Живемо у ритмі подій
МІСТО

«Кожна постановка – це маленька буря»: що відбувається за кулісами львівського театру імені Леся Курбаса

Galnet розпочинає серію матеріалів про те, чим живуть львівські театри
13:30, Нд, 17 Лис 2019 Христина Соболь
Усі фото: Galnet

На однойменній вулиці Леся Курбаса у Львові театр помітний одразу: будівля за інші, фасад прикрашений масками та готичними химерами. До речі, століття тому тут теж був театр, тільки вар’єте.

Невеликий хол зустрічає гостей, зал також не вирізняється розмірами. У приміщенні панує романтична напівтемрява. Нетутешній поціновувач мистецтва може здивуватися, адже увесь зал – це і є сцена.

«Театр у нас динамічний. Сам зал не є великий, середня місткість – 80 місць, але кількість може змінюватися», – розповідає Galnet Микола Береза, директор, а за сумісництвом й актор Львівського академічного театру імені Леся Курбаса.

Фото зі сторінки театру у мережі фейсбук

Світло гасне, і після початку вистави артисти починають повністю володіти увагою, зором, слухом та чуттям глядачів. Директор театру розповідає, до них приходять дуже різні глядачі. Дехто любить ходити на філософські проєкти, наприклад на «Так казав Заратустра», є глядач, який надає перевагу поетичним постановкам за Стусом чи Антоничем. А от «Лісова пісня» – це одна з найпопулярніших вистав, на неї чи не найшвидше розкуповують квитки.

Читайте також: У Львові зніматимуть український аналог «Єралашу»

На гастролях за кордоном театр використовує формат субтитрів на екрані або дублювання у навушник, вдома ж вистави проводять тільки українською мовою, хоч інколи їх відвідують й іноземці.

«Завжди підглядав, якщо до нас потрапляли іншомовні туристи. І я зрозумів: можливо певні тонкощі тексту втрачаються, проте мова театру є універсальною. Після вистав іноземці заходять за куліси, розповідають, які вони вражені. Це ще раз доводить, що театр можна зрозуміти без знання мови. Це так кайфово чути, що вони сприйняли важливий зміст»,- ділиться Микола Береза.

Фото зі сторінки театру у мережі фейсбук

Зал театру імені Леся Курбаса майже завжди вщент заповнений. Квитки розлітаються як на сайті, так і в касі. За словами директора, останнім часом театр почали відвідувати багато туристів.

«Колись основною аудиторією була майже виключно національно свідома молодь. На той час театр був місцем, де з’являлися заборонені речі: поети та письменники розстріляного відродження, Василь Стус, Володимир Винниченко, Ліна Костенко. Люди були спраглі того», – згадує Заслужений артист України та провідний актор театру імені Леся Курбаса Олег Цьона.

Олег Цьона, фото: Galnet

Проте на поверхні ми бачимо тільки красиву картинку, насправді за кулісами від очей глядача прихована колосальна праця. У житті колективу є періоди-затишшя, коли у спокійному темпі тривають планові репетиційні роботи. Якщо виставу зробили, процес на цьому не закінчується. Після кожного виступу йде обговорення.

«Якщо є прем’єрний період, то це шалений ажіотаж: репетиції, сценічна підготовка і багато іншого. Кожна постановка – це маленька буря. Вона вимагає багато зусиль, складових для повноцінного вигляду. Як правило, перед прем’єрою у нас безсонні ночі, цілі дні безперервних репетицій, зведення усього до ладу», – пояснює Galnet Олег Цьона.

Читайте також: У львівському Коперніку відбудуться Дні українського кіно (програма)

Донедавна театр інтенсивно працював над акторським вишколом, створював тренінги, розробляв методології, працював з молодими талантами. За словами Олега Цьони, наразі зробили паузу, адже поки артисти займаються постановками і підтримують рівень репертуару.

За кожною виставою, крім акторів, стоїть великий штат персоналу. Люди, які не показують своїх облич глядачу, проте роблять виставу повноцінною. Тут працюють справжні ентузіасти, адже з невеликою зарплатнею потрібно насправді любити своє діло. За словами директора театру, кадрів завжди бракує. Точніше, не вистачає місць, на які можна брати потрібних людей. Часом не вистачає технічних професій, освітлювача наприклад.

«Проблемою є ще те, що вимагають папірця. Я розумію, що не завжди диплом є свідченням знань, людина і без нього може бути майстром. За невеликі гроші багато хто вагається, чи потрібно працювати за мізер. Для чого, якщо в кафе можна заробити більше? Тобто фінансами нам зацікавити важко. Працювати у театр приходять люди, які ним хворіють», – міркує Микола Береза та додає, що наразі ситуація з фінансуванням покращується.

Акторам та режисерам також не позаздриш, адже на всіх випускників ВНЗ місць у театрах не назбираєш. Навесні у театрі імені Леся Курбаса проводили конкурс на заміщення акторської посади, на одну вільну ставку було більше 40 претендентів.

Читайте також: Пам’ятник Леніну, КДБ і коньяк: Як Львів ще у радянські часи заробляв тисячі доларів на туристах

Крім людського фактору, театру не завжди вистачає фінансування на утримання будівлі. Він є муніципальним і стоїть на балансі міста.

«Тут апріорі не може стояти питання про самоокупність, тому що коли ми будемо гнатися за нею, то втратимо глядача й перетворимо театр на завод. Йти на повідку фінансових питань, але прощатися з чимось важливим – це не є правильне рішення», – переконаний директор театру.

Близько двох років тому у театрі Леся Курбаса відремонтували фасад, тож зараз будинок світлий та чепурний. Приміщення усередині театру поки ще чекають своєї черги на ремонт.

Читайте також: Шість львівських кінотеатрів, про які ми забули

Сподіваємось, ця стаття була корисною для вас. Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: