Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

«Хочеш щось більше, роби більше». Історія нескореного Ігоря Галушки

Львів’янин Ігор Галушка, коли йому ледь виповнилось 18 років, поїхав на Майдан. Коли почались бої на сході України, він, не вагаючись, пішов у добровольці. Рятуючи з-під обстрілу побратима – отримав кулю у голову. Чим зараз живе новітній герой України і які цілі ставить перед собою – у спецпроекті Радіо Fm Галичина
16:33, Вт, 29 Жов 2019 Марта Байдака
Фото зі сторінки героя та Galnet

З дитинства Ігор Галушка активно займався спортом: футболом, боксом та боротьбою. А коли хлопцеві виповнилось 18 – став учасником Майдану і допомагав витягувати поранених з Інститутської.

«Насправді, 27 листопада мені виповнилося 18 років, а вже 28 листопада я, разом із друзями, поїхав на Майдан. Після першого грудня я зрозумів, що насправді відбувається на Майдані. Коли люди вийшли показати свою позицію, а їх почали забивати до смерті дубинами, руками, ногами, тоді я з розумів, що споглядати все це спокійно я не зможу. І для мене була справа честі та справедливості залишитись з усіма. А щодо Інститутської, насправді голосно звучить, що я витягував людей, я був маленьким хлопчиком на адреналіні, з таким металевим щитом і не розумів до кінця, що відбувається. Звичайно, хотів максимально докласти зусиль, щоб допомогти», – розповідає Galnet Ігор Галушка.

Коли почались бої на сході України, Ігор, не вагаючись, пішов добровольцем в АТО у складі батальйону «Азов». Він разом зі своїми побратимами воював за Мар’їнку, Красногорівку, Гранітне, Павлопіль, Гнутове та Широкине.

Читайте також: 4 історії бабусь і дідусів зі Львівщини, які надихають

«Я зібрав свої речі і у серпні поїхав на базу до Києва, у батальйон «Азов», де проходив навчання, а  вже 5 вересня був на сході України у складі батальйону «Азов». Разом із побратимами був у різних населених  пунктах: біля Лебединська, Широкіне, Мар’янка, Талаківка. Мав так звані «гарячі путівки» по сходу України», – згадує ветеран російсько-української війни, боєць полку Азов Ігор Галушка.

«Тесак» саме так його називали побратими з батальйону «Азов», але цей позивний він отримав ще на Майдані.

«Ми слухали чиюсь лекцію у підвалі в КМДА і у мене така стрижка була, як джура, ірокез і  є такий тесак, який педофілів щемить у Росії  і друзі мені сказали, що я на нього подібний. З того  моменту мене почали кликати «Тесак». Коли  я пішов на базу «Азову», а  там по іменах не кличуть, побратими  запитали, який у мене позивний, я трохи розгубився, а потім сказав – «Тесак»».

Свої  бої  Ігор Галушка не забуде ніколи. Особливо, той день, коли рятуючи товариша з-під обстрілу, отримав кулю у голову.

«Спочатку поранили мого товариша, побратима «Рибу» і він покликав мене на допомогу  «Тесак, Тесак мене поранило!», я від нього був метрів 30-40. Я побіг до «Риби», у нього на шиї було порання, я сикнув з себе свою т»ермуху», переклав на рану, допомагав провести евакуацію, щоб уникнути інших обстрілів. Та коли ми проповзли метрів 30-40 мені у голову  прилетіла куля, я опинився на землі, лежу і такий, що то таке було?! Це таке відчуття, наче свердло на секунду у голову запхали, я відчув різкий біль і опік. Попробував голову, крові небагато було, я подумав, що просто зачепило, хочу встати і розумію, що права частина тіла абсолютно не рухається», – згадує Ігор.

Тоді «Тесака» евакуювали спочатку у  Волноваху, а пізніше перевезли у госпіталь у Дніпрі, де він упав у кому. Тодішній свій стан хлопець жартома називає відпочинком.

Читайте також: Четверо бійців із Львівщини представлять Україну на Іграх Нескорених у Гаазі

«Я добре поспав та відпочив. Коли я прокинувся у палаті, був спокійний. Зрозумів, що я у Дніпрі і зі мною все нормально».

Після Дніпра в Ігоря розпочалась активна праця над собою. Він проходив реабілітацію у Львові та  Модричах. Ворожа куля зачепила мозок, а тому реабілітація була тривалою – хлопцю довелось знову навчатись не лише говорити, а й виконувати найпростіші маніпуляції руками, сидіти, а врешті й міцно триматись на ногах та ходити. У цьому йому допомоги рідні та близькі.

«У мене була дуже велика підтримка з боку сім’ї, друзів та побратимів. Дехто з них у мене більше вірив, ніж я сам, вони між собою говорили «Той Галушка, я тебе прошу, через місяць бігати почне». І, звісно, був період, коли я лежав прикутий до ліжка, не говорив, не ходив, ледве рухався. Сьогодні я ходжу, розмовляю, не так як колись, але все рівно я не жаліюсь, мені добре», – ділиться з Galnet Ігор.

Читайте також: «Я вчилась, щоб приймати життя у світ, а більше бачила смерті», – військова лікарка зі Львівщини

Про те, що він братиме участь в Іграх Нескорених знав, ще коли лежав у лікарні у Дніпрі. Свою першу спробу пройти у збірну України у 2018 році провалив, але Ігор Галушка не з тих, хто просто здається. Він плідно працював над собою та удосконалювався. І у свої 23роки потрапив до складу Ігор Нескорених. У 2020 році відстоюватиме честь України на міжнародних змаганнях серед військових у Гаазі. Для Ігор Нескорених Ігор обрав дві дисципліни: веслування на тренажерах та плавання.

«Я ще був у Дніпрі, коли дивився у фейсбуці та на ютубі, як відбувались перші відбори на Invictus games. Так як я усе своє життя займався спортом, дав собі слово, що мушу там бути. Я намагався десь попробувати веслувати, але такого тренажера не було у реабілітаційних центрах і я вирішив, що куплю собі греблю. І за місяць до змагань я засів на греблю. Веслувати для мене було нереально важко, оскільки потрібно було якось примотати свою руку. Я готувався з тренером, дуже багато роботи зробили і на змаганнях – я показав високий результат. Я вже не думав про збірну України, я настільки був собою задоволений, що зробив навіть більше, ніж очікував. І коли 16 жовтня мали оголосити результати, я такий собі подумав, можливо мене візьмуть. І коли я почув своє прізвище, я був переповнений емоціями, бо це круто» – згадує Ігор Галушка.

Читайте також: «Тіла загиблих побратимів зберігали в холодильниках з-під морозива»: боєць львівської «вісімдесятки» про аеропорт «Луганськ»

Поставити ціль перед собою і  ніколи не зупинятись, завжди йти до своєї  мети, як би тобі важко не було. Саме з такою місією живе Ігор Галушка сьогодні.

«Хочеш щось більше, роби більше, ніякої формули немає, головне постав собі ціль. Мені теж говорили, що я можу не вижити, можу не говорити, залишусь «овочем». Але зараз я говорю, я нормально функцію. Я пройшов дуже великий шлях за 2,5 роки, інколи сльози були на очах, але якщо ти здаєшся, краще  тобі від цього не стане», –  акцентує ветеран російсько-української війни, боєць полку «Азов» Ігор Галушка.

Це була історія Ігоря Галушки – ветерана АТО, нагородженого орденом «За Мужність» ІІІ ступеня, бійця батальйону «Азов» учасника російсько-української війни, а також представника України на майбутніх Іграх Нескорених.

Читайте також: «Ніколи не здаватись та вірити у себе навіть тоді, коли ніхто не вірить». Історія нескореного – Сергія Калитюка

Найбільше читають:

Нове на сайті: