Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

Ті, що «руйнують» самотність

Про довіру, усмішки та сльози, відчай та неймовірні історії, які трапляються із соціальними працівниками, а ще про таких потрібних проекту волонтерів – у програмі #Люди дії на радіо FM Галичина розповіла керівниця відділення «Домашньої опіки» при Благодійному фонді Шпиталю Шептицького Ірина Старовецька.

Допомога, підтримка, опіка. Для людей похилого віку ці три слова – неначе соломинки порятунку. А для тих, хто на старості залишився один на один зі своїми проблемами, це і є порятунок.  Про довіру, усмішки та сльози, відчай та неймовірні історії, які трапляються із соціальними працівниками, а ще про таких потрібних проекту волонтерів – у програмі  #Люди дії на радіо FM Галичина розповіла керівниця відділення «Домашньої опіки» при Благодійному фонді Шпиталю Шептицького Ірина Старовецька.

Читайте також: 300 тонн вживаних речей – на переробку. Про життя в «Емаус-Оселі»

Про фінансування Карітасу

Основною метою цього проекту, який діє за підтримки та фінансування благодійного фонду  «Карітас Україна», було покращення якості життя самотніх і малозабезпечених людей похилого віку. Людей, які перебувають у скрутному становищі і потребують допомоги  не тільки медичної, але й соціальної, духовної і навіть психологічної. Але оскільки  в нас працює багато медичних сестер, то основну увагу ми приділяємо медичним послугам. І в першу чергу – допомагаємо тим людям, які вже не мають надії ні на кого.

Про допомогу тим, хто сам безсилий 

Ми почали працювати за державним стандартом догляду людей вдома, і там є певні критерії, згідно з якими маємо вибирати підопічних. Через ті критерії ми не маємо права переступати. Тому, скажімо  якщо людина може ще сама сходити за продуктами в магазин чи поїхати в Пенсійний фонд, то, на жаль, допомагати їй не можемо, бо вона дає собі раду самостійно. Ми опікуємось важкохворими або ж лежачими людьми, які не мають змоги вийти за межі власного помешкання. До них і приходять наші працівники, які, пройшовши певний курс навчання, вже знають, як поводитися в тій чи іншій ситуації.

Про довіру

В Україні чомусь люди не розуміють, що хтось сторонній може прийти і надати допомогу. Люди, як правило,  бояться   впустити незнайому людину до себе додому. Тим паче, зараз такий час, що є багато аферистів . Тому до наших працівників також звикають поступово, і лише тоді, коли розуміють, що ми приходимо, аби справді допомогти. Вони починають згадувати, що було колись, починають розказувати свої життєві історії. Таким чином, напевне, і звикають до наших працівників.

Читайте також: Поганий сусід: як Львів втрачає віллу Бачевських

 Про самотність

У нас є одна дільниця, де ми доглядаємо переважно за  колишніми вчителями чи медиками. Тобто людьми, які здебільшого в житті робили ставку на кар’єру, мали високі посади і були важливими особами у Львові. У когось так склалися обставини, що немає дітей. У когось же були діти, але трагічно загинули, і ті люди залишились самі. Зараз ми маємо багато внутрішньо переміщених осіб. Завдяки Карітасу маємо змогу допомогти десятьом таким родинам. Ми також доглядаємо за сім’ями, де залишились і чоловік, і дружина, які дуже бережно ставляться одне до одного, але, на жаль, вже не мають змоги доглядати за собою. У нас також є розлучені чоловік і дружина, де чоловік цілком незрячий, а жінка може пересуватися тільки на інвалідному візку. І зараз на старості літ вони знову разом, і так гарно дивитися, як він вивозить її на візку. Вона наче є його очима.

Окрім  допомоги стареньким, проект «Соціальна опіка» також консультує і навчає родини, із якими живуть лежачі дідусь чи бабуся. Наші працівники можуть прийти і показати, як правильно повертати стареньких, як проводити заходи з гігієни, як купати в ліжку, міняти підгузки та правильно обробляти пролежні. Тобто надають основні рекомендації, які стосуються догляду за людиною.

Про «вічний» пошук волонтерів 

Ми радо приймаємо і запрошуємо до себе волонтерів. Оскільки наші дівчата-медсестри  мають чіткі графіки, то, буває, просто не встигають за всіма тими процесами банально поспілкуватися з людиною.  А самотні  і старенькі люди, повірте, дуже цього хочуть.  І в таких випадках нас дуже виручають волонтери, які  можуть говорити з людиною, коли соціальний працівник виконує свою роботу.  Вони часто пишуть листи від стареньких чи читають їм книги. Наші волонтери завжди ходять або ж медсестрами, або ж із соціальними працівниками. Тому так званий «робочий час» волонтера – це з 9 до 18 год.

Читайте також: Вова, що ти куриш?

Найбільше читають:

Нове на сайті: