Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

Про нього не говорили майже століття: львівські мистецтвознавиці відкрили раніше невідомого художника-бойчукіста

На шляху цього художника траплялися різні перипетії: дезертирство, зміна прізвища, ув'язнення та розстріл. Попри те, йому вдалося виробити індивідуальну естетику, власний творчий світ та поширювати ідеї Михайла Бойчука на далекому Кавказі
15:37, Нд, 21 Лис 2021 Ольга Головчин
Автопортрет Михайла Лезвієва. Папір, олівець. 1930-ті(?). Фото надала Галина Хорунжа

У 1977 році московський Всесоюзний художньо-виробничого комбінат передав Львівській картинній галереї (нині ЛНГМ імені Бориса Григоровича Возницького) на зберігання фотоархів та роботи художниці-бойчукістки Антоніни Іванової. Разом із ними передали й твори інших авторів. 

Серед цього переліку було ім’я невідомої для мене особистості ‒ Михайла Лезвієва. Коли я шукала про нього інформацію у спеціалізованих виданнях, то нічого не знайшла. Я захотіла переглянути оригінальні речі, які у нас є ‒ графічні замальовки, датовані 1920-1937 роками. З їхньої стилістики стало зрозуміло, що цей художник безпосередньо пов’язаний із колом Михайла Бойчука, ‒ пояснює завідувачка Музею модернізму Галина Хорунжа.

Тоді почалося справжнє розслідування.

Встановлення зв’язків

Що ж пов’язує Антоніну Іванову та Михайла Лезвієва? Встановлювати всі переплетення почала дослідниця художників-бойчукістів, старша наукова співробітниця ЛНГМ імені Бориса Возницького Мар’яна Максимів. 

Це справді людина з багатьма невідомими. Спершу ми почали шукати підказки його безпосереднього навчання у Михайла Бойчука, ‒ зазначає мистецтвознавиця. 

Одним із об’єктів дослідження став архів української художниці Ярослави Музики. Адже вона перебувала у колі відомого українського художника та листувалася з Антоніною Івановою.

У каталозі Олени Ріпко ми знайшли невеличкий спогад, що Ярослава Музика навіть виконала ексклібрес Антоніни Іванової та її чоловіка ‒ Михайла Лезвієва. Отже, він був чоловіком художниці! ‒ Розповідає про першу віднайдену підказку Мар’яна Максимів. 

На фото Антоніна Іванова. Фото надала Галина Хорунжа

На цьому пошукову роботу не припинили. Далі ‒ дослідження епістолярної спадщини Антоніни Іванової. Свого часу мисткиня листувалася з Оксаною Павленко ‒ українською художницею. В одному з листів 1930-го року Мар’яна Максимів теж знайшла згадку про Михайла Лезвієва. Однак, вичерпної відповіді про те, хто це такий ‒ не було. Тож дослідницька робота тривала. 

Як Дмитро Водопьян став Михайло Лезвієвим? 

Наступну підказку Галина Хорунжа знайшла аж в онлайн-архіві репресованих Кабардино-Балкарії. Там оприлюднена справа про реабілітацію Михайла Лезвієва, але під іншим прізвищем ‒ Дмитро Водопьян. 

У контексті власного дослідження дослідник зі столиці Кабардино-Балкарії ‒ міста Нальчика  В. Котляров встановив деякі факти із біографії Водопьяна. Зокрема, що він народився на території Білорусі, вступив добровольцем у лави червоної армії і пізніше дезертирував, ймовірно, у Київ, а потім у Москву, де і змінив прізвище. 

До школи Михайла Бойчука художник приєднався у Києві, адже «дуже хотів навчатися малювання». 

На деяких фото з архіву Михайла Бойчука є такий кучерявий темноволосий хлопець. Світлини не були підписаними, але, очевидно, це був Водопьян, ‒ додає Мар’яна Максимів.

У Москві Михайло Лезвієв зустрівся з майбутньою дружиною Антоніною Івановою. У листі до Оксани Павленко вона пише:

Дмитру дуже соромно перед М.Л. (Михайлом Львовичем (Бойчуком)), що довелося вигадати ім’я, змінити прізвище та придумати легенду про рома самоучку, ‒ цитує мистецтвознавиця. 

Сам Михайло Лезвієв був темноволосим і смаглявим. Його спіймали на базарі під час крадіжки. Мар’яна Максимів припускає, що тоді художник голодував. Відповідно, він був змушений вигадати історію та змінити прізвище.

Стерта сторінка з історії Нальчика 

У 1934-му році подружжя Михайла Лезвієва та Антоніни Іванової переїхало у столицю Кабардино-Балкарії ‒ Нальчик. Хоча і свідоцтва про одруження мистецтвознавицям не вдалося знайти. 

Після приїзду художника заарештували за зберігання літератури та розмови проти радянської влади у середовищі друзів. Його ув’язнили на 6 місяців.

У Нальчику подружжя орендувало квартиру. Вони часто працювали у тандемі. Наприклад, у педінституті міста створили фреску: Антоніна Іванова намалювала ескіз, а Михайло Лезвієв ‒ реалізував його.

Антоніна Іванова, Михайло Лезвієв. Пластичний декор інтер’єру готелю. Нальчик, 1936 – 1937 рр. Фото надала Галина Хорунжа

Однією з найвідоміших робіт художника, виконаних у Нальчику, є скульптурна композиція «Пара карбадинок, які танцюють». Її художник створив на аттику фасаду кінотеатру разом із Леонідом Молодожанином. Цю інформацію встановив дослідник із Нальчика В. Котляров.

Джерело фото: timag82.livejournal.com, Блог Тимура Агирова

Тут художник виконав групи робіт «Битва за Ельбрус», «Свято в колгоспі». Здебільшого Михайло Лезвієв створював фрески, ескізи до монументальних полотен. 

Композиційно ці роботи нагадують школу Михайла Бойчука, мексиканських монументалістів Хосе Сікейроса та Дієго Рівери: стилізація, підхід до монументальної передачі. Михайло Лезвієв розвиває цю стилістику: робить її більш проробленою, не такою площинною. З’являється розробка планів, глибші композиції, ‒ пояснює Мар’яна Максимів.

Окрім того, у роботах художника часто можна зустріти символ дерева, який зазвичай використовували учні Михайла Бойчука. 

Інша річ ‒ специфічна передача тварин: худорляві коники, воли. Безліч рисунків із різними сюжетами, що були близькі за стилістикою до школи Бойчука. Художник експериментував, розвивав свої знання, ‒ додає мистецтвознавиця. 

“Жінка годує гусей”. Папір, олівець. 1920-ті(?) Фото надала Галина Хорунжа

Станом на сьогодні у Нальчику збереглася лише одна робота Михайла Лезвієва ‒ «Пара карбадинок, які танцюють». 

У музеях майже нічого немає, у педінституті, де він працював, збили фрески. Це наче стерта сторінка з лиця Нальчика. Антоніна Іванова також не згадує період перебування у цьому місті. Можливо, ми ще не знайшли цих листів. Однак, фотографії звідти у неї були, ‒ каже Мар’яна Максимів.

Антоніна Іванова з будівничими під Ельбрусом. Кабардино-Балкарія. 1935 р. Фото надала Галина Хорунжа

19 (20) листопада 1937-го року Михайла Лезвієва розстріляли. Як йдеться в архівах ‒ за антирадянську агітацію.

Інтелігенція, художники, письменники завжди потрапляли у цей розстрільний список. Чому зачепилися за Лезвієва? Я думаю, мабуть, що  дізналися про дезертирство з лав Червоної армії у Білорусі і те, що він має вигадане прізвище, ‒ пояснює дослідниця.

Антоніна Іванова повернулася назад у Москву, де працювала художницею: створювала розписи на шовку, проєкти для кераміки та декоративно-ужиткового мистецтва. Вона була маломобільною через хворобу. Померла 12 березня 1972-го року в Москві. 

«Він виробив свою індивідуальну естетику, він розробив свій світ, а це ‒ єдине, що може по-справжньому дати художник»

У фонди Львівської картинної галереї разом із архівом Антоніни Іванової потрапили понад 50 робіт Михайла Лезвієва. Найбільше ‒ графічних творів, які вдалося зберегти дружині. Натомість живописні роботи, стінописи ‒ втрачені. 

Єдина великоформатна робота ‒ орієнтовно 1 метр на 50 сантиметрів. Інші роботи  ‒  переважно А5 формату. Здебільшого роботи виконані або олівцем, або чорнилом. Це маленькі рисунки, назвати їх готовими роботами дуже складно. Це своєрідна «кухня» художника. Побачив щось цікаве ‒ зафіксував, ‒ пояснює Галина Хорунжа. 

У роботах митця виразно відчувається вплив та естетика бойчукістів, зазначає мистецтвознавиця:

Особливо, як на мене, це відчутно у його автопортреті та частково в іронічно-гротескних композиціях на селянську чи побутову тематику. Наприклад, жінка, яка тягне козу чи дідусь, який годує курей. У цьому якраз і виявляється «бойчукістське», якщо ми говоримо про графіку.

Чому про Михайла Лезвієва вдалося дізнатися лише через майже століття ‒ невідомо. Галина Хорунжа припускає, що причина, можливо, у тому, що ще Олена Ріпко побіжно згадувала про нього як про московського художника. 

Мистецтвознавиця переконана, що особистість Михайла Лезвієва заслуговує на те, щоб про неї знали та досліджували. 

На мою думку, це винятково важливе відкриття. Загалом складно уявити, що може бути невідомий художник, який мав досить високий професійний рівень, але через певні історичні події, від нього фактично нічого не залишилося. Він виробив свою індивідуальну естетику, він розробив свій особливим світ, а це ‒ єдине, що може по-справжньому дати художник, ‒ підсумовує Галина Хорунжа. 

Роботи  Михайла Лезвієва планують відреставрувати. Однак, цей процес буде довготривалим та скрупульозним, адже виконані вони на папері. 

Читайте також: У Львівській галереї мистецтв знайшли понад 60 ескізів відомого українського художника (Фото)

Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: