривати столи на Святвечір із дванадцятьма стравами почала, коли вже вийшла заміж та осіла у Кам’янці-Бузькій. Спершу ходили з чоловіком на Різдво до його батьків, а коли з’явились і у нас діти, то почали готувати страви вдома самі. Коли ж у моєї доньки з’явилась своя родина, ми збираємось у неї вдома і готуємо разом вечерю та усією родиною сідаємо до столу. А ще, обов’язково, для  тих, кого вже немає серед нас – залишаємо ложечку куті на тарілочці та келишок з узваром.

Вечеряємо з дітьми та внуками

Читайте також: Будуй мости, а не стіни: 12 порад Папи Франциска на кожен місяць нового року

Над іконою висить рушник, вишитий ще моєю мамою. Внуки перераховують, чи є усі дванадцять страв на столі. Донька виймає з окропу гарячі вареники. Запалюємо свічечку і я, як найстаріший член родини – починаю читати молитву. А далі, як уже багато років поспіль, повторюю – «Дай, Боже, дочекати другого року!». Вечерю завершуємо теплими розмовами та колядками.

Цінуйте своїх рідних, обіймайте міцно. Те, що ви можете зібратись за одним столом – велика радість. Навіть якщо ваша родина далеко, завжди є хтось близький, з ким можна – і треба (!) – розділити цей вечір!

ХРИСТОС СЯ РАЖДАЄ!

Читайте також: Здорова та активна. Медики розповіли про стан однорічної дівчинки, яку знайшли у львіввському “Вікні життя”

 Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Читайте також:

Нове на сайті: