Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

Львівський портрет: кого та як зображували художники у кінці XVIII та першій половині XIX століть

Між кінцем XVIII та першою половиною XIX століть на теренах Львівщини, яка на той час перебувала у складі Габсбурзької монархії, портретне мистецтво розвивалось доволі активно. До появи фотографії воно було засобом увіковічення свого образу та своєї особистості
14:19, Нд, 24 Лис 2019 Ольга Головчин
К.Арендт, портрет дітей художника, сер. ХІХ ст.

Які художники активно творили у цей період та кого митці найчастіше зображували, Galnet розповіла кандидатка мистецтвознавства, наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України  Мар’яна Левицька.

За її словами, перша суспільна група, яку портретували наприкінці XVIII століття урядовці: губернатори, бургомістри, представники адміністрації Галичини. Друга група вище духовенства традиція, яка існувала і у попередні століття.  Цілі галереї таких портретів висіли переважно у єпархіальних храмах, катедрах, канцеляріях. Ці портрети були репрезентативними: тут  єпископи, кардинали, митрополити. Їх представляли у своєму вбранні з атрибутами влади: митрами, жезлами, молитовниками. Це був певний регламентований вид портрету, який протримався до середини XIX століття.

«Якщо говорити про греко-католицьку церкву, то зразком нового представлення є портрет митрополита Григорія Яхимовича, авторства Олександра Рачинського. Він у костюмі, але немає атрибутів, які мали бути у попередню епоху кінця XIX століття», каже Мар’яна Левицька.

Наступна група – це аристократія: польська шляхта, яка втратила певні ресурси політичного впливу до середини століття,  а потім у другій половині XIX століття вона відновила його. Орієнтувались львівські митці на художників Західної Європи: вишукані репрезентативні портрети,  дуже часто на фоні природи, ідеалізованого краєвиду.

Інша група   викладачі університету, науковці різних сфер діяльності:

«Це більш стримані, переважно погрудні зображення. Головна увага зосереджена на обличчі та індивідуальній характеристиці. Тло нейтральне, немає ніяких атрибутів, лише час від часу могли бути мундири чи нагороди».

Приблизно з 1820-х років почала розвиватись інша лінія портрету – так званий камерний або сімейний. Твори невеликого формату 50 х 60, 60 х 40. 

«Це портрети, які представляють родовід. Дуже часто зображали дружину та чоловіка. Призначались для приватного користування. Вони були стриманими, часто із нейтральним тлом, у приглушеній кольоровій гамі типові портрети матері з дитиною».

К.Арендт, портрет дітей художника, сер. ХІХ ст.

У той час активніше почали малювати дитячі портрети. Переважно це діти від 6 до 10 років. Малювали дітей за різними заняттями: малюванням, читанням, або за грою з домашнім улюбленцем.  

Велика група портретів –  люди творчих професій: письменники, поети, актори, музиканти. 

«Наприклад, перший директор польського театру Войцех Богуславський, композитор Кароль Ліпінський, Франц Ксавер Моцарт – тобто середовище творчої інтелігенції. До слова, великої популярності набули портрети з книгами».

К.Швейкарт, портрет Ф. К. Моцарта, 1825 р.

До цих портретів також можна віднести автопортрети художників. Вони почали усвідомлювати себе як митці, творці культури. Спершу вони зображали свою зовнішність, потім професійну характеристику, тобто з мольбертом, з пензлями, палітрою. 

М.Яблонський, автопортрет художника , 1830-ті рр.

Як розповідає Мар’яна Левицька, портретів, які стосуються соціальних низів є дуже мало.  Це зображення бідних верств. Такі роботи є нижчого рівня, дешевші, але, очевидно практика мати портрети була популярною серед усього населення.  

Далі художники звертались до типажів: перекупники, ремісники. На хвилі інтересу до нижчих суспільних верств, цей різновид був популярним і у Європі. 

«На той час це був прорив, адже була велика різниця у суспільній ієрархії. Показати людину з нижчих суспільних верств –  це на межі портретного жанру. Людину за роботою або у певній мізансцені. Також портретували людей, які прожили понад 100 років».

Жіночі портрети були дуже різні: за вартістю та за ідеєю. Могли бути репрезентативні, як портрет Катерини Стаженської,  автором якого є французький художник Франсуа Жерар. У таких звичайних міщанських портретах жінки часто позують із газетами чи книгами. Акцентували часто на деталях.

«У другій половині XIX століття художники уже малювали портрети так, як вони бачили моделей. Вони додавали більше свого авторського бачення. Від такого зображення деколи виникали навіть певні непорозуміння», підсумовує Мар’яна Левицька.

Усі фото надані Мар’яною Левицькою.

Читайте також: Мігай Мункачі та Імре Ревес: У Львові зазвучала угорська рапсодія

Сподіваємось, ця стаття була корисною для вас. Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: