Живемо у ритмі подій

Лягаючи спати, я не мріяла про океан, я думала про те, що буду готувати завтра…

20:00, Ср, 03 Кві 2019 Оксана Сибидло

  Якби мені років п’ять тому сказали, що я буду займатись творчою діяльністю, а потім би уточнили, що я буду фотографувати їжу, і мати кожен день справу з технікою,- ох повірте, я сміялась би голосно та сльози котились би по моєму обличчі.

         У кожній сім’ї є сімейні спогади, які ви проносите і, можливо, переносите у свої власні сім’ї. Ми з батьками любили смачно поїсти. Мені запам’ятались наші недільні сніданки. У неділю найчастіше готував тато. Зазвичай це були пишні омлети чи величезні коржики на кефірі. На столі була найсмачніша варена ковбаса (чому зараз такої не роблять?:)), домашній кетчуп або аджика, форшмак та печінковий паштет. Коржики були гарячі, вони пекли руки та не поміщались у дитячу долоньку, на них зовсім незручно було класти шматки ковбаси і зі всіх сторін стікав соус,- але невже це могло завадити смакувати? Ще я пам’ятаю як мені, до недільного обіду, дозволяли купити маленьку, 0,33 пляшечку фанти. І я досі згадую, як лоскотно було від бульбашок у носі. Такой Fant-u я більше ніколи не пила.

Читайте також: Документи, мобільний зв’язок та дзвінок банку. Про що треба подбати перед поїздкою за кордон

        У якийсь момент, вже будучи дорослою (хоча я досі люблю говорити фразу: коли я виросту), вже займаючись фотографією, я зрозуміла, що ми можемо куштувати і смакувати різноманітні фантастичні страви, але все те, що так тепло згадується з дитинства, не перебити новими враженнями. Та чи треба?

Отримавши освіту економіста, відпрацювавши 10 років на посаді держслужбовця, і навіть маючи звання капітан, – я все поміняла. І ще жодного дня не жаліла за своїм рішенням.

        Бути фотографом неймовірно важко. Бути класним, якісним, затребуваним фотографом, мати спеціалізацію – ще важче.

Разом з чоловіком, ми випробували зйомки весіль, колись популярних Love story, фотопрогулянок, та простих зйомок “для себе”. І я хочу сказати, що той, хто після весілля має сили ще говорити, а не ричати, адекватно думати та брати наступні замовлення – це психологічно сильні люди. На весільних зйомках я частіше за все була таким собі “Санчо Пансо”,- тримаючи відбивач, підкидаючи фату, витираючи сльози, наливаючи 50 ( закреслено) 100 грам коньяку щасливій нареченій, – стримуючи бажання копнути нареченого за запізнення, я відчувала неабияку відповідальність за цей процес. Адже всі емоції вщухнуть, а фото залишаться. І чоловік і я, – ми досить швидко зрозуміли, що це не “наше”.

Читайте також: Місце, де я не бачила жодного злого обличчя. Куба: Частина Друга

         І десь з жовтня 2015 року, я почала багато та активно готувати. Тому сприяла поява доньки та бажання реалізуватись. Мені здавалось що і ззовні мої страви виглядають прекрасно, тому я ще й почала їх фотографувати. І до мого першого комерційного замовлення пройшло більше півроку домашніх тренувань.

         На фото нижче моє перше фото, яке я наважилась викласти в мережу Facebook, щоб отримати відгуки. Моє хвилювання було непомірним.

Я не змогла зупинитись. Вдень, роблячи хатні справи та доглядаючи дитину, я марила про наступну зйомку. Лягаючи спати, я не мріяла про океан, я думала про те, що я буду готувати завтра, як я це оформлю та малювала фінальний кадр.

Захоплення було настільки сильним, що воно додавало сил тренуватись майже кожен день.

І я робила наступні кадри.

Абсолютно нічого складного, правда? Печені яблука, неформатні сирники. Все зовсім неідельне. Але якщо у тебе немає знайомого шеф-кухаря, а ти хочеш себе випробувати у фуд-зйомці, то навіщо чекати слушного часу, коли можна вже зараз почати фотографувати?

   Можна купити печива, налити кави, і творити, творити. Не зупинятись. Я завжди, на всіх своїх майстер-класах, повторюю: практикуйтесь, і чим більше – тим краще.

Вивчайте світло. Розумійте природу світла. Спостерігайте за тим, як вимальовуються тіні на ваших продуктах, коли ви обідаєте.

Звісно, що спочатку вам може не подобатись все, що ви робите. Але зупинившись, ви краще надихайтесь, та творіть далі. Адже фуд-фотографія, надзвичайно “зручна”.

Вона поєднує у собі творчий та комерційний початок.

Усі ці фотографії, які я викладала у блозі, я паралельно виставила на продаж на стоках, і вони (як дивно це не було) продавались. Я викладала їх у мережу і читала відгуки. І не завжди вони були схвальними. Найкраще виставляти свої роботи на професійних сайтах, і одразу бачити оцінку. Один з моїх улюблених: 500 px. На цьому ресурсі можна створити власне портфоліо, виставляючи свої фотографії, та отримуючи бали.

        З точки зору творчості, фуд-фото є теж досить цікавим. Фотографування їжі хоч і є достатньо швидким процесом, але якщо ви працюєте не з гарячим супом чи свіжо смаженим стейком, то ви можете годинами вибудовувати композиції та шукати найвдаліші ракурси, створюючи зовсім нові погляди на звичні продукти харчування.

Читайте також: Закордонні подорожі: чому так важко зробити перший крок

   Надихнулись? А вже у наступному блозі я розкажу вам про те, як я опановувала штучне та денне світло і шукала своє натхнення.

Смакуймо життя разом з Galnet!

Читайте також: Ефект метелика, мовчання як прояв мови ворожнечі та чому слово “усі” треба забути

Читайте також:

Нове на сайті: