Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

«Люди 7 кілометрів пішки йшли до нас, щоб помитися і поїсти, бо громадський транспорт не курсував»

20:30, Чт, 19 Сер 2021 Марічка Курило
Фото: Galnet

На радіо FM Галичина триває проєкт «Очевидці історії». Проєкт, під час якого ведучі Марічка Курило та Святослав Драбчук спілкуються із тими, хто став свідком або рушієм важливих змін в Україні протягом 30-ти років незалежності. Цього разу говорили про спільноту взаємодопомоги «Емаус-Оселя». Це одна з перших спільнот в Україні, яка почала під­тримувати бездомних людей і мотивувати їх повертатися до нормального соціального життя. Діє вона у Львові. Гостею Марічки Курило була заступниця голови ради спільноти «Емаус-Оселя» Наталія Саноцька.

Нижче можна послухати запис ефіру.

Також подаємо текстову версію програми.

– Спільноту «Емаус-Оселя» у Львові заснували 18 років тому. За цей час у ній надали дах над головою понад трьом тисячам людей, а скільком допомогли одягом і їжею уже і не порахуєш.

Заснувала цю спільноту і розвинула до потужної організації ваша сестра – Олеся Саноцька. У 2016 році Олеся померла від раку. Їй було 46 років. Знаю, що за 14 років, поки вона керувала спільнотою, відбулося багато позитивних зрушень. А з чим Олеся зіткнулася у 2003 році, коли почала свою діяльність у цьому напрямі?

Щоб відповісти на це запитання, запрошую вас перенестися у 2003 рік. Це був дуже складний період для українців. Тоді було багато бідних, багато людей втратили роботу, дехто почав вживати алкоголь, опинився на вулиці. А Олеся була з тих людей, які не могли спокійно дивитися на те, що відбувається навколо, хоч і сама була у складних життєвих обставинах, адже сама виховувала доньку, працювала на двох роботах.  Тоді потрібно було важко працювати, щоб вижити і адаптуватися. Та для Олесі принципово важливо було допомагати іншим. Вона завжди говорила: «Як можна бути щасливим, коли навколо стільки біди і трагедій? Як можна на все це спокійно дивитися?» Не маючи освіти соціального працівника (вона була художницею), не знаючи механізмів, як допомагати людям, вона разом з однодумцями включилася у роботу з бездомними у Львові.

Олеся всіляко намагалася донести, що бездомними люди стають, коли попадають у коловорот певних життєвих випробувань. Одне тягне за собою інше, і бездомність це, по суті, останній щабель соціального виключення: людина втрачає роботу, її виключають зі звичного оточення, вона може втратити родину, потім з горя починає вживати алкоголь, і проблема лише збільшується і збільшується.

Олеся була переконана, якщо вчасно людину підтримати, цей коловорот проблем не буде так рости і, зрештою, не підштовхне людину у прірву. Тому вона хотіла створити середовище, де люди у важких життєвих обставинах матимуть підтримку. Як це зробити, вона не знала, ресурсів не було. Але, знаєте, якщо людина чогось дуже хоче і їй болить, тоді світ відгукується.

Читайте також: «Якщо вам почнуть погрожувати, – це найкраще, що може з вами статися», – мовний активіст Святослав Літинський

– Яким чином світ відгукнувся? Що стало першим кроком до створення спільноти «Емаус-Оселя»?

– Першим кроком була Свята вечеря для бездомних людей, яку Олеся та її однодумці організували у Львові у 2003 році. Це була перша така вечеря в Україні. Тоді за однією трапезою зібрали самотніх, покинутих, бездомних. І ця Свята вечеря показала реальні масштаби проблеми, бо столи накрили на 80 людей, а прийшли 200. І люди не стільки їсти прийшли, скільки поспілкуватися. Питали, де можна знайти роботу, як повернутися до нормального життя, чи будуть ще такі акції, розповідали про свої проблеми. Спільноти тоді ще не було, але це вже була перша акція від неї.

– Чи були готові львів’яни до таких акцій?

– Ні, бо тоді були тектонічні зміни у суспільстві і люди самі були у непростих обставинах. Крім того, у Львові все ще активно процвітав стереотип, родом з Радянського Союзу, що бездомні – це лінюхи, які просто не хочуть працювати, ще й випивають, тому вони самі у всьому винні. Але у будь-якому суспільстві є піонери. Люди, які гуртують інших довкола якоїсь ідеї. І Олеся була такою піонеркою на шляху до прийняття бездомних.

У 2006 році, коли спільнота уже була і там проживали семеро людей, були дуже сильні морози. Тієї зими вони сягали до 30 градусів. Люди на вулицях замерзали. Тоді Олеся пішла на радіо і звернулася до львів’ян по допомогу: просила допомогти бездомним теплими речами, їжею. Вона також звернулася до міського голови Львова. Наголосила, що бездомні – також громадяни Львова і ними теж треба опікуватися. Тоді місто надало військові намети, у яких люди могли зігрітися. А працювали у цих наметах Олеся та її однодумці. 2006 рік – це вже була хвиля готовності до допомоги.

Тоді постало питання про те, що «Емаус-Оселя» має заробляти на своє утримання. Потрібно було навчити львів’ян віддавати на благодійність речі, які їм вже прослужили. Також треба було допомогти людям правильно підходити до бездомних, пропонувати їм допомогу. І також владу треба було достукатися до влади міста і нагадати, що вона має допомагати бездомним.

Читайте також: Я стала жертвою аб’юзивних стосунків. Ділюся своєю історією, щоб застерегти інших

– Критики того, що ви робите, виступають з такою тезою: «Якщо ми даємо бездомним їжу, одяг і житло, то схвалюємо їхній спосіб життя і не спонукаємо повертатися до нормального життя – працювати, відновлювати соціальні зв’язки». Що ви можете сказати у відповідь?

– Ідея «Оселі» як спільноти полягає у тому, щоб дати людям дах над головою, їжу та одяг, але і повернути їм віру у власні сили, почуття гідності. У спільноті усі мають якусь роботу. Праця дуже потрібна людині. І більшість бездомних хочуть працювати. Вони хочуть жити, як інші люди: мати роботу, сім’ю, насолоджуватися життям. Але ті всі проблеми, які навалюються на них на вулиці, змушують опустити руки. Завдання спільноти допомогти людям поступово вирішити ці проблеми і повернутися до нормального соціального життя.

Зараз у Львові щодня у різних локаціях можна поїсти безкоштовно 5 разів. Тому тепер важливо, щоб виникало більше організацій, які готові допомогти людям комплексно, не лише нагодувати і дати одяг, а мотивувати повірити у себе і почати  гідно заробляти собі на життя.

– Коли людина з вулиці потрапляє у вашу спільноту, від чого залежить, наскільки швидко вона повернеться до нормального життя?

– Це залежить від багатьох факторів: через що людина потрапила на вулицю; як довго вона жила там; чи має якісь узалежнення, скажімо, алкогольні бо наркотичні. У нас не конвеєр, у нас спільнота, і буває так, що людині достатньо прожити у нас місяць і у неї все налагодиться, а буває так, що люди живуть тут роками.

 – За моїми спостереженнями, за останні 10 років у ЗМІ, які пишуть про новини Львова та Львівщини, суттєво поменшало заголовків, у яких бездомних називають безхатьками чи бомжами, новин про них виключно у негативному контексті. Навпаки – регулярно зявляються матеріали про те, як люди змогли повернутися з вулиці до нормального життя. Медіа публікують інформацію про те, де бездомним можна поїсти, отримати одяг, де жителі області можуть віддати речі на благодійність. Ви як людина, яка щодня працює з бездомними, відчуваєте ці позитивні зміни?

– Відбулися суттєві зрушення. По-перше, міська влада створила структуру, яка допомагає людям, які опинилися на вулиці, – Центр обліку і нічного перебування бездомних. По-друге, люди здають у наші контейнери речі, які ми можемо дати бездомним або продати і тим самим отримати кошти на утримання спільноти. По-третє, часто нам люди пишуть і дзвонять, що бачать бездомних і запитують, як допомогти таки людям.

– То як допомогти, якщо бачиш бездомного?

– Підійдіть, познайомтесь, запитайте, чи потрібна допомога. У нас в спільноті ви можете отримати листок, який можна передати бездомним. Там є інформація, де можна поїсти, отримати одяг, помитися, переночувати.

«Оселя» завжди діяла на двох фронтах – внутрішньому і зовнішньому. Внутрішній – це порядок в спільноті, ведення господарства, робота з бездомними. А зовнішній – праця з громадою і владою. І зараз ми же бачимо результати цієї діяльності.

– Ми уже другий рік живемо у часі пандемії. Чи збільшилося через це роботи у спільноти і чи побільшало людей, які не можуть утримати себе самі?

– Пандемія дуже вдарила по нашій спільноті, адже через жорсткий карантин, який запровадили навесні 2020 року, довелося зачинити наші крамниці, а це основне джерело нашого існування. Запасів продуктів тоді залишилося лише на тиждень. Усім казали сидіти вдома, а що робити тим, у кого нема дому? Ми активно включилися, допомагали одягом, їжею, інформацією. Люди 7 кілометрів пішки йшли до нас, щоб помитися і поїсти, бо громадський транспорт не курсував.

Зараз, вже можна сказати, що ми працюємо у звичному режимі. І все це завдяки допомозі жителів Львова. Лише у 2020 році ми чітко усвідомили, що нас знають і цінують нашу працю: як і звичайні люди, так і підприємці почали привозити їжу, медикаменти, одяг, запитували, чим ще допомогти. Завдяки цьому навіть у час пандемії ми допомагаємо бездомним.

– Якщо нашу розмову зараз читають ті, хто також хоче допомогти бездомним, як вони можуть це зробити?

–  По-перше, усе, що придатне до використання, але вам уже непотрібне, просимо залишати у наших контейнерах, у різних локаціях міста.

Адреси розташування контейнерів у м. Львові:

  • вул. Винниченка, 22 (біля Храму Святого Архистратига Михаїла)
  • пл. св. Юра, 5 (біля входу в Собор Святого Юра);
  • просп. Червоної Калини, 70 (біля входу у Церкву Різдва Пресвятої Богородиці);
  • вул. Джорджа Вашингтона, 12 – на розі з вул. Пасічна (АЗС “ОККО”);
  • вул. Малоголосківська, 8д (на парковці житлового комплексу);
  • с. Сокільники, вул. Стрийська, 30; (біля входу у ТРЦ “King Cross Leopolis” зі сторони гіпермаркету “Епіцентр”);
  • вул. Личаківська, 175 (біля входу у Церкву Покрову Пресвятої Богородиці);
  • вул. Максимовича, 2 (біля Каплиці Успення Пресвятої Богородиці);
  • вул. Угорська, 2 (біля входу у Майстерню добрих справ “Емаус – Оселя”);
  • ТВК “Південний” ( навпроти підземної парковки);
  • вул. Генерала Чупринки, 70 (подвір’я Храму Святого Климентія Папи);
  • вул. Пилипа Орлика, 5 (подвір’я Церкви Святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії);
  • вул. Наукова, 19а (між супермаркетами “Сільпо” та “Арсен”), біля церкви Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього;
  • вул. Наукова, 2А (АЗС “ОККО” №64);
  • вул. Симона Петлюри, 1 (АЗС “ОККО” №68);
  • просп. Червоної Калини, 35а  (АЗС “ОККО” №63);
  • вул. Зелена, 283 (АЗС “ОККО” №65);
  • вул. Ряшівська, 6 (АЗС “ОККО” №69);
  • вул. Б. Хмельницького, 292 (АЗС “ОККО” №87);
  • вул. Щирецька 36 (біля входу у Благодійний фонд “Білий ангел”);
  • вул. Рудненська, 1 (АЗС “ОККО” №67)
  • вул. Замарстинівська, 174 (АЗС “ОККО” №02)
  • просп. В. Чорновола, 16 в (ЖК “Авалон”)
  • вул. Замарстинівська, 55 (ЖК “Авалон”)

По-друге, щочетверга біля Порохової їжі ми роздаємо їжу бездомним, ви також можете долучитися до організації таких обідів – харчами або грошима. Часто люди таким обідом відзначають якісь свої важливі дати, наприклад, дні народження. Щоб зголоситися, зателефонуйте: +380 96 426 47 96 / +380 93 010 14 13

Також стежте за нашою фейсбук-сторінкою, там ми активно пишемо про життя спільноти, а також про наші потреби і швидко реагуємо на повідомлення.

Читайте також: Команда медіахолдингу «Галичина» нестандартно відзначила професійне свято

Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: