Живемо у ритмі подій
МІСТО

Наречені Христа. Як живуть львівські монахині та що спонукає їх зректися земних благ? (ВІДЕО)

Загадкові жінки у чорному одязі завжди викликали неабиякий інтерес суспільства. Захований від світської метушні, побут монахинь породжував чимало домислів та чуток
14:00, Пт, 19 Лип 2019 Юлія Короленко

Як насправді живуть наречені Христа та що спонукало їх зректися земних благ?

Обитель Згромадження сестер святого Вінкентія розташована на вулиці Сельських у Львові. Монастир зведений поміж звичайних житлових будинків. Лише прикрашений іконою фасад і хрест вирізняють його серед світських особняків.

Коли прямуєш ретельно доглянутим, затишним монастирським садом, вражає особлива тиша. Голова, немов звільняється від сотні метушливих думок, відчувається спокій. Саме він, за словами сестри Христофори, основна ознака присутності Бога.

Взагалі в очах усіх сестер прочитується радість. На їхніх обличчях сяють усмішки. Виглядають щасливими, значно молодшими за свої роки. Коли запитую, у чому секрет, відповідають, що жодної таємниці тут немає. Головне – слідувати за власним покликанням у житті.

Подейкують, майже кожна дівчина хоча б раз у житті мріяла прийняти монаший постриг. Найрозповсюдженіша причина – нещасливе кохання. Насправді воно не означає, що ви народжені, аби присвятити життя Богу.

У наш час чернече життя – це завжди вільний вибір. Його можна зробити, починаючи з 18 років. До Згромадження святого Вікентія приходять  дівчата, які ніколи не були заміжніми, але до деяких монастирів приймають і вдовиць. Потенційна черниця спочатку відверто розмовляє з настоятелькою, яка бачить, чи зможе вона стати однією з сестер, адже багато кого до обителі приводять надмірні емоції і захоплення. Кандидатки тривалий час живуть у монастирі. Приглядаються до нового способу життя, а сестри – до них. Приблизно через рік стає зрозуміло, чи можуть вони жити у спільноті. Тоді приймають спільне рішення щодо новіціату, тобто періоду  випробування і навчання вступників у Згромадження. Він триває  два роки і полягає у дотриманні загальних правил та духовної праці над собою. Дівчина вдягає монаший одяг – габіт, виконує статут Згромадження, підкоряється його керівництву, але у будь-який момент може повернутися у світ. Через три роки складають перші чернечі обіти, убогості, послуху та чистоти, потім – другі. Й лише через п`ять років після того, як вперше зодягнулася у габіт, сестра скаладає вічні обіти, які зобов`язують її залишатися нареченою Христовою до смерті.

Читайте також: У Львові відомі спортсмени допомагали собакам-безхатькам шукати нових господарів (ФОТО)

За словами сестри Надії, яка перебуває у монастирі понад 40 років, мати покликання від народження – замало. Його слід плекати протягом усього життя. Допомагає сповідь та праця над власним духовним зростом.

Часто майбутні черниці відчувають свою місію у ранньому віці. Сестра Надія зростала у часи, коли ходити до церкви було заборонено. З теплотою згадувала, як разом з іншими вірними таємно відвідували Латинську катедру, що неподалік площі Ринок у Львові. Дівчинку виховували бабуся та дідусь, який був підпільним священиком УГКЦ. Коли онучці було 13 років, він тяжко захворів. Дитина гаряче молилася за одужання й пообіцяла Богу за це присвятити своє життя. «Коли дідусь дізнався про обітницю, розсердився, – згадує сестра Надія. – Хотів зняти її з мене, адже була неповнолітньою. Вважав, що я сама не розуміла, що обіцяла. Але ця думка не полишала мене. Тож у 21 рік пішла до монастиря». Сестра ні на мить не пошкодувала про своє рішення. Відкрила у собі дар іконопису й намалювала понад 100 ікон, які прикрашають стіни обителі та вівтар. Також працювала медсестрою у шпиталях.

Сестра Христофора наголошує: у монастирі кожен займається тим, до чого має хист. Вона, наприклад, виконує неважку чоловічу роботу – може і розетку полагодити, і лампочку закрутити. Запитую, чи неважко було відмовитися від подружнього життя, материнства… Сестра каже, що має педагогічну освіту, тож реалізує себе у вихованні школяриків, катехизації. Вона відчула бажання стати черницею у 5 років. Згадує, як бабуся водила їх з сестрою до церкви й одного разу сказала: «Добре, коли у сім`ї хтось присвячує себе Богу й молиться за свій рід.» Маленька дівчинка закричала: «Я хочу!» Цей момент запам`ятала на все життя.   Згодом її бажання стати нареченою Христа укріпилося остаточно. Мати спочатку була  проти, а потім зізналася: у молодості теж мріяла стати черницею…

Читайте також: Офтальмолог з Львівщини продає усі свої картини, щоб зібрати гроші на операцію для мами

Приносячи обіти Богові, сестри зрікаються світу й разом з монашим одягом приймають нове ім`я. Часто – на честь обраного небесного покровителя. У Згромадженні сестер святого Вікентія, заснованому у 1926 році Андреєм Шептицьким, усі сестри мають друге ім`я – Марія, на честь Богородиці. Їхні попередниці опікувалися сиротинцями та працювали у шпиталі Шептицького. І зараз багато монахинь займаються вихованням дітей при церквах, у школах,  виховують дітей-сиріт та доглядають хворих і похилих віком людей. Таким чином, реалізують покликання бути матерями і творити милосердя за прикладом свого покровителя святого Вікентія, оскільки цього вимагає правило Згромадження – прямувати до досконалості через служіння убогим, хворим і потребуючим. Багато хто здобуває освіту, вже перебуваючи у монастирі.

Фото: Сестра Надія

День сестер починається о 6.30 ранку. За Уставом Згромадження сестри моляться кожного дня Утреню, 1 Час, Божественну Літургію а потім – сніданок і праця.  Праця на благо ближніх – це теж молитва. Піст у черниць не такий суворий, як прийнято вважати. Полягає у відмові від м`яса у середу та п`ятницю, адже для роботи потрібні сили. Деякі старші сестри, які вже «на пенсії», беруть на себе молитовний обов`язок. Наприклад, одна з них щоночі о третій годині молиться за Україну та наших воїнів.

Читайте також: Львів’янка на візку показала, наскільки (не)доступний Львів для людей з обмеженими можливостями

Після Вечірньої і спільної вечері  у монахинь – рекреація, тобто спільне проведення часу, під час якої розмовляють про те, як минув день, діляться своїми проблемами, адже вони – одна сім`я. Перед сном сестри  іспитують своє сумління та дякують Богові за прожитий день, із половини десятої настає тиша.

Останнім часом, за словами сестер, покликання зменшились. Стає все менше охочих присвятити життя Богу: «Виховання у сім`ях перестало бути духовним. Раніше люди були сильнішими та добрішими», – вважають черниці. Згадують, що навіть у часи підпілля люди мали сильнішу волю. Всупереч забороні, багато хто приймав обіти й таємно жив монашим життям. Знали, що у будь-який момент міг під`їхати «чорний воронок», й доведеться подалі ховати Біблію, ікони та хрести. Але мужніх сестер ніщо не лякало. Навіть перспектива бути засланими до Сибіру.

Сучасні сестри допомагають мирянам, як можуть. У монастирі є кімната для відвідувачів, які приходять зі своїми проблемами. Радяться щодо труднощів виховання дітей, проблем у сім`ях, інших життєвих випробуваннях. Черниці виконують роль психологів, порадників, духовних наставників. Моляться за весь світ і щиро радіють, коли на їхніх очах стаються дива й, здавалося б, безнадійні проблеми вирішуються з Божою допомогою.

Позначки:
Львів церква

Найбільше читають:

Нове на сайті: