Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

«Буває, що просто їду навмання»: Львівський фотограф розповів про небанальні мандрівки

Зі своїх мандрівок він привозить багато емоцій та вражень і, звісно, тисячі фотографій

А про Непал, Індонезію, Грузію та інші країни, у яких побував, може розповідати годинами. І, повірте, це не будуть банальні розповіді про найвизначніші туристичні пам’ятки, бо в пошуках пригод він мандрує туди, куди туристів зазвичай не возять. Про це та багато іншого у програмі  #Люди_дії на радіо FM Галичина розповів львівський фотограф та мандрівник, засновник і викладач Школи фотографії імені Дієґо Марадони та один із засновників Агенції пригод ВЙО Максим Баландюх.

Про те, як став фотографом

На курсах фотографії часто розповідають, що люди найчастіше стають фотографами з двох причин. Перша – у них народжуються діти, і вони хочуть наробити їм багато дитячих фотографій. Друга – вони часто подорожують і вчаться фотографувати для того, аби мати на згадку багато красивих фото. Я став фотографом із тих же причин. Я обожнюю ходити в походи і знімати різноманітні красоти, купив собі професійну камеру після народження доньки, плюс – у мене батько фотограф. А нині фотографія – це для мене і хобі, і робота, і все одразу.

Про школу імені Дієго Марадони

Я прихильник теорії, що фотографія – це така річ, яка всім під силу, якщо трохи підівчитися, звісно (посміхається – ред.). Тому і вирішив заснувати фотошколу.  Звичайно, вечірні або ранкові курси – це не професійна академічна освіта, але коли я відкривав школу імені Дієго Марадони, то і не хотів, щоб це було щось академічне. Я хотів, щоб там викладали зрозуміло  і весело. Тому викладачі на заняттях розповідають не нудну інформацію, а таку, щоб людям було корисно слухати. Що ж до нашого патрона Дієго Марадони, то це як лакмусовий папірець. Тобто в нас навчаються люди, які мають почуття гумору. Якщо вони не розуміють, навіщо фотошколу називати іменем футболіста, то шукають інше місце для навчання.

Читайте також: «Їхня валюта – це зуби собак». Як український фотограф їздив в експедицію до племені канібалів

Про улюблені кадри

Мені подобається фотографувати такі сюжети, які ніби повертають тебе в минуле. Я люблю фотографувати побут людей і порівнювати свої кадри зі світлинами, які робили багато років тому. Де я такі найчастіше знаходжу? Наприклад, в Індонезії. Це просто дуже унікальна країна: там тепло, завжди усміхнені і позитивні люди, і це  притому, що в них є багато проблем, урагани, землетруси, цунамі. Є ще Непал, який я дуже люблю, і в якому був уже десяток разів. Там дуже круті гори, а гори я обожнюю. Місцеве населення мешкає в маленьких дерев’яних хатках. Ті будинки мені дуже нагадують хатинки, які є в нас у Шевченківському гаю. Непал – то наче якась машина часу: їхні старі будиночки надзвичайно контрастують зі скутерами і людьми зі смартфонами в руках, які є повсюди.

Про мандрівки

Коли я подорожую за кордон, то хочеться відвідати таку країну, де буде цікаво і комфортно. Це має бути щось оригінальне, небанальне і справді особливе. Таке місце, де ти відчуваєш себе не просто туристом, а мандрівником, який пізнає світ.  Також важливо мандрувати туди, де видатки будуть не дуже високими, куди можна знайти дешеві перельоти. Якщо ви хочете пригод, то їх треба шукати у непопулярних туристичних місцях. Із власного досвіду помітив, що часто ми просто боїмося чогось нового, мало буваємо в Азії чи, наприклад, в Африці … Боїмося, що там нас надурять, розведуть на гроші, та насправді все інакше. Наприклад, я одного разу забув у Непалі на зупинці свій фотоапарат, а коли повернувся, то він лежав на місці. Тобто ти реально прозріваєш, наскільки був упереджений до цих країв, і наскільки вони є іншими.

Про місцеве населення

Якщо я подорожую сам, то буває таке, що просто їду навмання,  куди  подобається. Під час таких поїздок ти найчастіше знайомишся з місцевим населенням. Такий випадок у мене був на острові Балі: я заїхав на скутері в якесь село, куди недоїжджають туристи. Там було настільки круто, що я вирішив залишитись на ніч, але, зрозуміло, жодної резервації не мав. Тоді мало не все село вирішувало, де я маю заночувати, збиралось щось подібне на віче. І в результаті переговорів, місце для ночівлі мені таки знайшли (посміхається – ред.). Також із ночівлею в мене ніколи не було проблем у Грузії. Там люди настільки добрі, що одразу кличуть в гості.

Читайте також: На край землі за пташками – львів’янка про свою подорож до Нової Зеландії

Про агенцію пригод ВЙО

Це наш спільний проект зі ще двома такими ж затятими мандрівниками Арсеном та Юлею. Я і раніше возив людей в мандри, але всі вони були, в першу чергу, пов’язані з фотографією. А потім під час однієї подорожі мої супутники кажуть: «Макс, а можна поїхати з тобою в подорож, але вже не як фотографи?». Тоді я зрозумів, що треба періодично розділяти фото і мандри, бо в подорожах часто хочеться просто відпочити і поспілкуватися з людьми.

Фото: Alena Nikolayevich, Надія Сибіра, Школа фотографії імені Дієґо Марадони, Юлія Сіра, Олег Харчев, Marian Striltsiv, Andriy Plyasun

Найбільше читають:

Нове на сайті: