Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

– Ми повернемося у Крим, але у Львові маємо залишити благий слід

Сьогодні, 26 лютого, 5 річниця з моменту окупації українського півострова Крим. Покинути свої домівки були змушені майже 40 тисяч громадян, зокрема й корінний народ – кримські татари. Близько тисячі з них зараз живуть у Львові – як склалось їхнє життя після анексії Криму – у матеріалі Galnet
16:05, Вт, 26 Лют 2019 Мар'яна Галькович
Фото: 24 ТВ

Він народився в Узбекистані, країні, де жило багато депортованих радянською владою кримських татар. Згадує, з раннього дитинства старші роду розповідали йому казки не про Колобка чи Козу-Дерезу, а про дивовижний Крим. Це були навіть не казки, а справжні історії з пам’яті тих, кого підступно вигнали з рідної землі. Згодом, коли почався рух повернення, і народжені на чужині діти потрапили на півострів, враження було таке, що все рідне і бачене не раз. Ернест Абкелямов уже 5-ий рік живе у Львові. 20 квітня 2014 року Ернест разом зі своєю сім’єю, як і багато інших кримчаків, залишив свій рідний Сімферополь та подався шукати безпечніше місце для життя своїх рідних.

– Мені особисто ФСБшники говорили, що я потенційний злочинець, ворог: «Завтра будь-що станеться і ти в нас перший ворог, тому тебе треба ізолювати, тебе треба знищити», – згадує погрози Абкелямов.

Отож, про життя у місті, яке прихистило представників давнього народу, про стереотипи, Крим та багато іншого ми поговорили з Ернестом Абкелямовим – очільником Центру релігійної громади мусульман у Львові.

Наша розмова переривалась лише раз – на молитву

– Приїхав у Львів на деякий час, як і більшість, – почав розмову Ернест. – Думали, ситуація проясниться, деокупація пройде чи ще щось. Перші місяці ми ще жили в очікуванні, а потім кінець літа – дітям треба в школу йти, а ситуація не змінюється, навпаки: окупаційна влада почала вростати в землю, будувати свої механізми, вводити російські закони. Слабкість і безсилля української влади були на лице, а світове співтовариство висловлювало співчуття. На той момент, зважаючи на нашу таку статистику, було близько двох-трьох тисяч переселенців з Криму, в тому числі і кримських татар. Тобто люди так само чекали і думали, що робити далі: їхати за кордон чи повертатися назад. В Криму почалися перші арешти, вбивства, зникнення людей – це все нагнітало і люди не розуміли, що робити, так само і влада не знала, що робити з такою кількістю переселенців.

Рішення про переїзд було непростим. Куди переїхати – досить складне питання, згадує чоловік:

З моменту окупації, 26 лютого, майже півтора місяці тривало нагнітання, АТО ще не було, але інформація така уже з’являлась. Я для себе аналізував і думав, що ж буде далі і куди можна їхати. Виїхати просто в Херсон? Все-таки Львів більш активний: по-перше виступи міського голови, по-друге громадські діячі говорили, що вони чекають і можуть прийняти на якийсь час. Це був благополучніший тил. – Впевненості додавали і знайомі, які вже оселилися тут, – Ми з ними зідзвонювались, списувались і знали, що тут (у Львові) більш спокійно, більш благополучно. Є в нас й історична схожість, тут люди завжди боролися за свою незалежність, свою землю. Для них ворогом теж була Російська імперія, тож є якесь розуміння, співпереживання та співчуття. Багато хто тут пережив такі самі моменти. От тому Львів обрало багато людей, в тому числі я.

Акція, яка відбулась 23 лютого. Фото зі сторінки Ернеста Абкелямова

Допомога є?

– На словах, звичайно, всі нас підтримують, хочуть допомогти, але реальної допомоги за 5 років не було. Так, є увага і підтримка, але конкретики якоїсь нема. Але ми розуміємо, що держава зараз слабка і немає таких фінансів, щоб насправді створити якісь умови, соціально-гуманітарну підтримку в цьому напрямі. Садовий запрошував нас як мер, а вся допомога лягла на звичайних львів’ян. У деяких львів’ян спочатку кримські татари жили безкоштовно по три місяці, навіть по півроку, за помірну орендну плату – теж.  Ми ж бачимо, що тут і у львів’ян є проблеми, тому не кричимо: «От нам допоможіть!». Самі шукаємо для себе якісь можливості, подаємось на гранти, працюємо, а не ображаємось на державу, бо вона щось не дає.

 Читайте також: Як жити, коли знаєш про смертельний діагноз своєї дитини: історія Христини

Зустріч двох культур

– Що люди знають про кримських татар? Набіги, стріли, які залишилися десь в стінах Львова, вузькоокі, крик, шум, варвари і ще щось подібне. Ось таке поняття з історії. Про іслам – це вибухи, терористи, бородаті з автоматами… І от вони тут, в історичному культурному Львові. Ось тут і починається знайомство, виявляється, що ці варвари нормальні люди. Для багатьох людей це досі відкриття. А наш обов’язок – нести світло нашої культури, нашої релігії, щоби пітьма цієї стереотипності, імла всього поганого зникає. Ми нікого не змушуємо до нашої релігії, але говоримо про неї відверто і чесно.  Люди хочуть дізнатися хто ми, їм цікаво.

Фотографуватися чоловіки вирішили на тлі світлин рідного краю

Руслан Аблямітов, який теж живе у Львові після окупації Криму, додає:

– Незважаючи на те, що приїхали з іншого регіону – ми такі ж люди, як і всі. Ми носії іншої культури та релігії і це факт. Для того, щоб правильно розуміти одне одного, нам треба знати одне про одного. Тому, волею Всевишнього, такі події сталися і ми вибрали саме Галичину. Тут люди нам найбільше співчували, вони розуміють нас, так само хвилюються за свою країну, готові нам допомагати і до того ж більш релігійні, ніж в інших регіонах України. Саме тому ми змогли адаптуватися тут досить швидко. Так, досі коли їдемо зі своїми дружинами в автобусі, то бачимо різні погляди: хтось дивиться з розумінням, хтось схвально. Дехто в розмовах зізнається, що їм в сім’ях бракує таких стосунків між чоловіком та дружиною, такої поваги дітей до батьків, як у нас. Але дехто дивиться на нас і з осудом, ми розуміємо, що ці люди під дією стереотипів. Якщо вже ми тут, то наше завдання бути корисними для тутешніх людей. Наша культура несе загальнолюдські цінності: повагу до батьків, до жінки, підтримку інституту сім’ї – це ті речі, які необхідні кожному суспільству.

Є контакт

– На вулицях з’явилися люди з іншої, не для всіх знайомої культури (тим більше на той момент тут була більш стереотипна думка, з телевізора), а тут живий контакт з представниками такої культури і він мав пройти якомога сприятливіше. Тому в серпні (2014 року – ред.) ми зробили релігійні збори, зібрали всіх представників мусульманських організацій, які тут жили: не лише кримських татар, а й азербайджанської діаспори, дагестанської діаспори, казанських татар. Ми об’єднались, поставили цілі, для того, щоб краще адаптуватися і роз’яснити, що для нас це жива культура. І щоб себе зберегти, і щоб передати суспільству наші меседжі і цілі. З цього і почалась наша громадська діяльність.

Читайте також: Поганий сусід: як Львів втрачає віллу Бачевських

Коли ми проводимо якісь публічні заходи, то запрошуємо всіх. Останні роки ми проводимо свято Курбан-байрам у Парку культури імені Богдана Хмельницького і запрошуємо всіх, щоб знайомились з нами. Навіть до нас в Центр люди приходять. Ситуація може скластися так, що ми повернемося у Крим, поїдемо назад, але слід, який ми залишимо тут, у Львові, має бути благим. Про це ми теж дбаємо.

Фото зі сторінки Релігійної громади мусульман, святкування 2017 року

Крим окупований, але #стоїмо

– Зараз тиск в Криму, репресивна машина працює так, що людей за зайві дописи чи лайки можуть притягнути до адміністративної чи навіть кримінальної відповідальності і дати 5, 7 чи навіть 15 років. Сотні засуджених, сотні дітей залишились без батьків… А все могло бути інакше, ми могли зробити більше, бо років 20 ми жили більш-менш благополучно, в спокої. На нас покладена велика відповідальність, багато хто розуміє, що від нас також залежить чи зможемо ми повернутися додому. Ми з історії знаємо багато народів, які зникли – пішли в небуття. Ми такої історії не хочемо, тому щоденно боремось… Боротьба триває.

Найбільше читають:

Нове на сайті: