Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

Щасливі люди: як подружжя зі Львова переїхало на хутір і дає йому друге життя (Фото)

А також поради тим, хто хоче перебратися у село, але сумнівається
Фото надала героїня публікації

Три роки тому Юля та Руслан Малекси переїхали зі Львова на хутір, який складається з чотирьох будинків. Відстань до найближчого сусіда – два кілометри. Навіть назва хутора відійшла в минуле, а подружжя всупереч усьому відновлює на ньому життя.

Фото надала героїня публікації

Життя на хуторі

Помешкання Юля та Руслан придбали за 15 кілометрів від Жовкви. Транспорт зі Львова повз хутір проїжджає кожні 15 хвилин, але шлях від зупинки додому становить ще 3 кілометри.

Перший рік життя на хуторі для пари був важким, адже обоє працювали у Львові. Попередні власники без обговорень залишили Юлі та Руслану собаку, котів, курей і півня. Часто щось траплялось: то яструб вкрав курей, то лис напав на кота, то машина збила собаку. Ветеринар, якого викликали, і стерилізував, і лікував, і навіть проводив операції на хуторі.

Через роботу в місті Юля та Руслан біля дому встигали хіба що насаджувати дерева. Згодом вирішили, що Руслан звільниться і займеться ремонтом будинку та веденням господарства, а Юля зароблятиме гроші. З того часу хутір змінився. Чоловік провів воду у будинок, облаштував ванну кімнату, замінив покрівлю будинку та вікна, добудував веранду, змайстрував курник.

Фото: Galnet
Фото: Galnet

У власності подружжя Малекс 2 гектари землі. Вони поступово розчищають ділянку від хащів та старих дерев. З однієї сторони територію обгородили дерев’яним парканом і садять там справжній ліс. Частину території засадили горіхами, а іншу – фруктовими деревами. Ще посадили екзотичні швидкорослі дерева – павловнію. Подружжя не садить картоплю чи іншу городину, тому що бракує часу за всім доглядати.

Зараз у Юлі та Руслана двоє собак та п’ятеро котів. Мають курей, які несуть блакитні яйця, та дві породисті вівці. Зимою одна з них котитиметься.

Фото Galnet надала героїня публікації
Фото Galnet надала героїня публікації
Фото Galnet надала героїня публікації

Поряд з домом Малекс живуть лисиці й куниці, бобри й жаби, чаплі й лелеки, білочки й сови. Якось подружжя бачило рідкісного чорного лелеку.

У подружжя чудові стосунки із сусідами, хоч живуть вони за 2-3 кілометри від дому Малексів. Коли три роки тому навесні пара переїжджала на хутір, автомобіль застряг, а сусід на фірі допоміг їм. За таких обставин познайомились і продовжують спілкування. З іншими сусідами у подружжя дуже теплі відносини. Вони до Юлі та Руслана ставляться як до рідних, влаштовують спільні посиденьки та допомагають одне одному.

Спокій і стабільність

Юля та Руслан жили звичайним життям у Львові, але відчули, що місто тисне на них.

Ти як та білка в колесі, не можеш зупинитись: першого числа тобі треба платити за оренду квартири, другого – за оренду салону, – пояснює жінка.

Також подружжя спіймало себе на думці, що не хоче чекати вихідних, щоб поїхати на природу. Юля та Руслан зрозуміли, що хочуть жити на природі весь час. А поїхати у місто виникає бажання кілька разів на місяць, щоб сходити у театр, кіно чи на каву.

Водночас Юля зауважує:

Львів я люблю і не хочу від нього відмовлятися. У мене нема ідеї закритися і жити відлюдником на хуторі.

І додає:

Ми завжди хотіли жити в будинку. Хотіли свободи і мати щось своє. А тут є своя хата, своя земля, свій простір. Тут таке місце, де ти можеш почати свій рід. Тут відчувається спокій і стабільність.

Фото Galnet надала героїня публікації

Хутір з душею

Юля та Руслан переїхали жити на хутір Осова. Щоправда, ця назва поселення зникла, коли хутір приєднали до сусіднього села. Подружжя розпитує у місцевих про поселення, щоб зберегти його історію.

Якось так співпало, що тут колись були овечки, і ми завели овечок. Останній господар цього хутора був відомим столяром, і у мене чоловік своїми руками все майструє, – розповідає Юля.

І додає:

Мені подобається, що ми цьому хутору дали друге життя. Він не заріс, не занепав.

Фото Galnet надала героїня публікації

Патріотична брама, яка залишилась від попередніх власників

Особливої атмосфери будинку Юлі та Руслана додає величезний горіх позаду дому. Це стало улюбленим місцем і для подружжя, і для домашніх улюбленців. Усі місцеві скільки часу живуть, стільки пам’ятають цей горіх. Припускають, що йому більше ніж сто років.

Фото Galnet надала героїня публікації

Нові господарі роблять ремонт у будинку у сучасному стилі, щоб було комфортно жити. Але те, що рідне цьому будинку, подружжя залишає, наприклад, балки на стелі та п’єци. Планують реставрувати двері та криницю-журавель.

Читайте також: «У кінці 80-х ми з подругою домовлялися, що вона одягне голубий светрик, а я – жовтий, і сиділи на парах разом»

Фото: Galnet

Кіно про хутір

Сусіди кажуть, що Юля знімає кіно про хутір. Насправді вона активно веде блог в інстаграмі та знімає відео на ютубі. Малекси відчувають себе щасливими на хуторі, навіть у соцмережах назвали хутір Щасливі люди. У блозі та відео Юля розповідає про переїзд з міста на хутір та як він змінюється, на що звертати увагу при купівлі дому в селі, як приватизувати земельну ділянку та інше. Саме на хуторі у Юлі з’явилось бажання писати відверті та зворушливі #історіїпідгоріхом про дитинство у селі, життя до переїзду та на хуторі. Підписники знають особливу історію кожного кота, яка продовжується щасливо на хуторі.

Фото Galnet надала героїня публікації

Відома підписникам доля, тепер уже усміхненого, собаки Тайсона, якого залишили попередні власники.

Фото Galnet надала героїня публікації

Також знають про собаку Кая, якого у мішку знайшла подруга Юлі.

Фото: Galnet

Курці, яка любить десь собі погуляти, підписники дали ім’я Донна Бейжа – на честь героїні однойменного бразильського серіалу.

В інстаграмі Юля познайомилася з іншими людьми, які наважились змінити своє життя: хтось відкрив козячу ферму, хтось ательє. Юлі часто пишуть, що своїм прикладом вона мотивує людей на переїзд.

Я помітила, якщо ти добрий до світу, то тобі такі ж люди підтягуються. Інакше – нема, – ділиться думками Юля.

Фото Galnet надала героїня публікації

Вибір

Юля хоче показати, що село – це не тільки про болото та туалет на вулиці.

В селі можна теж класно жити, якщо ти так хочеш, якщо це твій вибір, – пояснює жінка.

На різні стереотипи про село: тут пияки, тут неграмотні та неуспішні люди, тут немає умов, – Юля має свою думку:

Якщо ти хочеш розвиватися і працювати, ти можеш робити це будь-де. Усе залежить від людини. Чи вона живе в селі, чи в місті – то значення немає. Якщо я можу викликати сюди ветеринара для котів, то, напевно, я зможу і лікаря для дитини викликати, у разі потреби. І зараз, враховуючи те, що кур’єр Новою Поштою привозить корм псам на наш хутір, то у село взагалі без проблем довезе.

І додає:

Ми жодного разу не шкодували, що переїхали жити на хутір. Єдине, про що ми шкодували, що не зробили це швидше. У нас можливості були, але не зробили це, бо теж трохи поринули в те життя.

Зміни у житті

Тут дуже відчуваєш зміну пір року. Наприклад, минулорічне літо було дуже туманним, а це літо – взагалі без туманів. Тут все відчуваєш і бачиш, бо проживаєш на природі, – ділиться думками жінка.

Ще тут більше часу, ніж у місті, зокрема, щоб дослухатися до себе. Подружжя каже, що йому стало набагато легше і спокійніше, адже відпали нав’язані цінності.

Фото Galnet надала героїня публікації

Звичайно, ми почали більше часу проводити на землі, на природі, і фізично працюємо більше. Коли живеш у місті, ти можеш собі дозволити довше поспати на вихідних. Тут такого нема, тому що ти знаєш: там уже овечки мекають, хочуть їсти… Кожна тварина – це відповідальність, – зазначає жінка.

Читайте також: У Львові реставрують унікальну середньовічну ікону «Страшний суд» (Фото)

Зміни на хуторі

Три роки тому на хуторі не було зупинки для громадського транспорту і водії злились та не хотіли спинятись. Юля писала та дзвонила у «Львівавтодор», їй відповіли, що зупинку зроблять тоді, коли ремонтуватимуть дорогу Великі Мости – Жовква. Але коли це буде – невідомо. Зупинку почали робити цього року. Щоправда, за ці три роки усі водії звикли, що Юля кожного дня їде на роботу, а її проводжає чоловік із Тайсоном чи Каєм, тож спиняються без проблем.

Ще одну проблему мало подружжя:

Коли ми переїхали, тут ходили мисливці і полювали просто у нас під вікнами. Я писала в екологічну інспекцію, чи мають право тут ці мисливці полювати. Відповідь дали незрозумілу. Але ми мали декілька розмов з мисливцями, то я їм говорила, що я тут гуляю з псом, у мене є свійські тварини. Одна хата є – це вже населений пункт, стріляти не можна. Після цього вони вже тут не стріляють.

Подружжя намагається жити екологічно. І хоч не може повністю відмовитись від поліетиленових пакетів, але використовує сумки-шопери. Залишки їжі не викидають, а дають курям або котам і собакам. Також мають компостну яму.

Юля та Руслан використовують матеріали повторно. Наприклад, коли розібрали старе господарське приміщення, то матеріали із нього використали на будівництво курника. Це вони роблять ще й з метою економії фінансів. Часом друзі чи знайомі віддають непотрібні їм матеріали. Юля та Руслан радо їх використовують.

Навпроти дому Малексів часом випасають корів і пастухи викидають пляшки з-під води на лузі. Звернення в екологічну службу і розмови зі самими пастухами нічого не змінювали, тож разом з чоловіком Юля іноді збирає пляшки по лугу.

Буває сумно і руки від того опускаються, але розумієш, як ти того не будеш робити, то нічого не зміниться, – ділиться Юля.

Читайте також: Колись її пошкодив снаряд, який влучив у музей: у Львові реставрують ікону XVI століття з Турківщини

Плани на майбутнє

Юля та Руслан не хочуть бути прив’язаними до роботи у місті, планують розпочати власну справу на хуторі. Найближчим часом робитимуть ремонт у будинку та наводитимуть лад на своїй ділянці. Щоб тваринам було комфортно, хочуть збудувати новий сарай, оскільки господарські будівлі від попередніх власників у поганому стані. Незабаром до господарства приєднаються дві кози. Юля хоче навчитись варити сир, показувати цей процес у своїх соціальних мережах і продавати.

Думаю, що майбутнє за такими крафтовими, маленькими, з душею господарствами та виробництвами. Коли людина щось робить своїми руками, то набагато приємніше, – ділиться думками Юля.

Ще подружжя хоче викопати ставок і зробити для качок будинок на воді. Біля ставка хочуть збудувати баню та відкриту кухню, а біля неї впорядкувати грядки. Через кілька років почнуть цвісти павловнії, тож подружжя задумується над тим, щоб облаштувати пасіку.

Поради

Якщо хочеться, то треба робити. Так можна втратити свою мрію і жити не своє життя, – зауважує Юля.

Для тих, хто сумнівається чи переїжджати у село, Юля рекомендує взяти на літо в оренду дачу і спробувати пожити там.

Але не варто навмання купляти будинок і переїжджати, каже жінка. Потрібно все продумати: дізнатись приблизну вартість будинку та скільки грошей потрібно на ремонт, з’ясувати, чи потрібна машина, придумати собі заняття відповідно до регіону України. У кого є страхи щодо медичних послуг, варто шукати село, де є амбулаторія, радить Юля. А хто має дітей, то перш ніж купувати будинок, нехай сходить у школу, подивиться класи, поговорить із директором чи завучем.

Звичайно, все не врахуєш, не продумаєш. Скрізь якісь виникнуть нюанси. Скрізь «швидка» може не встигнути приїхати – це життя. Не треба боятися. Якщо ти відчуваєш, що хочеш щось робити, то просто треба брати і робити. А життя покаже як воно: вийде – не вийде. Ніхто не дасть гарантії, що скрізь буде класно.

Читайте також: «У травні пройшла 100 кілометрів, а зараз мрію пробігти 246», – львів’янка Олена Мороз

Сподіваємось, ця стаття була корисною для вас. Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: