Живемо у ритмі подій
МІСТО

«Чоловік їхав у рейс, а в мене сльози лилися»: Як дівчина з Львівщини стала далекобійницею

Ірина Перегрим з чоловіком Іваном живуть у селищі Івано-Франкове, що за 22 кілометри від Львова. Вони далекобійники. І працюють у голландській фірмі
14:20, Пт, 07 Чер 2019 Юлія Василина

Іван далекобійником став швидше. А потім його наздогнала дружина. Саме з Іриною ми й зустрілися. Дівчина каже, що водієм вантажівки стала у 23 роки. Тоді й почала працювати з чоловіком.

Про цю професію Ірина не мріяла, адже більше любила співати і займатися візажем. І, можливо, все так і було б далі, якби чоловік не дав їй можливість вперше сісти за кермо фури.

Одного разу він взяв мене у рейс, щоб показати мені Європу. Так вийшло, що була пуста парковка і чоловік каже: «Спробуй проїхатися. Відчуй, як це». Я спершу дуже боялася. По-перше, машина габаритна. Я не знала, як повертати. Але сіла за кермо, зробила декілька кругів. Наступного разу чоловік дав мені трохи поїхати по Голландії, бо там зазвичай вночі пусті дороги. Тоді я зрозуміла, що це моє і хочу їздити. Сказала чоловікові, що йду складати на права. Мене дуже тягнуло.

Читайте також: Львівська письменниця стала першою українкою, яка здобула Літературну премію Європейського союзу

Тоді в Ірини був водійський досвід на легковій автівці. Аби мрія стала ближчою дівчина відкрила категорію Е. Голландська фірма, де працює її чоловік, погодилася взяти Ірину на роботу. Але потрібно було пройти ще один етап.

Спершу в Польщі я закінчувала курси на європейський код 95 (прим.автор – спеціальний сертифікат, який необхідний для роботи водієм у країнах Європейського Союзу. Польською знала лише декілька фраз. Перші три дні я просто плакала і казала, що, напевне, не зможу. Я вчилася з перекладачем, а це у 2 рази довше виходило. За декілька днів до мови звикла і заспокоїлася. Ми вчили все про особливості роботи, автомобіль і час праці. Також у нас була практика на 10-тонному автомобілі з механічною коробкою передач. То було так страшно. Нас повезли одразу в місто, де багато машин та ще й з «механікою». Голова «кипіла». Також їздили на площадку, яку спеціально поливали водою, щоб ми відчували, як буде спрацьовувати ABS (прим.автора – система активної безпеки, що запобігає блокуванню коліс транспортного засобу при гальмуванні) на фурі. Цей етап пройшла на «відмінно».

Укінці ще складала тести. Списати було неможливо. Але я настільки хотіла ту роботу, що тести склала зі 100% на 100%. Коли оголошували результати, то руки трусилися.

Ірино, чому вирішили саме з чоловіком їздити?

Це було спільне рішення. Нам навіть одну хвилину одне без одного важко. Коли ми одружилися, то в нас навіть не було медового місяця. Чоловік за 2 тижні поїхав на роботу. Чекати чоловіка з рейсу було нереально важко. Чоловік їхав, а в мене сльози лилися. Та розлука почала вбивати. Потім чоловік дав мені попробувати їхати і я зрозуміла, що це моє. Зараз ми їздимо весь час разом і вдома разом. Ми не можемо окремо.

Куди був ваш перший рейс?

То була Австрія. Перший раз було дуже страшно. Я боялася навіть фуру обігнати. Чоловік весь час казав: «Будь спокійна». А потім ця робота переходить в кайф. За рік роботи я побувала у 13-ти країнах: Польщі, Словаччині, Чехії, Німеччині, Австрії, Бельгії, Голландії, Люксембурзі, Франції, Італії, Данії, Швейцарії, Угорщині. У ці країни ми веземо квіти, фрукти, овочі. Рідше – пошту.

Скільки часу ви проводите в рейсі, а скільки вдома?

Зазвичай в рейсі – 1,5-2 місяці. А додому – на 3 тижні. Але крайній раз ми були в рейсі три місяці. Два місяці швидко і цікаво проходять. Щоразу нові місця. Але третій місяць, то для мене була катастрофа. Я домом просто марила. Дуже не вистачає почути українську мову. В останні дні ми зустріли українця вперше за 2 місяці, то я так довго з ним говорила.

Читайте також: Львів’янки отримали два титули у конкурсі «Місіс Східна Європа»

Спецрукавиці, які використовують водії під час завантаження і розвантаження машини

Важливі пункти у роботі далекобійників

Ірина розповідає, що, найголовніше для будь-якого далекобійника у Європі – слідкувати за знаками

Орієнтуюся по знаках. І в мене є два навігатори. Один з інтернетом, інший – без. Плюс є ще телефони. Бо, якщо знак проїхати, то можна заїхати в місто, де багато заборонюючих знаків. І в нас є два навігатори. Один з інтернетом, інший – без. Плюс є ще телефони. Також я ще купила атлас. Чоловік все мені пояснює і розповідає.

Перші рази здавалося, що я не зможу. Але поруч був чоловік, який є моєю великою опорою. Він мене у всьому підтримував. Я перші дні дуже звертала увагу на те, що про мене говорять: «Ви ж жінка». Плюс дуже часто за фігуру мені говорять. Бо я не 90-60-90. А чоловік мене завжди вчив не звертати на це уваги.

А також важливо обрати безпечні місця для паркування. Адже в Європі трапляються неоодинокі випадки обкрадання вантажівок.

Дуже багато таких випадків. Наприклад, Німеччину вважають однією з найбезпечніших країн світу. Але останнім часом там страшні речі творяться. Водіїв навіть травили газом. Дехто помирав. Таке є. Ми стараємося завжди ставати на платних паркінгах або на тих, де є камери, багато світла і машин. Коли є багато машин, то до тебе ніхто не полізе. Далекобійники стоять одне за одного. Я ще на таке не потрпаляла. Багато говорять про Італію, що вона небезпечна. Були випадки, коли в машину напускали дим і гвалтували жінок.

Як у Європі реагують на жінок-далекобійниць?

У Європі жінка за кермом фури – це нормально і звично. А на Україні для частини чоловіків – це дивно. Більшість чоловіків у нас думає, що жінка є немудра, їздити не вміє і часто кажуть: «Жінка за кермом як мавпа з гранатою». Хоча, це неправда. Є чоловіки, які їздять набагато гірше. У моїй роботі теж таке було. Хлопець їздив рік на вантажівці і не розумів, як радіус взяти, коли повертаєш, як заїхати під рампу. Чоловіки дуже принижують жінок за кермом фури.

А ви у свій адрес чули коментарі про ваш професіоналізм?

Чула. Багато. Мені навіть у Facebook писали. Один чоловік написав мені: «Скільки ти ще будеш їздити і співати на своїй фурі? Ти що не збираєшся дітей народжувати? Я би хотів подивитися в очі твоєму чоловіку. То не жіноча робота». І ще образливі слова, які не хочу говорити. Я відповіла, що не знаю в Україні ніяких законів, які зобов’язують жінку народити до 23 років. Для мене це дивно. Таке враження, що наші чоловіки думають, що жінка – це посудомийка, вона має варити їсти, прибирати, прати, сидіти у чотирьох стінах і ніде не подорожувати. Я вважаю, що коли жінка десь працює – це добре. Бо жінка має виходити в люди, спілкуватися.

Читайте також: Як львівський священик править богослужіння мовою жестів

Міфи про роботу жінок-далекобійниць

Міф 1 – це легка робота. Мені не раз говорили, що легко сісти за руль, покрутити ним і вкінці місяця отримати хороші гроші. Насправді це не так легко, як здається, тому що, коли їздять в парі, то їхати доводиться і вночі. Тисячі кілометрів ти їдеш і їдеш. Найважче з 00:00 до 03:00 ночі. Організм автоматично спить в цей час.

Міф 2 – жінкам доводиться носити важкий товар. Багато чоловіків є противниками, щоб жінки їздили: «Бо як це тягати самим товари. Це ж так важко для жінок». Насправді у Європі це не так. Є електричні рохлі, на які ти стаєш, нажимаєш кнопочки і вона сама їде. А переважно нас самих вантажать працівники фірми. Нема такого, щоб я сама тягала важкі речі.

Міф 3 – коли працюєш у парі з чоловіком, то він їде, а жіна сидить збоку. Такі пари є. Але в нашому випадку це не так. Бо чоловік сам не проїде 18 годин. І плюс, якщо в тебе є любов до водіння, то ти сама з радістю будеш їхати.

Міф 4 – жінці важко у таких умовах дотримуватися гігієни. Я знаю багато жінок-далекобійниць і кожна з них гарно пахне, одягнена у чистий і попрасований одяг, іноді й макіяж є. В Європі на кожній заправці – є душ, туалети. І ми зі собою возимо каністру води. Я ще маю переносний душ. Тобто з цим немає ніяких проблем.

Мікрохвильовка у вантажівці

Міф 5 – неправильно харчуються і їдять тільки фаст-фуд. У нас, наприклад, є плитка на одну камфорку. Ми завжди варимо зупу, різні крупи, робимо салати. Харчування як вдома. Треба тільки захотіти. Є холодильник. Зараз у нас нова машина, то ще є мікрохвильовка, де можна навіть курку запекти. Так само є перетворювач, тобто я можу в машині і фолосся феном сушити, і плойкою користуватися. У нас й утюг є. Це як маленька квартира. Ліжко комфортне.

Ірина зіштовхнулася з кожним з цих міфів на власному прикладі. Каже, що навчилася не звертати уваги на здивовані погляди колег по цеху, коли вони бачать її за кермом. Аби розслабитися Ірина у вільний час займається улюбленою справою – співає. Для цього має у вантажівці мікрофон.

Яким бачите своє життя за 5 років?

Швидше за все відкрию свій бізнес, який буде пов’язаний з фурами. Не хотіла б це відпускати. Не думаю, що буду все життя їздити. Це цікаво, але колись треба буде зупинитися, бо будуть діти.

Ірино, один крок кардинально змінив ваше життя. Що порадите людям, які хочуть щось спробувати, але їм страшно?

У мене був дуже великий страх. У деяких речах він і зараз є. Але «хто не ризикує, той не п’є шампанського». Доводилося багато ризикувати і швидко приймати рішення. Але тим не менше, треба все робити впевнено. Якщо ти хочеш чогось досягнути, то маєш це зробити.

Найбільше читають:

Нове на сайті: