Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

«П’ять місяців чекала, щоб у рідному місті мене побачили з візочком»

Історія про віру і боротьбу батьків з Нового Роздолу, у яких рік тому народився хлопчик, який важив 690 грамів
17:40, Пт, 31 Січ 2020 Марічка Курило
Фото: Galnet

У редакцію Galnet однорічний Лука прийшов з мамою Броніславою і татом Андрієм.

Поки Броніслава згадує все пережите за рік емоційно, Андрій – стримано, але з конкретними фактами, сам Лука сидить на колінах у мами, бавиться гризунцем, усміхається і теж інтерв’ю дає. Щоправда, поки що на зрозумілій лише йому мові.

– Лука – це наша друга дитина. Старшій донечці Кароліні сім років. Друга вагітність була планованою. Ми дуже чекали на Луку, – починає Броніслава.

Жінка каже, перша її вагітність пройшла легко, донечка народилась здоровою і доношеною – на 38 тижні. З Лукою два місяці вагітності теж усе було спокійно.

– Труднощі почались на 11 тижні. Кров під час вагітності – це для мене щось дуже страшне. Але так сталось, що у мене періодично починались кровотечі. У Новому Роздолі лікарі намагались допомогти, але минали тижні, а проблема не зникала. І коли на Різдвяні свята мені вчергове стало гірше, лікарі у міській лікарні зрозуміли, що не дають раду, і відіслали мене до Львова.

Уявіть картину: Різдвяні свята, в усіх застілля, усі з родиною, а нам терміново треба шукати машину і їхати у львівський Перинатальний центр. Це вже потім я з’ясувала, що мені мали дати спеціальний супровід, машину. Але на верхах щось не погодили, лише дали мені підписати відмову – що я не маю жодних претензій до лікарів і за своїм бажанням їду до Львова, – згадує Броніслава.

Читайте також: Дає «па-па», повзає і вчиться ходити: як почувається однорічна Вікторія, яку знайшли у львівському «Вікні життя»

9 січня 2019 року Броніславу прийняли у Перинатальному центрі. А вже 10 січня, о 23:50, на 24 тижні народився Лука. Маса – 690 грамів, зріст – 31 сантиметр. Раніше таких малюків навіть дітьми не називали, розповіли тоді Броніславі лікарі.

Фото з домашнього архіву

– Ніхто б не подумав, що на п’ятому місяці дитинка повністю сформована. Ті крихітні рученьки, вушка, пальчики, таке все делікатне. Це щось було неймовірне. Щойно Лука народився, його за лічені секунди забрали в реанімацію. Прогнозів не давали зовсім ніяких. Чоловік довго мені не говорив, але йому одразу сказали, щоб речей багато не купляв, бо не знати чи дитина до ранку доживе.

Жінка зізнається, до вагітностей скептично ставилась до присутності чоловіка на пологах, але зрозуміла, що це дійсно має значення.

– На перших пологах мені було справді легше. А на других – я не можу уявити, що б я робила, якби його не було поруч. Протягом усіх переймів я міцно стискала його руку, мало не зубами. Це і є справжня підтримка.

Фото з домашнього архіву

– Я дуже хотів другу дитину. Я собі не можу уявити, що я б міг їх покинути у важкій ситуації. Коли Броніславу забирали народжувати, лікарі попередили мене, що це дуже ризиковано. І я сказав, якщо виходу не буде, то нехай рятують жінку. Але, на щастя, врятували обох. Я роблю все, що від мене залежить. Броня емоційна. А я більше все тримаю у собі. Мало говорив знайомим про нашу ситуацію. Рідні і найближчі друзі самі підтримали. Але головне – усі рішення, крок за кроком, ми приймаємо разом. Це дуже важливо, – акцентує Андрій.

Після народження, дитину терміново забирали у Неонатологію, на Чернігівській, тож хрестити хлопчика довелось поспіхом.

– Я дуже хотів, щоб, якщо у мене буде син, він називався Лукою або Марком. Ми порадились з дружиною. І таки вирішили, що буде у нас Лука. Сильне Біблійне ім’я.

Та у найскладніший період не обійшлось, каже Броніслава, і без «порадників».

– Коли малого забрали у Неонатологію, а я ще лежала у Перинатальному, до мене підійшла палатна лікарка і у дуже грубій формі сказала: «Ти – дура. Він жити не буде. Це ж 690 грамів дитини. Там низка проблем від незрілості. Глибока недоношеність, передчасні пологи. Зрозумій, 80% таких дітей не виживають. А більшість з тих, що виживають – глибокі інваліди». А я тоді затялась і сказала їй: «А мій виживе, і буде здоровим. А через рік я приїду до вас і покажу, як у нас все добре». Нехай ще трохи потепліє, і ми обов’язково поїдемо туди. Я хочу, щоб та жінка задумалась над тим, що вона говорить. І хочу подякувати лікарям, які привели Луку на світ.

Читайте також: «На нову операційну лікарі «скидалися» з власних кишень»: відомий львівський хірург відверто розповів про свої будні

А тоді, 13 січня 2019 року, трохи оговтавшись від пологів, Броніслава  розуміла, що це тільки початок великої боротьби і самотужки вона з цим не впорається.

– Броніславу я знала вже давно, бо вона була волонтеркою нашого благодійного фонду «З янголом на плечі». Ми переважно переписувались, бо вона у Новому Роздолі, а я – у Львові, але зустрічались на подіях від фонду. І тут, 13 січня 2019 року, Старий Новий рік, у мене святковий настрій, а мені приходить повідомлення. З тих кількох слів я зрозуміла, що з Броніславою не все гаразд. Ми зідзвонились і вона мені на емоціях розповіла, що у неї передчасно народився хлопчик. Важить 690 грамів. Ніхто не дає гарантій, що він буде жити. Дехто взагалі відверто каже їй, що рятувати цю дитину – марна і дуже витратна справа. А вона не знає, що їй робити далі, – згадує Голова правління благодійного фонду «З янголом на плечі» Ірина Плахтій.

Ускладнювало ситуацію ще й те, що Броніслава не зі Львова, майже нікого у місті не знала. Вдома, у Новому Роздолі чекала старша семирічна донечка, свого авто не було, а до дитини потрібно було їздити щодня.

– Я одразу запитала у неї, чи вона розуміє усі ризики – тут потрібна не лише фінансова допомога, батьки мають бути налаштовані на боротьбу за дитину до останнього, і вони мають розуміти, що навіть якщо дитина виживе, вона може бути особливою. Броніслава сказала мені, що вона порадилась з чоловіком, і вони готові боротись, – додає Ірина Плахтій.

Якщо зазвичай у фонді разом з фахівцями вираховують, яка сума необхідна для допомоги, то у випадку Луки визначити точну суму було неможливо, бо протягом перших кількох місяців майже кожен день був на межі. Відтак вирішили збирати кошти, щойно виникає потреба.

Щоб допомогти Луці, разом з Клубом Успішних Жінок України Ірина організувала подію «100 видатних жінок Львівщини». Усі зібрані кошти вирішили передати хлопчику. Однак сталось так, що у ніч перед подією не спали ні Ірина, ні мама Луки.

Читайте також: «Здав на металобрухт перила з власного балкону, забув і випав»: львівський анестезіолог про курйозні випадки зі своєї практики

– Завтра у нас ця подія, а сьогодні вночі Броня мені дзвонить, що Лука перестає дихати. Я пишу у загальний чат і кажу: «Дівчата, треба щось робити. Зараз уся надія на лікарів і Бога. Але ми не можемо просто так сидіти». І ми вирішили звернутись до світової молитовної спільноти. Писали жінкам, які моляться – у приватні повідомлення, у фейсбук, у месенджери. І вся ця жіноча спільнота вночі почала молитись. Я цілу ніч не спала. А зранку Броніслава пише: «Це диво, Лука почав дихати». Я зараз повертаюсь до цих спогадів і розумію, що це реальне диво, – говорить Ірина.

Того дня  для Луки вдалось зібрати 300 тисяч гривень. Цих коштів було більше, ніж потрібно. Тому частину, яка залишилась, передали іншій дитині, яка потребувала лікування.

– Ми навіть жартували між собою, що Лука – найвідоміший хлопчик у світі. До нього була прикута така увага! Лікарів, може, трохи дратувала ця публічність. Але це специфіка роботи благодійних фондів. Люди мають знати, кому вони допомагають. І дуже важливо, що сама Броніслава була відкритою до цього. Вона розповідала, як Лука почувається, ділилась його фотографіями. Усі, хто допомагав, чітко знав, на що йдуть гроші, – додає Ірина Плахтій.

У Неонатальному Центрі Луку виходжувала Олена Новікова. Мама хлопчика каже, лікарка витягувала її хлопчика з найважчих станів. А окрім цього, давала стимул самим батькам.

– Спочатку надії не було взагалі, але коли дуже поступово почала з’являтись позитивна динаміка, вона так раділа його успіхам. І коли ми про це говорили з пані Оленою, у нас з’являлось ще більше бажання боротись.

Батьки щодня приїжджали до хлопчика, гладили його, розмовляли з ним і казали, що у нього буде все, що він захоче, нехай тільки бореться. Броніслава і Андрій вірять, це теж було одним із факторів, який допоміг їхньому синові.

Перший раз Луку їм дозволили прикласти до себе методом тіло до тіла, коли він важив 780 грамів.

– А перша шапочка у нас була 9×8 сантиметрів. Жінка, яка нам її гачкувала, тричі порола її, бо думала, що розміри переплутала, – усміхається Броніслава.

Лука у своїй першій шапочці

Три місяці після народження Лука перебував у реанімації, ще два – у відділенні патології. Пережив кілька зупинок серця, дві лазерні корекції зору. Виписатись додому вдалось лише з третьої спроби, бо щоразу виникали проблеми, які заважали це зробити.

За цей час Броніслава пережила стани від паніки і страху, до впевненості і віри. Зізнається, коли сина вже перевели у відділення Патології, почала й іншим жінкам допомагати.

Фото з домашнього архіву

– Я часто їм казала – не панікуйте. Опануйте себе. Якщо ми з Лукою все це пережили, то і ви переживете. Перестаньте істерити. І їм це допомагало. Іноді треба, щоб тебе хтось потрусив. Там ми познайомились і з Іринкою, яка народилась з вагою 480 грамів. Бувало, прийду до Луки, а потім біжу до Іринки – як вона там, може щось принести.

Читайте також: У Львові дівчинка, яка народилася з вагою 480 грамів, відсвяткувала свій перший день народження (ФОТО, ВІДЕО)

Виписали Луку символічно – 1 червня – у День захисту дітей.

– Знаєте, коли ти забираєш з пологового дитинку, яка народилась на 9 місяці вагітності – це велика радість, але коли ти забираєш дитинку, яку після народження виходжували ще п’ять місяців, і ти весь цей час чекала, коли нарешті вона побачить рідний дім, це щось незрівнянне.

Словами не передати те відчуття, коли ми вперше вийшли гуляти. І я розумію, я п’ять місяців чекала на той момент, щоб у рідному місті мене побачили отак – з візочком, – ділиться Броніслава.

Фото з домашнього архіву

Фахівці з’ясували, усі випробування у Броніслави та Луки були через те, що у жінки відшарувалась задня стінка плаценти.

Броніслава зізнається, тільки тепер вона розуміє, який складний шлях їхня сім’я подолала.

– Тепер, коли ми вже можемо подивитись на цю ситуацію збоку, я розумію, головне, що треба батькам у такий момент – не втрачати надію. Правда, і у мене бувало, що я думала, а що буде, якщо він не виживе. І тут же відганяла від себе цю думку. Я просила Бога, щоб він забрав це від мене. І коли я молилась, діставала все більше певності у тому, що він буде жити.

Фото з домашнього архіву

10 січня Луці виповнився рік, але через те, що хлопчик був «поспішайком», зараз йому скорегованих 9 місяців. Лука важить більше восьми кілограмів. Легко йде на контакт, багато усміхається. Пробує ходити за руки. Дитині все ще потрібні регулярні обстеження і процедури, які тягнуть за собою і немалі витрати. Але це, кажуть батьки хлопчика, дрібниці, порівняно з тим, яке щастя вони вибороли.

Сподіваємось, ця стаття була корисною для вас. Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Читайте також: Здійснили мрію: у Львові важкохвора дівчинка записала пісню з відомою українською реперкою

Позначки:
Лука Новий Розділ

Найбільше читають:

Нове на сайті: