Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

«Піду в президенти», – львівський каратист Станіслав Горуна

Станіслав Горуна – перший український каратист, який виборов медаль на Чемпіонаті світу серед дорослих, переможець Всесвітніх та Європейських ігор. Galnet поговорив зі спортсменом про визнання, сім’ю та плани на майбутнє
18:00, Сб, 12 Вер 2020 Дарія Костинчук
Фото: Дарія Костинчук

«Піду в президенти»

Серед спортивних цілей, яких не досягнув, у житті Станіслава Горуни залишилася хіба що участь в олімпіаді. Карате тепер – хобі. Це ще й справа, яка принесла спортсмену визнання.

– Визнання – то була перша ціль. Від нього залежить самореалізація в спорті, – каже Горуна.

На те, що спортсмена знають у світі, вплинуло й голосування за звання найкращого атлета за версією International World Games Association.  Воно відбулося минуло річ: Станіслав посів друге місце, отримавши понад 90 тисяч голосів.

Фото надав Станіслав Горуна

Зараз Станіслав Горуна активно шукає сферу для самореалізації. І хоч за його плечима 7 років адвокатської практики, в юриспруденцію повертатися не планує. Його цікавлять, зокрема, політика та бізнес.

– На рівні Львова я буду вчитися політиці, щоб потім піти далі. Якщо все складеться добре – піду в президенти. В будь-якому разі, поки не форсую події, але вже вивчаю фундамент там, – каже Станіслав.

«Спортсмени – просто статистика»

Атлет каже, що є у світі багато спортсменів, які мають безліч медалей та нагород, але попри це вони залишаються невідомими.

– Хтось із них б’ється нудно, а хтось ізолюється від людей і ні з ким не контактує. У таких немає визнання і про них швидко забувають. Такі спортсмени – просто статистика, – пояснює Станіслав і одразу ж радить, як до такої категорії не потрапити: – Головне – бути таким, як ти себе відчуваєш, а не прикидатися. Тебе або приймуть таким, або ні. Спочатку треба проявити себе зі спортивної сторони – має бути результат, серйозні перемоги. Після них на тебе звернуть увагу і оцінюватимуть як людину.

Фото надав Станіслав Горуна

Далі, каже спортсмен, усе залежить від комунікації зі своєю аудиторією.

«Я ніколи не відкрию благодійний фонд»

– Що б не говорила нам церква, в багатстві немає нічого поганого. Усі хочуть достатньо грошей, бо вони забезпечують комфорт, а ще – дають можливості, що в цьому поганого? Благодійність – неефективна справа, бо це боротьба з наслідками. Якщо не усунути причину, наслідки будуть завжди. Ефективніше один раз вкласти кошти в екосистему і змінити її. Я ніколи не відкрию благодійний фонд. Краще відкрию фонд допомоги в реалізації проєктів, які, власне, розвиватимуть наше середовище, інфраструктуру, – каже спортсмен.

Читайте також: «Перемогти себе, а не когось»: як львівський стронгмен повертає титули після важкої травми

«З французькими та італійськими каратистами не вітаюся»

Станіслав переконує, що всі каратисти  між собою знаються. Особливо ті, які женуться за олімпійськими ліцензіями.

– У всіх різний менталітет. Через це з кимось я можу спілкуватись, а з кимось навіть не вітаюся. Як, наприклад, з французами та італійцями (більшою частиною команди). Вони поводяться зверхньо й англійською не володіють. З іспанцями мені спілкуватись приємніше – дружимо командами, можемо жартувати один з одним. З казахами,  білорусами, поляками, росіянами,  англійцями, американцями – спілкування теж без проблем. Коли приїжджаєш на змагання, то одразу бачиш 100 людей зі своєї категорії, яких ти вже знаєш.

Фото надав Станіслав Горуна

Деколи, каже Горуна, можна полетіти до колег потренуватися. У нього таке було в лютому: займався у Казахстані тиждень, а звідти – на змагання у Дубай.

«Тренер виховував мене, а тепер ми стали кумами»

Завдяки спорту Станіслав знає, що таке дисципліна. Коли чимось займаєшся довгий час, то воно тебе формує, – переконаний чемпіон.

– У мені швидко активується дисципліна, якщо є якась ціль. І часто проявляється спортивний азарт, бажання змагатися навіть там, де не треба. Дуже добре, коли в тебе є старша людина, яка може тебе направляти не тільки в спорті. Для мене це мій тренер, з яким я з 14-ти років, Антон Нікулін. Він мене виховував, особливо в підлітковому періоді. Зараз ми з ним поріднилися – стали кумами.

Читайте також: «Якщо ти не зазнавав поразки, то ніколи не знатимеш, наскільки солодка перемога»: історія паралімпійки Наталі Морквич

«Дружина знає, з ким зв’язалася»

У середньому в графіку львівського каратиста 1 тренування на день по півтори години, в час інтенсивної підготовки – 2 тренування на день. У час карантину Станіслав тренувався навіть більше, адже  не було виїздів на змаганнях, які забирають багато часу.

– Я не знаю, що таке відпочинок вже давно. Та і не дуже потребую його. Максимум – повалятися в ліжку на вихідних. Мені цікаво робити те, що роблю. Ніколи не зациклююсь довго на одній справі, тому і відпочивати не маю аж такої потреби, – говорить каратист.

Фото: Андрій Сідлецький

На запитання, як до цього ставиться дружина, Горуна відповідає:

– Вона знає, з ким зв’язалася. Може вона не була готова до такого розкладу, але почуття завели так далеко, що доводиться звикати.

До слова, дружина Станіслава ще й його піар-менеджерка.

«Я би хотів бути прикладом і мотиватором»

Сину подружжя, Леву, тільки рік, але його планують виховувати спортивним хлопцем.

– Я би хотів бути прикладом і мотиватором для нього якомога довше, але з іншого боку, не хочу, щоб він від мене залежав. Якщо син також захоче будувати кар’єру в карате, точно не стану його індивідуальним тренером. Буду розповідати йому і чогось вчити, бо щось таки знаю, але тренер має бути інший. Я сяду на лаву підтримки. А може син взагалі заявить: «Тату, хочу бути співаком як Дзідзьо». Тоді про який спорт йтиметься? – каже Горуна.

Читайте також: 125 гривень за все: Львів’янам пропонують тижневий абонемент на прокат електросамокатів, велосипедів та проїзд електротранспортом

«Перед боєм наливаю маленьку калюжу води і топчуся там ногами»

З роками тренувань Станіслав напрацював свій підхід до змагань. Він мало розминається перед боями, щоб залишити більше сили на момент протистояння. Крім того, має власні лайфхаки:

– Коли на змаганнях стелять нове татамі, на ньому ще зберігається тальк. Це робить його слизьким і заважає вільно рухатись. У мене є свій лайфхак: перед боєм наливаю маленьку калюжу води і топчуся там ногами, шкіра розм’якає і має краще зчеплення з татамі.

Фото надав Станіслав Горуна

Після боїв чемпіон відновлюється по-різному. Найчастіше просто спить. Може бути масаж або відпочинок у гарячій ванні. Там він любить почитати. Каже, і м’язи розслабляє, і мозок прокачує. Улюблений жанр – «детективчики», автори – Айн Ренд і Борис Акунін, серед українських – Іван Франко.

– Наступні декілька років планую виступати на змаганнях у задоволення: хочу експериментувати на татамі і не стресувати через результати турнірів. Буду виходити на татамі та чудити.

Сподіваємось, ця стаття була корисною для вас. Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: