Живемо у ритмі подій

Я пережила два голодомори та війну, і я хочу дещо сказати про сьогоднішню пандемію

Доброго дня, дорогі! Мене звати бабця Надя (Надія Антонівна Шаригіна-Куповець). Та сама бабця Надя з Кам’янки-Бузької, яка єдина в Україні у своєму віці сідає на шпагат. Сподіваюсь, ви всі здоровенькі, не нудьгуєте, не панікуєте, а корисно проводите час, перебуваючи у вимушеному карантині. Хочу сьогодні поділитись з вами своїми роздумами, щодо пандемії, карантину та й усього, що відбувається зараз.

Як людина, що живе у цьому світі ось уже 94 роки і яка пережила два голоди та війну, можу вас запевнити, ця пандемія теж мине. Основне завдання під час таких подій, це – залишатися людьми. Бо як би там не трусило довколишнім світом, особливо коли ти майже не маєш впливу на те, що відбувається, усе, що тобі залишається, це тримати хороший внутрішній стан і плекати у собі добрі відчуття та світлі думки.

Людоньки, схаменіться – ви ж усе це не поїсте

Головне – не панікувати. Особливо мене стурбувало, що люди готові винести усе з магазину. Людоньки, схаменіться – ви ж усе це не поїсте, що набираєте. Аби повноцінно харчуватись, так багато не потрібно. А з іншого боку, подумайте про тих, хто не такий шустрий, як ви (я, наприклад) – і справді потребуватиме щось придбати, а цього просто не буде на прилавках. А якщо вже викупили все з найближчих магазинів, то можете поцікавитись, раптом ваша сусідка чи сусід, пенсійного віку, чогось потребує, може це чудова нагода показати свою людяність?

Я з донькою

Читайте також: Щоб було цікаво і старим, і малим: Підбірка офлайн-ігор від 94-річної

Про дефіцит

Знаєте, коли лише оголосили введення карантину, основне, що я попрохала дітей купити для мене, це – сіль та сірники. Пригадую перші дні початку війни – всі магазини зачинені, нічого не купиш. Ми мешкали у селі, то кожна господиня мала припаси продуктів, а ось із сірниками була біда. Бувало, вийдеш на вулицю з шуфелькою у руках і чекаєш, у якій хаті першій закуриться з димаря. Біжиш туди – просиш, аби трохи жару з печі загребли тобі у шуфлю. І швиденько вертаєшся назад, пильнуючи і щоб жар не згас, і щоб хтось із сусідів не перестрів, бо можуть просити відсипати і їм трохи. У ті часи важко було і без мила, та мама потім навчились топити із жиру і робили мило самі. А волосся мили у воді, настояній у попелі. Зараз, все по-іншому та до чого я це загадала? А до того, що з будь-якої ситуації можна знайти вихід. Тож, не панікуйте.

Карантин і відпустка за свій рахунок чимось схожі на вихід на пенсію

Онучка мені розповіла, що Інтернет повниться порадами, як давати собі раду із депресією під час карантину. Бо, як з’ясувалось, коли людина залишається з собою на одинці, то часто виявляється, що не такий вона і цікавий співрозмовник для себе самої. На жаль, так і є. Коли обмежити людину в одному просторі, забрати у неї звичні способи поведінки – ходіння на роботу, на закупи, наприклад, тоді кожен залишається сам на сам з собою, чи із своїми рідними, що переживають схожі відчуття. Це може бути складно і незвично.

Плюс переживання, щодо фінансового стану – знаю, що багатьох примусили піти за власний рахунок у відпустки. Я тут розмірковувала і зрозуміла, що щось схоже відбувається, коли людина виходить на пенсію. Зникає потреба ходити на роботу, відповідно звужується коло спілкування, а також вимушено проводиш більше часу у чотирьох стінах. Фінансова ситуація різко погіршується, бо тепер доводиться жити за суму у кілька разів меншу, ніж була до цього і взяти десь більше – ніде. І ти раптом розумієш, що це назавжди і що ти нікому не потрібен, попри усі твої заслуги перед суспільством, вислуги в праці, тощо. Ти залишаєшся сам на сам із собою.

Читайте також: Молоде і старше покоління в одному офісі: Як налагодити ефективну роботу

Зробіть під час карантину те, що ви так давно хотіли, але чомусь відкладали

Цей вимушений карантин, можна прийняти за репетицію виходу на пенсію. І тільки від вас залежить, як ви зможете подолати цю ситуацію, яким чином зможете подружитись самі з собою, щоб вам було цікаво далі жити і не завалюватись у різні хвороби. Можливо, я трохи перебільшу, але мені видається, що саме з виходом на пенсію людина починає більше хворіти – вона наче несвідомо привертає до себе увагу, аби підтвердити для себе самої, що вона важлива та потрібна. Я щиро бажаю вам любити самих себе у цей час, підтримувати себе. Як це можна зробити? Почніть робити щось хороше і приємне для себе. Я, наприклад, саме з виходом на пенсію, почала займатись зарядкою та фізичними навантаженнями. Саме це допомогло мені тримати і здоров’я на висоті, і свій внутрішній емоційний стан. Подумайте, що ви завжди хотіли робити? Можливо була якась дитяча мрія чи наївна ідея? Може ви хотіли навчитись грати в шахи? Або танцювати? Або вивчити іншу мову? Сісти на шпагат? Знайдіть якусь ціль для себе і почніть її реалізовувати. Ніколи не пізно починати! І можу вас запевнити – коли ви зважитесь і почнете робити щось нове і до цього таке «нездійсненне», у вас виникне дивне відчуття радості та тихого внутрішнього щастя.

Взагалі, такі «стресові» події є корисними для людства. Вони нагадують нам, що справді важливе у цьому житті. Вони розкривають справжню суть кожної особи. Бо те, як людина поводиться, як реагує, як починає ставитись до інших в умовах небезпеки – це і буде відповідь на питання «хто ти?». Тож опануйте себе і знайдіть у собі найдобріше і найкраще, хай саме воно веде вас у цьому світі!

Любіть себе і шануйте. Коли ви трепетно ставитесь до самих себе, до своїх бажань і поривань, це і буде проявом любові до самого себе. І тоді ви відчуєте, як зможете ділитись цим відчуттям і любити тих, хто навкруги по-новому сильно і щиро.

Читайте також: Надихайся: Українська прима-балерина Катерина Кухар

Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Читайте також:

Нове на сайті: