Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

Надихайся: 63-літня Ольга Стадник і її бігові успіхи

Львів’янка почала бігати, коли вийшла на пенсію. За шість років у неї назбиралось стільки нагород за спортивні успіхи, що під них довелось відвести цілий балкон
16:25, Чт, 05 Бер 2020 Марічка Курило
Усі фото зі сторінки Ольги Стадник у Facebook

У межах проєкту «Надихайся» Galnet та Радіо FM Галичина поспілкувалися із відомою львівською бігункою Ольгою Стадник. Далі – історія з перших уст.

Бігати почала, коли вийшла на пенсію

– Мені 63 роки, я – звичайна пенсіонерка, але я дуже люблю позитивних людей і бігати.

У школі займалась веслуванням на байдарках, здобула звання кандидата у майстри спорту, вийшла заміж, народила двоє дітей – поправилась. Діти виросли, я пішла на роботу – на завод Леніна. Робили антени на супутникові ракети. Працювала у відділі технічного контролю. Там ми влаштовували спортивні змагання між цехами. Вийшла на пенсію. Бракувало активності. Тому у 57 вирішила почати бігати.

Жарт, який дав початок великій спортивній любові

– Моя бігова «кар’єра» почалась випадково. У мене є коліжанка у Львівській політехніці – Оксана Залізко. А у мого малого були пропуски з фізкультури. Думаю, піду, «замажу». А вона каже: «Підеш бігати, будеш ходити на заняття, на тренажери, відпрацюєш за нього, тоді я йому поставлю оцінку». Жарти-жартами, але я почала і мені сподобалося. Потім вступила у біговий клуб «ShypShyna». Там такі гарні молоді люди, сам позитив, жодної заздрості. Помагаємо одне одному, фотографуємось. Я між ними найстарша, але таке відчуття, що кожного разу, коли ми зустрічаємось, я молодію.

Ольга зі своїми одноклубницями. В Ольги №324

Читайте також: Надихайся: Ярина Янчак та перше в Україні інклюзивне ательє

Про страх почати бігати у 57

– Я живу на Сихові. У нас є консьєрж. І я себе гризла, як я маю пройти повз нього. Думала, чи мені взагалі пасує таке робити у моєму віці. Це сьома година ранку, що подумають сусіди. Тому спочатку я майже крадькома виходила на пробіжки. Але коли уже всі сусіди дізнались, що я перемогла у забігу на 48 годин – встановила рекорд траси і рекорд України – усе помінялось кардинально. Бувало, йду по Сихову і хлопці молоді між собою – дивись, чемпіонка пішла. Часом, кричать до мене: «Українським спортсменам слава»! То тепер я вже не ховаюсь.

Тепер я розумію, що не треба цього соромитись. Треба розправити плечі, я ж не роблю нічого поганого – навпаки, я дбаю про своє здоров’я. І ви знаєте, відколи почала бігати, жодного разу не хворіла. Мені невідомо, що таке, коли болить голова. Навіть коли з’являються натяки на нежить – пробіглась, пропотіла – і як новенька. А це відчуття, коли ти біжиш 10 кілометрів, 15, 30! На повну вдихаєш свіже повітря – легені у захваті.

Залежність, від якої я не збираюсь відмовлятись

– Тепер, коли це моє хобі триває уже 6 років, я розумію, що вже не можу кинути біг. Це те, чим я себе заряджаю. Буває, біжу мокра, брудна, але така щаслива. Приходжу додому після пробіжки і вже не бачу ні пороху, ні якогось безладу у квартирі, ходжу задоволена і нерви у порядку. І у сім’ї все добре. Маю чоловіка, двоє синів, дві невістки, троє внуків.

Як чоловік відреагував на нове захоплення

– Коли я заявила, що буду бігати, чоловік спочатку скептично до цього поставився. Але коли зрозумів, що мені це у задоволення і я від цього не відступлю, почав підтримувати. Зараз вболіває за мене. Сумку спортивну допомагає носити. Дуже приємно йому чути, коли колеги по роботі звертають увагу на мої успіхи. У нього є нюанси з тиском, доводиться пити таблетки. Але він теж почав бігати. І таблеток після цього менше приймає. То, все-таки, біг щось дає? Зараз, коли у нього питають, як дружина, відповідає: «Добре. Як побіжить, то у хаті кілька годин тиші і спокою». Він у мене ще той жартівник.

А діти спочатку дивувались, питали, нащо мені все це. А тепер вже питають, як успіхи, коли наступні змагання. Внуки потрохи придивляються до мого хобі.

Читайте також: 75-літня жінка з Турки стала обличчям львівської рекламної кампанії

Про лінивих людей

– У бігу головне – вийти з хати і зачинити за собою двері. Але у мене є багато знайомих, які кажуть: «Ти так гарно виглядаєш, а я так розповніла». Я їм відповідаю на це: «А хто тобі заважає взятись за себе? Опануй себе і біжи»! А у них починаються виправдання, типу «Ой, дощ падає». Це так не працює. Домовились з кимось побігати, отже – біжимо, не важливо, яка погода. Дощ чи сніг, а ми, щасливі, біжимо, наприклад, на Зубру. Ми ту трасу «олімпійською» називаємо. Аж до лісу біжимо.

Про старти, які запамятались найбільше

– Медалей і кубків у мене уже настільки багато, що я навіть не рахую їх. У мене ними весь балкон закладений.

Першу медаль я отримала за 42 кілометри у забігу Яворів-Любачів. Тоді будували наш стадіон і я пробігла другою. Пробігали через кордон. Така потужна група підтримки була. Усі кажуть, що треба мати якусь підготовку, а я тоді не мала її. Я просто переставляла ногами. Але цього року я відчула, що завдяки регулярним пробіжкам і сауні, я зовсім по-іншому виглядаю. Тіло підтягнутіше, м’язи рук і живота – міцні, красиві. Це при тому, що я не качаю їх спеціально.

Ольга на півмарафоні в Будапешті (у салатовій футболці)

Найцінніші мої медалі – це 6 медалей за веслування. Гірський біг – 11 кілометрів – першість Європи, ми тоді з Оксаною Залізко посіли друге місце. З Чемпіонату Світу зі скандинавської ходьби – 21 кілометр. Ще одна медаль за скандинавську ходьбу – вже з Польщі. І за 48-годинний забіг.

Згадую, як ми з молодими поїхали на змагання у Будапешт. Холодно, трясуся, але коли пробіглася – така ейфорія, такий кайф. У моєму віці вже мало хто біжить. Для мене важливо бігти, не переходити на ходьбу.

А недавно у Жовкві бігали, то одна жіночка питає у мене: «А що вам за то платять?», а я кажу: «Здоров’ям платять».

Читайте також: Львівська дизайнерка Оксана Караванська: Про фешн, рекет і перші модні покази

Боюсь поправитись

– Я трохи лінива. Але дуже боюсь поправитись. Тільки гляну, як хтось їсть смажену картоплю, уже чую, що мене починає роздувати. Одразу вся лінь минає. А коли набігаєш 10-15 кілометрів, то годину дві точно їсти не хочеться. Попила водички і все. За тиждень набігаю у середньому 70 кілометрів.

Я не маю якоїсь спеціальної дієти. Але коли бачу смажене, булочки чи солодке, у мене таке враження, що я вже поправилась. Я їм все потрохи. Після 16-17 години зазвичай не їм. Я встаю зранку – 5-6 година. Вип’ю водички. Візьму собі хліба з маслом і медом, кави – це мій ідеальний сніданок. І побігла.

Те, чим балую себе

– Сауна – я можу сидіти цілий день. Сауна і басейн з холодною водою – їсти мені не давайте, дайте це і я буду щаслива.

Що треба, щоб біг був у задоволення

– Треба мати менш-більш нормальні бігові кросівки. Не обов’язково найдорожчі. Бо, буває, куплять люди собі дорожезні кросівки, а результатів – нуль. А у мене кросівки простіші, зате за результати не соромно.  І одяг відповідний повинен бути – тобі під час бігу має бути комфортно.

Чому я не перестаю бігати, навіть якщо іноді здається, що це хобі вже себе вичерпало

– Я бігаю, бо ловлю задоволення від цього і біг мені допомагає бути здоровою. За результатами я не женусь. Деякі бігуни секунда туди – секунда сюди і у них уже відчай. Але це неважливо. Головне, щоб не боліли коліна. Коліна треба берегти. Іноді стартане хтось на початку, а на середині вже йде.  Ніколи не бігаю через силу. І ніколи не п’ю воду під час бігу, хоча, кажуть, що треба. Максимум лимончика чи мандаринку з’їм. Я прислухаюсь до свого організму.

Зранку встала. Попила водички. Легенько поснідала. І біжу. Іноді мені здається, що я, певно, і помру на трасі. Часом важко брати участь у змаганнях. Думаю, ну добре, останній раз. А потім пробіжу, бачу гарний результат і розумію – рано ще здаватись.

Матеріал створений за підтримки генерального партнера Villa Krim

Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Читайте також: «Хтось тут побачить мультфільми, але, насправді, тут є багато смислів»: у Львові відкрили виставку Емми Андієвської

Найбільше читають:

Нове на сайті: