Живемо у ритмі подій
МІСТО

Близько 70% робіт представлять уперше: у Львові відкриють Музей модернізму (Фото)

У музеї експонуватимуть роботи 76 митців, які працювали у векторі модернізму
19:30, Чт, 22 Кві 2021 Ольга Головчин
Усі фото Galnet

У Львові готуються до грандіозної культурно-мистецької події − відкриття Музею модернізму. Новостворену установу розмістили у приміщеннях колишнього музею Книги на Коперника, 15, що поруч з Палацом Потоцьких. Там обладнали належний музейний клімат та поставили професійне галерейне освітлення.

У 7-ми залах нового Музею розгорнули ретроспективу львівського мистецтва, яка візуалізує світогляд модернізму. Глядачам представлять 183 роботи, 70% з яких поціновувачі мистецтва побачать уперше!

Куратор музею Богдан Мисюга провів Galnet екскурсію і розповів про концепцію установи та витвори мистецтва, які вже зовсім скоро можна буде побачити наживо.

На фото Богдан Мисюга

Зал авангарду і високого модернізму

Експозицію розпочинає зал історичного авангарду та високого модернізму: мистецтво 1914-1939 років. Представники цього періоду, пояснює Богдан Мисюга, радикально протистояли відтворенню реальної дійсності у мистецтві. Авангард − творення масової культури у взаємодії із прогресом, політичними ідеологіями та політичними рухами. Високий модернізм − навпаки повертає у мистецтво цінність людини, опонує політиці.

Тут представили роботи Святослава Гординського, Олександра Кшивоблоцького, Леопольда Левицького, Павла Ковжуна, Бруно Шульца, Володимира Гаврилюка, Романа Сельського, Марека Влодарського та інших. 

Чільне місце у залі посідає авангардист Осип Васьків − художник, чия біографія для більшості невідома. Його роботи привезли сюди з Делятинського музею, що в Івано-Франківській області.

«Цей український художник − відкриття: він наче пропав з історії. Осип Васьків не був «засвічений» у жодних українських та польських мистецьких угрупованнях, лише на виставках від 1927-го до 1942-го року. У 1917-му році переїхав до Варшави, де працював викладачем. Із початком пацифікації 1929-го року Васьків покидає дружину та свою сім’ю і їде у Карпати, оселяється у Делятині. Доволі дивний персонаж. Є такі жартівливі здогадки, що він міг бути шпигуном: мав ріст − 190 сантиметрів, знав близько 8 мов, син офіцера, велика прогалина у його біографії від 1914-го до 1916-го року − часу активних військових дій», − розповідає Богдан Мисюга. 

Осип Васьків «Кубістична Єва», 1914р. папір, офорт

Осип Васьків мав три вищих освіти, добре знав східну філософію, перекладав із давньоіндійської та читав санскрит. Мистецтвознавець припускає, що художник бував у Парижі та знався з Казимиром Малевичем.

Зал пізнього модернізму або герметичного мистецтва

Наступний розділ експозиції візуалізує екзистенційну чутливість повоєнного суспільства та стан соціального відчуження львівських інтелектуалів у добу тоталітарного пресингу 1939-1953-х років.

«Після війни покоління інтелігентів, які притримуються довоєнних цінностей і походять із освічених родин, протистоять культурі комуністів і тотальному совку. У той час було багато радянських концтаборів. У Львові в 1950-ті бульдозером розрівняли стрілецький цвинтар, із єврейських надгробків робили постаменти до пам’ятників або стелили хідники. Художники це все бачили і висловлювали свій спротив: внутрішній спротив щодо ціннісного насилля», − каже куратор.

Багатьох митців того періоду цікавить духовний вимір життя, що буде після смерті. Наприклад, Петро Маркович у роботах використав ґудзики, як метофору того, що залишається від людей, рештки яких спалюють у крематоріях. 

У той час, коли представники КДБ стежать за всіма сферами життя львів’ян, зокрема і за мистецькою, формуються закриті угрупування митців − так звані герметичні кола, де культивують усе, що забороняє офіційна ідеологія. Одне з найбільших кіл організував Карло Звіринський. 

У цьому залі вперше системно представили різновиди його творчості: тактильну абстракцію та ранній структуралізм. А також творчість представників герметичного кола Звіринського.

«Структуралізм − усвідомлення взаємозв’язків: історичних, філософських, внутрішніх, екзистенційних; співставлення давнього та минулого. Перші типології структуралізму на Заході з’явилися наприкінці 60-х, а у нас − у 57-му році. Звіринський здійснив прорив», − пояснює Богдан Мисюга.

Зал пізнього модернізму або герметичного мистецтва

Зал Євгена Лисика

Наступний зал розкриває феномен унікального модерного сценографа та митця-екзистенціаліста Євгена Лисика. Тут презентували унікальні ескізи його сценічних рішень та авторську великоформатну графіку 1960-1980-х років.

Чільне місце займає ескіз інтермедійної завіси балету Арама Хачатуряна «Спартак», 1965 року, 6х3 метри. 

Євген Лисик «Спартак», 1965 року

«Тут зібрані знакові шедеври Євгена Лисика. Він порушує глибокі екзистенційні теми, про які у Радянському Союзі ніхто не говорив. Наприклад, роз’єднання матері і дитини. З одного боку, це може бути щось автобіографічне: у Євгена Лисика дуже рано померла мати і його виховував батько. З іншого − радянська епоха забрала у багатьох жінок материнство», − зазначає куратор.

У залі також представили проєкти сценічних завіс до балету «Тіль Уленшпігель», 1977-го року. Він зображує вивихнуті суглоби, що, за словами мистецтвознавця, є рефлексією на війни, які веде Радянський Союз у багатьох точках світу.  

Євген Лисик − фундаментальна особистість, художник, який виводить на головне місце людину, проблематику її буття. Окрім того, у своїй творчості митець звертається до апокаліптичних образів та космогонічної теми.

Зал Євгена Лисика

Зал інтелектуального бунту

Четвертий зал музею присвячений постіндустріальному бунту львівських нонконформістів. Тут презентували авторські серії творів Любомира Медведя кінця 1960-х.

«Його ранній цикл «Евакуації» має історичну основу: сім’я Любомира Медведя потерпіла від операції Вісла. Його батько був підприємцем. Сім’я втратила все: майно, землю під ногами, відчуття певності. Тут зображені пов’язані з цим не тільки типажі, але й глибоке переосмислення того страхіття, коли вартість Людини була зведена в ніщо», − пояснює Богдан Мисюга. 

Тут також розмістили твори Романа Жука та Івана Остафійчука, пов’язані із проблематикою інтелектуального бунту 

Читайте також: «Я все ж тебе кохаю»: у Львові відбулася персональна виставка Романа Жука

Зал неоавангарду 

У цьому залі представили масштабне явище львівського неоавангарду − мистецтво 1962-1975-х років. 

«Був нелегальний неоавангард, який базувався на школі Карла Звіринського та офіційний − його вводили у контекст львівського радянського мистецтва Роман і Марґіт Сельські та їхні послідовники», − зазначає Богдан Мисюга. 

Серед представлених митців: Теодозія Бриж, Іван Франк, Володимир Одрехівський, Василь Польовий, Володимир Патик, Юрій Щертабенко, Тарас Драґан, Зеновій Флінта, Олег Мінько, Михайло Красник, Микола Андрущенко, Гера Левицька, Богдан Сорока, Тарас Левків, Роман Петрук, Охрім Кравченко, Роман Сельський, Ярослава Музика, Андрій Бокотей та інші.

Зал неоавангарду

Читайте також: Салон Сельських у Львові: як подружжя художників зберегло європейські традиції в епоху соцреалізму

Зал мистецтва космополітів та постструктуралізму

«90% того, що перебуває у цьому залі, ніхто ще ніколи не бачив. Цей зал невідомий як явище львів’янам. Ми спеціально облаштували його, щоб показати, що є форми, які нагадують модернізм, але це вже не він. Тут є речі, про які в теорії ще не говорили в історії українського мистецтва. Наприклад, абстрактний сюрреалізм Ярослава Качмара», −  ділиться куратор.

Поціновувачі мистецтва зможуть побачити тут твори, які належать до постструктуралізму: органічну та постживописну абстракції, мінімалізм, форми гіперструктуралізму та суперструктуралізму.

У залі експонують роботи Олександра Аксініна, Антоніни Денисюк, Петра Старуха, Ігоря Яновича, Василя Бажая, Андрія Вергуна-Саєнка, Анни Куц, Віктора Довголюка, Олени Турянської, Володимира Одрехівського та інших.

Зал мистецтва космополітів та постструктуралізму

До слова, раніше у Музеї Пінзеля відбулася виставка Ярослава Качмара «Таїнство». Детальніше про це читайте ТУТ.

Зал на межі постмодернізму

Переходячи з попереднього залу, глядач побачить роботу Мирослава Ягоди «Голодний». 

У центрі фото робота Мирослава Ягоди «Голодний»

«Мирославу Ягоді не пасує прив’язувати якісь західні терміни, це щось наше, зовсім інше. Мистецтво, яке ґрунтується на відчуженні інтелектуала у пізньорадянську добу, під час краху імперії. Демонічна та апокаліптична образність − характеристики постіндустріального бунту. Це практично постмодернізм», − описує Богдан Мисюга.

Останній зал Музею модернізму ілюструє перехідну добу між львівським модернізмом та постмодернізмом. Цей період демонструють роботи Миколи Кумановського, Романа Жука, Андрія Сагайдаковського, Петра Гуменюка. Митці розкривають явища антисоціального та екзистенційного відчуження.

У центрі залу розмістили роботу Сергія Якуніна «Лімітація»: кожна клітка інсталяції символізує обмеження людини.

Сергія Якуніна,«Лімітація»

Музей модернізму 

Команда Музею представила генезу розвитку львівського модернізму, його хронотипологію: коли і який світогляд панував та як він переходив у мистецькі форми.

«Наша історія львівського мистецтва − це самодостатній контекст, який не гальмував і нічим не поступався Заходу», − підсумовує куратор музею.

Відкрити новостворений музей планують після послаблення карантинних обмежень.

Читайте також: Про Мирослава Ягоду: без назви

Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: