Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

Львівські волонтери, що стали «Ангелами надії» для військових

До війни вона працювала медсестрою у Львівському перинатальному центрі, де доглядала новонароджених діток

А сьогодні вже п’ятий рік дбає про дорослих хлопців і дівчат, військових-героїв. Вона не пам’ятає, як і коли до її ім’я та прізвища почали додавати слова волонтерка та активістка, але точно знає – справа, яку робить, – потрібна, і не лише військовим. Про те, як разом з однодумцями стала «Ангелом надії» для українських військових та чому вирішила об’єднати волонтерство і мистецтво, у програмі  «Люди дії» на радіо FM Галичина розповіла волонтерка Марія Петришин.

Читайте також: Кобзар і Галичина. Як 100 років тому видавали твори Тараса Шевченка

 

Про те, як стала волонтеркою

Я працювала медсестрою в перинатальному центрі. Коли його засинили на ремонт, залишилась без роботи, тоді і почала шукати собі якусь зайнятість. То були часи Революції гідності. Робота, яку я шукала, знайшлась у Львівській обласній лікарні, де виходжували побитих на Майдані активістів. А потім почалася війна, і певний час я працювала в госпіталі у відділенні нейрореанімації, допомагала там здебільшого в ті дні, коли до Львова прибували літаки з пораненими на Донбасі хлопцями. Десь із цього моменту і розпочалось моє волонтерство.


Про випробування

Коли я вперше йшла волонтерити в нейрореанімацію, мені чомусь здавалось, що це має бути дуже просто, бо ж я все життя працювала в медицині, достатньо надивилась на кров і різні речі. Але вийшло зовсім навпаки… Бо коли бачиш, як у тебе на очах помирає чиясь дитина, – це надзвичайно складно. Та перестати ходити в госпіталь я не могла. В один із таких моментів я зрозуміла, що мушу там бути. Кожній людині Бог дає якісь випробування в житті, і їх потрібно пережити, а ще в такі моменти якнайкраще розумієш, що це твоя війна.

Читайте також: Поки була на війні, чоловік навчився зав’язувати доньці бантики: історії мужніх жінок

Про допомогу у звільненні полонених

Коли чекали звільнення хлопців, комунікувала з родинами полонених, підтримувала їх, як могла. Найчастіше доводилось спілкуватись з матерями. У той час це було дуже важливо, бо вони чекали підтримки. Я намагалася робити все, щоб вони відчували, що не одні і що за їхніх синів також хтось переживає. Були такі моменти, коли я кілька днів до них не дзвонила, то вони самі телефонували, аби переконатись, що зі мною все гаразд. За той час, поки намагалися витягнути звідти хлопців, ми дуже зблизились і спілкуємось дотепер.

Про реабілітацію військових після полону

Один із проектів, який ми реалізували в цьому напрямку, була десятиденна подорож в Іспанію. Нас до себе в гості запросили українці з Малаги. У цю мандрівку з нами їхали колишні військовополонені разом із дружинами, а також дружина і дитина військового, який загинув на Сході. Усього нас було п’ятнадцятеро. Зізнаюсь – це незабутні враження. Люди, які нас там зустріли, не давали ні на хвилину сумувати. Я тоді спостерігала за хлопцями, яких вдалося повернути з полону, і, знаєте, такі подорожі їм дуже потрібні, тому що там вони справді відволікаються від війни і пережитого. Та й узагалі, гарний відпочинок, гарні слова, гарна компанія лікують самі собою.

Читайте також: «Бігали, як мурашенята»: На Львівщині 5 школярів самотужки загасили пожежу

Про проект «Ангели надії»

Проект «Ангели надії» з’явився з появою в моєму житті Лева Скопа. Це надзвичайна людина, і я завжди кажу, що він для мене є таким, свого роду, гуру. І команда в нього крута: його дружина Таня, Тарас Лужецький та інші люди, які себе повністю віддають війні. Назву для цього проекту придумала моя подруга Ярина Капітан. Ми якраз готували наш перший благодійний аукціон в домі Івана Франка, там був показ етно-вишиванок, і тоді вперше малювали ангелів. Того разу нам вдалося зібрати 24 тисячі гривень, за які ми погасили борги за оптику для військових. Після того ми вирішили започаткували серію таких благодійних аукціонів.

Про майбутнє і мрії

Я ніколи в житті не малювала, і в школі з цього предмету мала трійку чи четвірку. Та Левко дав мені в руки пензлик і сказав, що я таки малюватиму. Тоді я зобразила свого першого ангела, якого першим і купили на аукціоні. І від того моменту зрозуміла: людина, коли хоче творити добро, може це робити, і неважливо, чи ти професійний художник, чи аматор.

У нас є така мрія – зібрати людей на високому замку і спробувати намалювати Львів. Щоправда, ми ще не знаємо, кого покликати на роль художників, бо в наших аукціонах вже брали участь і відомі жінки Львова, і журналісти, і медики, і рятувальники, і навіть народні депутати. Ті портрети Львова ми також виставимо на аукціон, а виручені кошти, традиційно, передамо на потреби військових.

Довідка: Проект «Ангели надії» започаткували навесні 2018 року. Відтоді волонтери організували 6 етапів проекту: з відомими жінками Львова (2 етапи), з журналістами та рятувальниками, з медиками і у Верховній Раді України за участі дружини Президента. Відтак, за час існування проекту на різні потереби, пов’язані з військовими, вдалося зібрати понад 300 000 гривень…

Найбільше читають:

Нове на сайті: