Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

«Танцюючі» скульптури і старовинні ікони: чим вражає фондосховище Львівської галереї мистецтв в Олеську (Фото)

Про відреставрований дах, який зруйнувала негода рік тому, унікальність колекції та деталі роботи фондосховища – далі
20:27, Ср, 17 Лют 2021 Ольга Головчин
Фото: Galnet

Відреставрований дах над фондосховищем

У приміщенні колишнього монастиря Капуцинів Олеського замку замінили дах над фондосховищем, яке перебуває у віданні Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Ремонти були терміновими, адже на початку 2020 року через негоду там обвалилося 100м² даху. На щастя, експонати не постраждали. 

«Ми реалізували перший етап процесу відновлення даху– 2600 м². Повністю замінили конструкції: пофарбували відповідними розчинами, укріпили. Також убезпечили від блискавок та пожеж. Конструкції, які впали, збудували у 1950-х роках. Тепер ми зробили абсолютно нові: підсилити їх металевими конструкціями, а також відреставрували те, чого не було в радянський час, наприклад сиґнатурку – вежу над основною частиною храму», – розповідає гендиректор Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького Тарас Возняк. 

Основні роботи виконали за кошти державного бюджету, а це майже 20 мільйонів гривень. Улітку об’єкт перейшов на баланс Галереї, що дозволило проводити там роботи. До того часу він перебував на балансі Львівської ОДА.

У суботу, 13 лютого, сюди з робочим візитом приїхав міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко. Він оглянув виконані роботи та поділився майбутніми планами. 

«Це не просто ремонт даху, це фактично врятована величезна експозиція, яка перебуває всередині. Це надзвичайно важливий елемент, який ми всі маємо пам’ятати», – говорить міністр.

Фото: Galnet

Дах – це лише перша черга відновлення Олеського ансамблю. У планах також реставрація фасадів монастиря, костелу та об’єктів на прилеглій території: огорожі, каплиці, будівель, які входять у комплекс монастиря, паркової зони. Зараз у Галереї готують проєктно-кошторисну документацію. 

До слова, Олеський замок внесли у перелік об’єктів, які планують відреставрувати на Львівщині у межах «Великої реставрації». 

Унікальна колекція експонатів в Олеську 

Монастир Капуцинів в Олеську звели у XVIII столітті за наказом тогочасного власника Олеського замку польського шляхтича Северина Юзефа Жевуського. Діяв монастир упродовж 200 років, до 1939-го. Під час ІІ світової війни на його території облаштували концтабір. Тоді почався період найгіршого занепаду будівлі. Після війни тут зробили гуртожиток для студентів профтехучилища.

«Коли в Олеську відкрили музей, збірка Галереї була такою наповненою, що у Львові просто не було місця, де це все зберігати. З легкої руки Бориса Григоровича Возницького, нам почали віддавати ці приміщення, тому що для студентів збудували окреме студмістечко. Звичайно, тоді були складні часи, тому що грошей на ремонт не було, а експонати постійно надходили», – розповідає старша наукова працівниця заповідника-музею «Олеський замок» Олександра Бідюк.

Так, з 1979-го року ці приміщення перебувають у віддані Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Колекція фондів станом на зараз нараховує близько 12 тисяч музейних одиниць. Серед них: ікони, портретний живопис, скульптури, старовинні тканини, дзеркала, підсвічники, меблі, предмети посуду, зокрема порцеляна, та інші цінні об’єкти.

На першому поверсі фондосховища представлений іконопис від кінця XVI століття і до початку XX століття. 

«Формування цієї групи залежало в основному від тогочасної політики держави: церкви та костели закривали. Колишні та давні працівники львівських музеїв, зокрема Борис Григорович Возницький, їздили різними областями, в основному Західної України, і збирали те, що вціліло, те, що можна було забрати», – згадує Олександра Бідюк.

Стелажі, на яких висять ікони, розташовані одне за одним. Посеред кожного ряду тут, здебільшого, стоїть якийсь старовинний предмет меблів.

У відділенні, яким завідує пані Олександра, також є скульптури розп’яття XVI-XX століть і велика збірка старовинних тканин (літургійний одяг, килими).

На другому поверсі фондосховища розміщена величезна колекція скульптур, яка нараховує близько 2 тисяч експонатів. Також тут представлений портретний живопис – до 1 тисячі одиниць.

«Скульптури датуються кінцем XVII – XIX століттями. Є кілька з XX століття, але ці речі перебувають у бункері. Серед експонатів у нас є роботи скульпторів: Гуттера, Івана Оброцького, Антона Осінського, який колись був учнем Пінзеля, Франциска Оленського», – ділиться наукова працівниця заповідника-музею «Олеський замок» Наталія Смаль. 

Також колись тут зберігали роботи геніального галицького скульптора епохи бароко – Іоана Георгія Пінзеля, які зараз можна побачити музеї, найменованому на його честь, на площі Митній, у Львові. 

«Усі скульптури – унікальні. Подивіться, лише на цих харизматичних тринітаріїв. Які вони динамічні та експресивні! Це робота Франциска Оленського, датована XVIII століттям. Скульптор виконував замовлення для вівтаря у Берестечку. Там був костел Тринітаріїв, добудований Яном Замойським у 1765 році», – каже Наталія Смаль. 

Одна з найбільших збірок скульптур у фондах – понад 50 експонатів, які колись перебували у костелі Магдалини у Львові. 

«Їх часто називають «танцюючими» скульптурами. Вони зроблені з дерева, покриті левкасом, білою фарбою та позолотою. Є припущення, що деякі скульптури робив Антон Осінський. Це XVIII століття», – додає пані Наталія. 

«У нас є багато унікальних експонатів. Можна робити окрему виставку дзеркал, портретів, ангелів, підсвічників», – підсумовує Наталія Смаль.

Як все працює? 

Працівники фондосховища щодня по кілька разів оглядають кожен експонат. У разі якоїсь небезпеки експонати переміщують та, за потреби, ізолюють.

«Велика частина роботи та часу фондовиків йде на те, щоб вберегти експонати: осушуємо приміщення, усі музейні предмети оглядаємо час від часу, з ними працюємо. У випадку підозри на небезпеку, їх переносять на іншу локацію, ізолюють, якщо це потрібно. Ми б дуже хотіли, щоб така потужна точка працювала і як виставкові зали. Це великий потенціал для тимчасових виставок, для постійних експозицій, для нових музейних площ, у які можуть прийти відвідувачі», – розповідає речник Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького Василь Мицько.

Потрапити у ці фондосховища може не кожен. Колись для цього потрібно було заповнити низку документів та отримати дозвіл. 

«Ці фондосховища студійні. Це означає, що тут могли працювати студенти, кандидати мистецьких наук, працівники інших музеїв, які займалися творчістю того чи іншого автора, чи дослідженням тієї чи іншої ікони, чи періоду. Це був об’єкт, який дозволяв заходити сюди лише зацікавленим людям. І для того, щоб це здійснити, потрібно було звертатися до адміністрації Львівської галереї. Заповнювати певні документи, пояснювати мотивацію. Після отримання дозволу, згідно зі заповненням певних книг, люди мали повне право працювати. Після утвердження і запровадження різної групи документів, ми мали право сюди провадити наших відвідувачів. Це не був такий цілком закритий об’єкт. Працювали люди, які мали відношення до мистецтва», – пояснює Олександра Бідюк.

Для сторонніх людей вхід у фондосховище – зачинений. Така практика стосується і подібних міжнародних структур. Адже та кількість експонатів, яка зберігається тут потребує відповідного нагляду. Чимало об’єктів ще необхідно ґрунтовного дослідити, аргументують музейники.

Більшість експонатів, які зараз зберігають у фондосховищі, врятував від знищення Борис Возницький. 

Раніше на прохання Galnet, донька Бориса Григоровича Лариса Разінкова-Возницька пригадала, яким був її батько, як проходили його знамениті експедиції та чому не кожен міг зрозуміти його. Детальніше про Ангела-охоронця української культури читайте ТУТ. 

Читайте також: Оновили більше 60% експонатів: як виглядає нова експозиція Палацу Лозинського у Львові (Фото)

Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: