Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

Львів`янка у 79 років сідає на шпагат, медитує і займається бізнесом: як їй це вдається

14:46, Вт, 14 Кві 2020 Юлія Василина

Старе приміщення колишньої колгоспної їдальні поблизу Львова виглядало не надто привабливо. Але львів`яни Софія і Володимир Баран разом з двома синами таки його купили, бо лише на це мали гроші. Їм хотілося від торгівлі м`ясними виробами на базарі перейти до власного виробництва.

Це був 1998 рік. Ми це приміщення як могли, так і відремонтували, привезли з Польщі стареньке обладнання і зробили м`ясний цех. Все починалося з 8 людей, а зараз на нашій господарці працює 2000 людей. Ми змогли розбудувати цех, почати вирощувати корів, свиней, відкрили пекарню.

Софія з Оксаною Бобошко-Вандерховен

Так у 57 років Софія з чоловіком починала власну справу. Їй не було страшно. Бо за свій вік жінка проходила і важчі випробування.

-Я народилася у Києві, але вважаю себе львів`янкою, бо прожила тут більшу частину життя. Я з`явилася на світ у 1941 році, коли була Друга світова війна. Нас з мамою, двома сестрами і братом вивезли у Красноярськ. Дорогою брат помер від дизентерії. Бабцю, діда і ще одного брата німці розстріляли у селі Звенигородка на Київщині.

Коли війна закінчилася, то ми з мамою і сестрами повернулися до Києва. Там не мали житла і ще й батько з війни не повернувся. Тому мама спершу з нами переїхала до Житомира, а потім до Львова. Тут я вивчилася в училищі на продавця і деякий час торгувала у хлібному магазині на проспекті Шевченка. Отримати вищу освіту я не могла, бо сім`я була бідна і не було грошей на оплату навчання. Тому, коли починали бізнес, я займалася самоосвітою.

Читайте також: Наважилася на кардинальні зміни у 50 років: історія львів’янки Оксани Бобошко-Вандерховен

Софія з чоловіком Володимиром

У Львові чоловік Софії працював на автобусному заводі начальником цеху. У догляді за дітьми жінці допомагала мама. 

-Але потім її паралізувало і я 6 років за нею доглядала. Це були важкі часи, бо тоді ще й завод переставав працювати. Були дні, коли не було грошей на хліб. Діти ще були менші, але дуже мені допомагали у догляді за мамою. Діти то наша радість і з ними треба бути близькими, спілкуватися. 

Нещодавно Софії 79 років. Усі випробування залишилися позаду. Але вона й досі допомагає чоловіку й двом синам у бізнесі. Каже, що важливо постійно тренувати мозок різними завданнями.

-У будні дні я з задоволенням працюю на нашій фірмі, вивчаю нові програми, які ми впроваджуємо. Тоді мозок працює так, як треба. Пам`ятаю, коли ще працювала на базарі, то склала в Exel програмку, завдяки якій до кінця дня знала, що ми продали і скільки заробили. 

Читайте також: 85-річний львів’янин зійшов на Говерлу за 4 години

Зараз, коли сімейний бізнес налагоджений, Софія, як ніколи, має час на себе, хоча у неї 2 сини, 10 внуків і 3 правнуки.

-Ми з чоловіком лягаємо спати о 22:00. Засинаємо швидко, бо телевізора у спальні немає. Прокидаємося о 5-6 ранку. Випиваємо 0,5 л теплої води з ложкою меду. 

А потім з 7 до 8 години я займаюся йогою і сідаю на шпагат. І так уже 5 років. 

До того ще ходила на пілатес, розвивала гнучкість. У час, коли не було карантину, щодня проходила 10 тисяч кроків. Зараз роблю це на подвір`ї. Разом з чоловіком ще ходимо на латиноамериканські танці. І справа не в грошах. Справа у голові – як ми її налаштуємо, так і буде. Невже для того, щоб жити повноцінним життям, потрібні лише гроші? Ні. Потрібне бажання. 

У Софії з чоловіком є два спільні захоплення – подорожі і медитація.

-Минулого року 14 разів їздили за кордон. А ще ми разом медитуємо. Я включаю спокійну музику і кожен спостерігає за своїм диханням, думками. Спершу вмовила Володю сходити на лекцію, потім зробити медитацію, потім ми поїхали на медитацію в Стамбул і так займаємося цим досі. Йому подобається. Медитація дає спокій, врівноваженість і допомагає змінити погляди на різні речі. Абсолютно нічого не поміняє, якщо ти будеш нервуватися через те, що від тебе не залежить. Коли я лягаю спати, то завжди молюся і дякую Богові. І внуків вчу так робити. 

Софія і Володимир у В`єтнаміЧитайте також: «П’ять місяців чекала, щоб у рідному місті мене побачили з візочком»

За 45 років спільного життя Софія зрозуміла:

Ніколи не треба забувати, що ви жінка. Мудрість нам дається не для того, щоб ми доказували свій розум. Треба дочекатися вдалого моменту, щоб сказати чоловіку, те що ви хочете змінити. 

Не пам`ятайте образ. З часом любов переростає з однієї стадії в іншу, а повага має залишатися завжди. Дуже багато в сім`ї залежить від жінки. Знаєте з ким не можна жити? З дураком і п`яницею, бо вони не зміняться. А з рештою чоловіків можна створювати сім`ю, якщо є бажання. 

Не накручуйте себе. Якщо чоловік прокинувся без настрою, то не придумуйте собі, чому це так. Пройде трохи часу і все буде нормально. Найкраще зранку підійти, поцілувати, обняти і людина одразу міняється. 

Сподіваємось, ця стаття була корисною для вас. Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: