Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

«Мені уже пізно чогось боятись». Як це – бути відкритим геєм в Україні

Миколі Будерацькому 33 роки. Те, що він – іншої орієнтації, чоловік зрозумів, коли йому було 14. Зараз він фронтовий волонтер, парамедик. Бере участь у добровольчій медичній роті. Проте, здебільшого займається спеціальним оптичним обладнанням
19:30, Пн, 10 Чер 2019 Ольга Головчин
Фото надане Миколою Будерацьким

«Колись у мене була своя приватна справа, працював системним адміністратором. До майдану був звичайною людиною. З початком війни, я зрозумів, що потрібно щось робити, діяти. Я мав взяти у цьому участь, тому що гинули люди. З погляду технічно освіченої людини, я мав низку проектів, які могли б допомогти військовим.

Я ніколи не був військовим. До війни я навіть принципово не доторкався до зброї, тому що мені було огидно це робити. Зараз це стало необхідним.

Ми виготовляємо для військових спеціальні оптичні прилади. Завозимо їх бійцям та навчаємо їх, як збирати, використовувати, ремонтувати», – лаконічно, спеціально для читачів Galnet, розповідає про свою місію на передовій Микола Будерацький. Далі – наш діалог про те, як це – бути відкритим геєм в Україні.

Фото надане Миколою Будерацьким

Читайте також: Ефект метелика, мовчання як прояв мови ворожнечі та чому слово “усі” треба забути

«причепив до шеврона веселкову стрічку, щоб ламати усі стереотипи»

Як зрозуміли, що ви іншої орієнтації?

Усе почалось доволі давно, ще у 14 років. Я зрозумів, що щось іде не так. У мене були певні проблеми у сім’ї, які фактично вплинули на мене. Звісно, у мене були дівчата, проте я визначився, що мені з жінкою не комфортно.

Чи соромились ви цього?

Я прийняв себе таким, яким я є. Я цього не соромився. Чого мені соромитись, що я такий? Я доволі довго намагався розібратись у собі. Можливо, у мені ніколи не було страху не приховувати цього. Можливо, мовчав про це поруч з клієнтами, тому що це робота, це бізнес. У інших сферах – ні. Я ніколи щодо цього не брехав, лише міг мовчати.

Як до вашої орієнтації ставляться рідні/друзі/військові?

Мені принципово все одно, як до цього ставляться військові. Дуже багато військових стали друзями не дивлячись на мою орієнтацію. Я просто роблю свою роботу. До речі, причепив до шеврона веселкову стрічку, щоб ламати усі стереотипи. Стосовно друзів, то усі вони сприйняли це нормально. Батьки сприйняли трохи складніше, але так сталось, що коли вони про це дізнались, біля них були освічені люди, які пояснили їм, що це нормально.

Фото надане Миколою Будерацьким

«я щось роблю для країни та маю право функціонувати у цьому просторі»

Прайди допомагають ламати стереотипи?

Ідея із прайдами мені не подобається. Я на них не ходжу, мені не зрозумілі вимоги без боротьби. Є активісти та волонтери, які щось роблять для майбутнього. Ці люди виходять та вимагають. Я прихильник вимагати тільки своїми діями, тобто, я щось роблю для країни та маю право функціонувати у цьому просторі.

Чому люди ставляться до ЛГБТ-представників не так толерантно, як до інших?

Релігія, стереотипи, фобії. Всі ці аспекти разом дають їм таку картинку. Ці стереотипи дуже тісно засідають у мізках людей. Дехто просто гне свою лінію без зайвих думок.

Ви релігійна  людина?

Я атеїст. Після війни – ще й агресивний атеїст. Ви можете собі уявити, що я побачив за 5 років війни? Я втратив абияку віру в абияку релігію. Одного вечора сидів із військовим, який показував мені фотографію своїх двох доньок та неймовірну жінку. Вранці прокинувся, а усі навколишні були сумними. Кажуть, що в окоп прилетіла міна та Саші більше нема. Ті милі дівчатка та його жінка залишились самі. Після почутої фрази «Так Господь розпорядився» мене поламало. Мій світогляд укорінився, тепер я побачив це все по-іншому. На війні немає Бога.

Уявіть скільки подібних ситуацій трапились зі мною. Скількох людей я не довіз, скількох довіз. Мені до цього часу це все сниться, я переживаю через це. Воно все зі мною.

Читайте також: Навіть після того, як хлопцю зламали руку, директор Левандівської школи відмовлялася вірити, що у її школі панує булінг

Чому ви стали геєм?

Колись у дитинстві, коли я зростав, у мене була доволі агресивна та домінантна матір. Вона усіма своїми діями змусила мене некомфортно почуватись поряд із жінками. Я завжди ховався за батьком, який був найдобрішою людиною. Мені некомфортно було залишатись із матір’ю. Проте, мені було комфортно за чоловічою спиною. Це вплинуло на мене, мені автоматично стало комфортно з чоловіком. Ось моя точка відліку.

Дехто закидає ЛГБТ-представникам те, що у них є більший потенціал підхопити інфекцію, яка передається статевим шляхом.

ЛГБТ становлять близько 11% загального числа населення. Це достатньо закрите коло, дуже мало таких людей у межах міста. Я працював із канадською організацією «Cross roads», яка проводила дослідження кількості ВІЛ-інфікованих у країні. У результаті відсоткове співвідношення ВІЛ-інфікованих людей традиційної орієнтації із тим умовним відсотком представників ЛГБТ– рівне.

Вас коли-небудь дискримінували через орієнтацію?

Більшість часу я працював сам на себе. Коли працював в організації, то майже усі мої колеги знали, що я іншої орієнтації. Я цього не приховував, простіше було розповісти про це. Мій авторитет ані на краплину не порушився. Мені було спокійно, я не стикався із проблемами дискримінації. Припускаю, це тому, що я працював в організації, де 99 % освічені люди.

Фото надане Миколою Будерацьким

Читайте також: «Не витрачаю час на «варення» борщів і прибирання»: розмова із матір’ю п’ятьох дітей

«Після 2015 року я взагалі перестав боятись»

Що робити тим, хто хоче, але боїться відкритись, зробити камінг-аут?

У мене є якась тактичне відчуття розуміння цієї ситуації. Людина має змінити середовище існування. Можна зайти здалеку: спершу покинути гомофобну групу людей на користь інтелектуалів. Потім повернутись та почати освічувати людей, які це засуджували. Це правильне поступове введення людей у курс, здавалось б простих речей.

Мені, наприклад, уже пізно чогось боятись. Багато разів цю тему піднімали. Після 2015 року я взагалі перестав боятись. Краще померти стоячи ніж жити на колінах та переховуватись. Якщо я маю щось змінити, я встану та зміню. Мовчати я не буду.

Колись на війні, 2016 року, побачив напис балончиком на розваленому будинку: «Боятись немає сенсу». Я не бачу сенсу боятись.

Позначки:
війна ЛГБТ

Найбільше читають:

Нове на сайті: