Живемо у ритмі подій
РЕЗОНАНС

Право на життя: чому в Україні призупинили пересадку органів?

В Україні призупинили трансплантацію органів, бо МОЗ не виконало важливі вимоги нового закону
14:15, Вт, 22 Січ 2019 Юлія Василина
Фото: Дзеркало тижня

Сучасний і прогресивний закон про трансплантологію почав діяти в Україні з 1 січня 2019 року. І у п’яти тисяч українців, яким потрібна пересадка, з’явилася надія. Адже закон дозволив трансплантацію органів від померлої людини, якщо та написала згоду за життя.

«Це власне була одна з проблем попереднього закону, який діяв з 1999 року. Трупне донорство було дозволене, презумпція незгоди діяла, тобто взяти органи в померлого для пересадки можна було лише за згодою родичів. Як було, так і є. Але попередній закон не передбачав механізму подібного волевиявлення. Відповідно, не було національних реєстрів згоди чи незгоди на донорство в разі смерті, реальних листів очікування на трансплантацію.

 Новий закон передбачає і чітко прописує, що кожен громадянин може звернутися у медичну установу за місцем проживання чи трансплантаційний центр із заявою про своє волевиявлення чи його зміну і, за умови існування державної інформаційної системи, ці дані одразу у неї занесуть», – пояснює трансплантолог Ростислав Жук. Чоловік працює  у відділенні судинної хірургії Центру трансплантації Львівської обласної клінічної лікарні.

Читайте також: Чотири райони Львівщини, де найчастіше помирають від раку

Яка причина всеукраїнського скандалу?

Але, щоб ці зміни запрацювали, потрібно створити єдину державну інформаційну систему трансплантації, яка включатиме низку реєстрів, у тому числі згоди чи незгоди на посмертне донорство, листи очікування тих, кому потрібна трансплантація, живих донорів, трансплантованих пацієнтів, тощо. Така система працює у багатьох країнах й допомагає швидше знайти ідеального донора для пацієнта, якому необхідна пересадка органу.

Фото: Слово и Дело

Також потрібно ввести нову професію – трансплант-координатора, який виявляє в реанімаційному відділенні потенційного донора, вносить дані померлого у єдину державну інформаційну систему трансплантації, якщо той дав за життя згоду на донорство, організовує вилучення, зберігання й перевезення анатомічних матеріалів людини, взаємодіє із закладами охорони здоров’я, які займаються трансплантацією. По суті це посередник між пацієнтом, донором і лікарнею.

Читайте також: Алло, «швидка»?

Тобто, зараз трансплантологи у незрозумілій ситуації: пересадки органів дозволені, але відповідні реєстри, підзаконні акти, які регламентують трансплантацію та система трансплант-координації не створені. У МОЗ запевняють, що не буде кримінальної відповідальності для лікаря, який проведе родинну пересадку. Проте, трансплантологи не хочуть ризикувати роботою та  таки остерігаються кримінальної відповідальності. Тому у 2019 році жодної пересадки органів в Україні не було.

Реєстру не створили, а коли почнуть працювати трансплант-координатори?

До цього часу трансплант-координаторів в Україні не було, а отже, спеціалістів потрібно буде навчати. У МОЗ запевняють, що програму навчання розробили у Запорізькій медичній академії післядипломної освіти.

Але наразі систему не створили і трансплант-координаторів не навчили. Це й гальмує трансплантологію в Україні і ставить під загрозу сотні життів українців:

Давно доведено, що в країні кількість пересадок напряму залежить від кількості трансплант-координаторів, які цим займаються. Для цього мають бути виділені величезні кошти. Має минути певний час, доки ця система запрацює. Такої системи поки що немає. Але, наскільки я знаю, роботи ведуться. Крім того, повинні бути розроблені та юридично затверджені певні положення, які стосуються реалізації самого закону. А поки що трансплантація в Україні призупинена, доки не будуть вирішені ці законодавчі колізії, – каже лікар.

А поки трансплант-координаторів немає, то, відповідно, відсутні ті, хто мотивований і зобов’язаний виявляти потенційних донорів і забезпечувати весь ланцюжок трупної трасплантації.

Фото: Юлія Василина

«Якщо ми говоримо про трупну трансплантацію, то можемо сказати, що цим зараз в Україні не займається майже ніхто. Трупна трансплантація передбачає в першу чергу діагностику смерті головного мозку, отримання інформації про волевиявлення, обстеження та кондиціонування потенційного донора, організацію вилучення органів та транспортування їх у визначені клініки. Власне для цього слід запровадити посаду трансплант-координатора на різних рівнях – починаючи з реанімаційних відділень лікарень, баз забору органів і закінчуючи територіальними та центральними підрозділами», – наголошує Ростислав Жук.

Лікар згадує, що у 1990-х роках у Львові пересаджували органи від померлих. Але знову ж таки, багато що впиралося у відсутність людей, які б координували трупну трансплантацію:

Читайте також: Отруєння чадним газом: у Львові чудом врятувалася сім’я з немовлям

«У 1990-ті роки у Львівському центрі трансплантації  проводилися трупні пересадки. Органи забирали переважно в лікарні швидкої допомоги. Тоді діяла презумпція згоди, тобто вважалося, що кожен громадянин згоден стати донором у разі смерті. На сьогодні немає людей, які відповідають за виявлення потенційних донорів і подальший етап. Немає мотивації ні у персоналу, ні у лікарів відділень реанімації. Чому немає? Уявіть собі ситуацію, коли в реанімаційному відділенні, де рятують життя 10 важких пацієнтів, чергує один лікар і дві медсестри, які постійно надають допомогу хворим, постійно у важкій праці. Вони ще крім того будуть займатися діагностикою смерті мозку чи розмовляти з родичами? Не будуть. Бо на це не буде часу. Повинні бути люди, які за це відповідатимуть і цим займатимуться. Тоді ця схема працюватиме».

У МОЗ тим часом кажуть: 28 грудня замовили у київської компанії створення Єдиної державної інформаційної системи трансплантації за 26,23 мільйона гривень. Зробити її мали б до квітня 2019 року. А далі потрібен час на наповнення системи. Та й трансплант-координаторів ще не почали навчати. А дорогоцінні дні для хворих минають…

Українців обурює, що цю систему мали створити ще до 1 жовтня 2018 року. І вже б з 1 січня можна було б врятувати більше життів. У МОЗ виправдовуються: не вистачило часу і коштів, щоб впоратись вчасно.

Фото: Delo.ua

Чому цей закон потрібен жителям Львівщини?

Львівський Центр трансплантації єдиний у Західній Україні. Тут виконують лише пересадку нирок. Але, доки закон про трансплантацію «завис» у повітрі, то операції не роблять і пацієнти змушені тричі на тиждень підключатись до «штучної нирки» і проходити процедуру гемодіалізу.

«У нас на обліку майже 200 пацієнтів, які потребують пересадки нирки. А реальних листів-очікування на пересадку серця, печінки чи легень немає. Якщо ми говоримо по Україні в цілому, то потреба становить до 2500 пересадок нирки, 1000-1500 – пересадок печінки, 700-800 пересадок серця. Це цифри, які виведені згідно зі світовою статистикою в перерахунку на населення України», – каже Ростислав Жук.

Читайте також: Другий шанс для підлітків-злочинців: на Львівщині впроваджують нову програму

Одна померла людина, яка за життя дала згоду стати донором, може врятувати шість інших життів: серце, легені, дві нирки, печінка, підшлункова залоза.

Коли механізм закону запрацює, кількість операцій можна буде збільшити в рази. Так як це сталося у Білорусі. Окрім того, коли там прийняли закон про презумпцію згоди на посмертне донорство, лише кількість пересадок серця зросла у 40 разів, тобто до 100 операцій на рік. До того, як закон вступив у дію, в Україні щороку проводили близько двохсот операцій з пересадки органів.

Скільки людина живе з пересадженим органом?

Для належного функціонування трансплантату, нирку потрібно пересадити до 24 годин після її забору, печінку – до 8 годин, серце, легені – до 4 годин.

«Найдовше у світі, якщо я не помиляюся, прожив пацієнт у США – 36 років з пересадженою ниркою. На Львівщині зараз є 156 пацієнтів з пересадженими органами, багатьом пересадили нирки понад 10 років тому, найдовше трансплантат функціонував 23 роки. Спостерігаємо пацієнтку з пересадженими легенями. Це вже повторна пересадка, сумарно вона після трансплантації живе вже 8 років. У 2018 році одній хворій пересадили серце, іншій – серце і легені. Більше десятка пацієнтів живуть з трансплантованими печінками», – каже лікар.

Питаємо, чи погодився б сам лікар стати донором посмертно:

«Без сумніву, я би дав згоду стати донором у разі смерті. Папа Іван Павло ІІ дуже гарно сказав: «Не забирайте свої органи на небеса, вони потрібні на землі живим».

Позначки:
трансплантація

Найбільше читають:

Нове на сайті: