Живемо у ритмі подій
МІСТО

Фрески, математика єзуїтів і столітній орган: що приховують галереї Гарнізонного храму

Упродовж двадцяти років найбільший храм Львова був без даху – під дощем і снігом нищились унікальні розписи

Лише на два дні, 22 та 23 лютого, просторі галереї 400-літньої церкви святих апостолів Петра і Павла відчинять для відвідувачів. Це унікальна можливість розглянути фрески і оздоблення найбільшого храму у Львові з висоти його верхніх ярусів. Galnet у супроводі історика Олега Друздєва піднявся на хори Гарнізонного храму, аби дізнатись про таємну каплицю з недослідженими розписами, понівечений орган, що звучав як військовий оркестр та унікальні фрески на стінах.

На верхній ярус ми піднімаємось гвинтовими сходами. Коли дерев’яні двері зачиняються за спиною, доводиться світити ліхтарем телефону – у вузькому проході стає геть темно. Галереї Гарнізонного храму – це просторі балкони, що тягнуться уздовж храму по обидва його боки. Кожен крок тут відлунює акустикою.

Історик Олег Друздєв досліджує храм понад три роки

– Поки у підземеллях храму тривають ремонтні роботи, вирішили запросити людей у ці галереї, – розповідає Олег Друздєв. – Вільного доступу з міркувань техніки безпеки сюди немає. У храмі тривають реставраційні роботи.

Двома екскурсіями організатори мають на меті забрати частину коштів на відновлення храму. Їх вартість символічна – 20 гривень. Однак відвідувачі можуть залишити і більшу суму, якщо хочуть посприяти дороговартісним реставраційним роботам.

Під час бомбардування міста німцями у 1939-му в Гарнізонний храм потрапляє снаряд. Пожежа випалила весь центральний квартал. 20 років церква була без даху – під дощем і снігом нищились унікальні розписи

Храм, що розташований у двох кроках від площі Ринок, свого часу вміщав три з половиною тисячі осіб. Майже 400 років тому, коли було зведено церкву, у Львові було близько 10 тисяч мешканців – тут вміщалось більше чверті населення міста. Храмом опікувались отці-єзуїти. Особливістю їхньої місіонерської діяльності був розвиток освіти і науки.

Будівля нинішньої школи №62, яка є невід’ємним архітектурним комплексом Гарнізонного храму, свого часу була єзуїтським колегіумом. Тут здобували освіту європейського рівня майбутні канцлери і мало не королі. Бібліотека єзуїтів була найбільшою у місті. Налічувала 12 тисяч книжок. Просторі галереї у храмі створювались і для того, щоб залучати до літургій студентів.

– Це гарнізонний храм трьох армій: австрійської, польської, а тепер – української, – каже Олег Друздєв. – Завдяки спеціальним трубам у задній частині орган звучав як справжній військовий оркестр. Інструмент було встановлено наприкінці XIX століття. Незважаючи на вигляд, він піддається реставрації. Але вартість робіт космічна – 80 тисяч євро. Причому цю суму експерти називали ще у 2012 році.

Орган у гарнізонному храмі пошкоджено на 40%
Відновлення інструмента у 2012-му коштувало 80 тисяч євро
Завдяки спеціальним трубам у задній частині орган звучав як справжній військовий оркестр

Під час бомбардування міста німцями у 1939-му в Гарнізонний храм потрапляє снаряд. Пожежа випалила весь центральний квартал. 20 років церква була без даху – під дощем і снігом нищились унікальні розписи. Двері церкви зачинились 4 червня 1946 року. Згодом тут було книгосховище Львівської бібліотеки ім. Василя Стефаника.

– За деякими оцінками, тут було 2, 5 мільйона видань, – розповідає Друздєв. – Храм відчинили аж у грудні 2011-го. Аби перемістити тонни книг, залучили 144 військові вантажівки.

До 2011 року у храмі було книгосховище Львівської бібліотеки ім. Василя Стефаника. Аби вивезти тонни книг, залучили 144 військові вантажівки
Зараз у храмі триває другий етап реставраційних робіт, який планують завершити до 2022 року

Історик відчиняє дерев’яні двері у першій галереї. За нами – невелика каплиця, яка, швидше за все, використовувалась для особистих потреб монахів чи вельмож. На її дерев’яних стінах зображено скорботну Богородицю з Христом на колінах. Інші зображення заклеєні вирізками газет середини ХІХ століття. А подекуди можна помітити математичні розрахунки.

– Це можуть бути конспекти учнів єзуїтської школи. Якщо ви добре вчили математику – можете перевірити їх знання, – усміхається історик. – Ці розписи можуть бути старшими навіть за фрески на стінах храму. Але досліджень і реставрації поки не проводилось – на все свій час.

Розписи у каплиці можуть бути старшими за фрески на храмових стінах
На дерев’яних стінах каплиці зображено скорботну Богородицю з Христом на колінах
Математичні розрахунки учнів єзуїтського коледжу

Храмові фрески у 1738-1741 роках створювали австрійці Франциск і Себастіян Екштайни. Очевидно, їм допомагали і місцеві майстри.

– Ця фреска має назву «Святий Павло, апостол народів», – Олег Друздєв показує на зображення над вівтарною частиною храму, – Відповідно тут зображено ці народи. У центрі – глобус. На ньому немає лише Америки. Ось Африка, Азія, Європа. А якщо придивитись можна побачити і назви країн. Але ж самої мапи не достатньо. Майстри зображують і представників цих континентів – людей різних національностей і кольорів шкіри. Поруч – тварини. Верблюди, африканський та індійський слони, леви… Єзуїти, займаючись місіонерством у різних країнах, намагалися передати багатогранність світу  у цих зображеннях.

Верблюди, африканський та індійський слони, леви… Єзуїти, займаючись місіонерством у різних країнах, намагалися передати багатогранність світу  у настінних зображеннях

Ці зображення були справжнім дивом для тодішніх прихожан храму. Більшість мешканців ніколи не виїжджали за межі своєї держави – не було ні поїздів, ні літаків. Як виглядають люди в інших частинах світу, вони вперше бачили у єзуїтському храмі.

Скульптурне розп’яття, виконане Йоганом Пфістером, в радянські часи хотіли вивезти у петербурзький “Ермітаж”. У Львові скульптуру зберіг мистецтвознавець Борис Возницький, який навмисне применшив його цінність перед російськими колегами

Сьогодні у Гарнізонному храмі на Театральній, 11 триває другий етап реставраційних робіт, який теж відкриє цілу низку цінних розписів. Олег Друздєв розповідає, що у майбутньому екскурсія церквою проводитиметься п’ятьма ярусами. Розпочинатиметься у двоповерхових підземеллях, далі – підйом на дзвіницю, а вже звідти – вихід до галерей. З часом планується відкриття ще однієї зали, розміщеної у піддашші церкви.

– Словом, ви зрозуміли: тут можна зависнути надовго, – усміхається Олег, подаючи руку на прощання.

Фото: Орест Дрималовський, Galnet

Читайте також: “Я не уявляла, що в наш час таке може бути”: львівська студентка про Майдан

Найбільше читають:

Нове на сайті: