Живемо у ритмі подій

Як реагувати на дитячі істерики

20:20, Пн, 17 Лют 2020 Ліда Дівіна
Фото ілюстративне

Моєму хлопчику майже два роки і з кожним днем він все віртуозніше володіє навичкою маніпуляції оточуючими. Ця тема, думаю, актуальна не лише для мене, тому пропоную поговорити відверто про дитячі істерики.

Авторка блогу: Лідія Дівіна

Знаєте, щойно я дізналась, що стану мамою, я одразу ж заявила, що дитина не буде мною маніпулювати. А як бурхливо на цю тему реагував мій чоловік, як сьогодні пам’ятаю його слова, що дитина НІКОЛИ не зможе маніпулювати мною. Тепер я з посмішкою згадую наші слова, тому що просто неможливо спокійно сидіти і дивитись, як плаче твоя малеча.

Читайте також: П’ять базових емоційних потреб, про які ми несправедливо забуваємо

Хоча, з часом у мене почав вироблятись імунітет. Я чітко можу відрізнити, коли це просто спосіб привернення уваги, а коли – небезпричинні сльози. Це все не так легко і хочу вам сказати, що ця «супер здібність» у мам приходить з часом і досвідом. Моєму сину зараз 1 рік і 8 місяців, це ну дуже не простий вік, з однієї сторони він ще такий маленький хлопчик, а з другої – маленька людина зі своїми вподобаннями та ух! яким впертим характером.

Як і всі діти, він плаче, а деколи і реально істерить. Але у моїй голові добре закарбувались мамині слова, ще під час моєї вагітності: «Ніколи не роби для дитини те, чого вона добивається істерикою». А ми ж думаємо, що дитина маленька ще, нічого не розуміє і у цей момент ми дууууже помиляємось і недооцінюємо своїх дітей. А вони, насправді, розуміють набагато більше, ніж ми думаємо. І як тільки ви даєте слабинку, виконуєте дитячі примхи, після першої першої ж сльозинки, запам‘ятайте – так буде завжди. У дитячій голові виробиться модель поведінки: поплакавши, я можу досягти всього, що хочу.

І тут не треба звинувачувати дитину, що вона вередує на рівному місці. Винні самі батьки. Я впевнена, що будь-яка мама кожного дня з цим стикається. У нас, наприклад, ранок починається, з того, що син зі сльозами хоче випросити на сніданок смаколик замість каші. Звичайно, простіше дати/зробити те, що вимагає дитина, аніж слухати плач. Але що ми отримаємо у результаті?

Читайте також: Що робити, якщо сім’ю з’їдає буденність

Не переймайтесь тим, що подумають сусіди, люди на вулиці та і взагалі будь-хто з оточення, хоча колись я сама переймалась цим і якнайшвидше робила усе, щоб заспокоїти сина, і у результаті отримувала ще більше істерик….

Не бійтеся осуду зі сторони, це ваша дитина і ви, як ніхто, знаєте, як себе з нею поводити. Коли ви однозначно розумієте, що це не сльози болю, голоду чи банального бажання спати, а просто спосіб отримати бажане, «забийте» на оточуючих. У мене недавно була ситуація, син просто хотів на руки, а не їхати у візочку, ми були далеко від дому, я просто фізично не донесла б його на одній руці, другою везучи візок. Він плакав, голосно кричав, люди на вулиці обертались і дивились на нас, бабусі, які проходили повз, бурчали собі під ніс «Горе-мама. Дитина так ридає, а вона не реагує», мами, які теж їхали з візочками, закочували очі, а я просто йшла далі, не звертаючи на них увагу. Тому що розумію, якщо я зараз «поведусь», гуляти ми будемо виключно на руках. А це не так легко, коли ти сама з дитиною майже весь час, а чоловік на роботі. А дитина з кожним днем стає все важчою.

Ще один момент – коли дитина вередує не тому, що хоче щось отримати, а просто так –  задля привернення уваги, бо вона – маленький домінант і їй можна все. Ось, до прикладу, ми з чоловіком йдемо на прогулянку, зрозуміло, що вдягнути на дитину взимку зимовий одяг це ціла епопея!  Можна плюнути на все і залишитись вдома, а можна стекти десятьма потами (причому усім трьом), вислухати нестерпний плач і таки досягти поставленої мети! Що ми з чоловіком успішно і робимо. Звичайно, коли я розповідаю своїм родичам про свої подвиги, то у відповідь чую: «Та нащо ти дитину мучиш?!». То що, завжди у дитини на повідку ходити ? Не думаю!

Читайте також: Жіночий гардероб – 2020: що модно, а від чого краще відмовитись

Дитяча істерика – це важко. Як на мене, мамі набагато важче, ніж дитині. Ти борешся сама зі собою. Як вчинити так, щоб було добре? Але дитину треба вчити, син росте і поступово починає розуміти, яка поведінка нормальна, а яка – ні. Головне – вчасно маніпуляцію прикрутити.

Тепер, коли син починає проситись на руки, я говорю з ним, пояснюю, що мені буде важко і що ми зовсім скоро приїдемо додому. Він зазвичай сидить тоді надутий, але без сліз, бо він уже знає, що таким методом бажаного не досягне.

Читайте також: Як це – бути подружжям відомих спортсменів: Історія Дмитра та Орисі Дем’янюків

Сподіваємось, ця стаття була корисною для вас. Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Позначки:
дитячі істерики

Читайте також:

Нове на сайті: