Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

Три історії про святкування Великодня, у які нам важко повірити

Страх, сум і самотність – це точно не ті слова, з якими в українців асоціюється Великдень. Звично навпаки – саме через призму відпочинку, духовного самозаглиблення та можливість зустрітися і в спокої та затишку поспілкуватися з рідними ми сприймаємо це свято. Хоч воно є радше сімейним та колективним, зараз пропонуємо поглянути на Великдень і через призму індивідуальних історій та спогадів. Читаючи їх, варто пам’ятати, що життя може складатися по-різному. Тому потрібно цінувати те, що ми маємо.
13:44, Нд, 28 Кві 2019 Євген Гулюк
Фото зі святкування Великодня з міжвоєнного видання "Неділя"

Сумний Великдень на Галичині наприкінці Великої війни

Великдень 1916 року у католиків і православних припав на 23 квітня. Весна тоді була хорошою і теплою. Отець Тит Галущинський щойно повернувся з Риму до Львова і одразу ж був відправлений на Великодню службу в село. Він згадує, що від 1912 року не бачив галицького села. Як тільки минули Жовківську рогачку і відкрився вид на села, василіанин поринув у теплі спомини про дитячі роки. Хоч цього разу все по-іншому, а довколишні терени перериті ровами і окопами війни.

Отець Тит Галучщинський: Вікіпедія

Люди були втішені його приїздом, бо їх парох захворів і в них давно не було відправи. Дерев’яна церква поруч з садом. Цвіт черемхи, але і окопи під ногами. У храмі близько 30 людей – переважно жінки і діти. Отець сповідав їх. У тому числі і місцевого пароха, який дійсно був дуже хворий. У своїх спогадах о. Галущинський зазначив, що то мабуть була остання сповідь місцевого пароха – такий у нього був стан. А чоловік ще достатньо молодий.

Читайте також: Те, що ви могли не знати про львівський «Океан» на Володимира Великого

Фото зі святкування Великодня з міжвоєнного видання “Неділя”

О третій ночі почали службу. По тому пішли на церковний цвинтар і освятили паски. Довкола стояли жінки, дівчата і діти. У їхніх кошиках, як зазначив отець, «скромно». Війна не дозволяла святкувати як раніше. Після благословення отець Галущинський спробував підтримати присутніх проповіддю, але коли згадав про чоловіків та синів, що святкують десь далеко під рев гармат, стало чутно схлипування. Йому самому також стало тяжко та сумно. Коли він повернувся до Львова, в монастир, на запитання як все пройшло, відповідав, що то був найсумніший Великдень у його житті.

Великодня листівка Осипа Куриласа. Джерело: Твоє Місто

Читайте також: Цегельні, палаци та виробництво мила. Що «заховано» під Снопківським парком?

Чемпіон Галичини з легкої атлетики і його самотній Великдень у Києві

Поет та громадський діяч Роман Купчинський (1894 – 1976) народився в селі на Тернопільщині, але помер під Нью-Йорком. На початку ХХ століття хлопець навчався у Львові, активно займався спортом і став чемпіоном Галичини із легкої атлетики, неодноразово вигравав змагання із метання диска та штовхання ядра. У 1914 році Роман Купчинський записався до легіону Українських Січових Стрільців. Відтоді його життя і боротьба за українську ідею стали синонімами. Він був учасником битви під Маківкою, командував сотнею, а в січні 1919 року – полком УГА в боях за Львів. Пізніше виїхав за кордон, а в 1949 році перебрався до США.

Роман Купчинський: Вікіпедія

Роман Купчинський багато писав, співпрацював із різними виданнями. Так і залишив свої спогади про Великдень 1920 року. Був тоді в Києві. Місто видалося йому дуже незвичним, занадто тихим і спокійним як для «Великої Суботи»: «мертвецьку тишу вулиці, що біжить попід мої вікна, прорве час-до-часу швидка хода двох-трьох прохожих, або дзенькіт копит большевицької кінної стежі. Пройдуть, пройдуть і знову вертає тиша …». Вояка не міг зрозуміти як таке взагалі можливо, адже вже «за годину вдарять київські церкви в дзвони і звістять цілому містові, що Христос воскрес! Тепер елєктрівня розбита, трамваї понищені, авта, як є, то не для вжитку … А населення!? … Десь не десь кліпає тусклим оком заслонене вікно … Тихо, темно, сумно».

Читайте також: Американські вестерни, стереозвук і натовпи глядачів. Кінотеатр «Львів», якого вже нема

Фото зі святкування Великодня з міжвоєнного видання “Неділя”

Сидячи на балконі, він оглядав Київ, але думав про інші місця – більшовицький та польський фронт, через які пройшов, Вінниця і Кам’янець, Збруч, а також про те, як вдома святкують Великдень. Від роздумів відірвали дзвони, які раптово порушили київську тишу. Вони злетіли до неба, а потім рознеслися по вулицях міста. Задзвонили дзвони всіх церков і святої Софії наприкінці. Роман Купчинський подумав про те, що Воскресіння Христа дає надію, що повстане і народ, привалений незгодами.

Великодня листівка Олени Кульчицької. Джерело: Твоє Місто

Далі на Софіївській площі заблимало світло – це люди несли запалені свічки. На щастя їх варто було донести додому. Але у ті важкі часи, як зазначив автор спогадів, багато свічок загасив вітер. А він дивився на це і думав про завтра – мав зустріч з друзями біля пам’ятника Хмельницькому, а далі Служба Божа. Йшли не лише молитися, думали «відібрати остаточно від москалів Софійський Собор». І це вдалося. «Христос Воскрес» цього року почули від митрополита Липківського.

Читайте також: Присмерк “Прекрасної епохи”. Як жили львів’яни сто років тому

Атеїстично-абсурдний союз

За основу радянського способу життя намагалися видати «Непримиренну боротьбу проти реакційних пережитків церковного побуту і релігійного засилля у повсякденному житті». Як наслідок, багато явищ народного життя викорінювали. Навіть тих, які з релігією не завжди мали щось спільне. Скажімо, народні звичаї та уявлення. З Великоднем боролись запровадженням паралельних свят: Першого травня, Дня Перемоги. Зрештою, Свята Весни. Останнє, наприклад, приурочували до закінчення весняних польових робіт. У хід йшли квіти, лозунги, плакати. Виступав голова колгоспу, представники партії, вручали нагороди переможцям соціалістичних змагань. Це супроводжувалося колом пошани на заквітчаному тракторі, яке робив найкращий тракторист, спортивними забавами, художньою самодіяльністю, лотереєю і переглядом фільмів.

Велася кампанія і проти Великодня. Людей у час святкувань залучали до різного роду робіт: прибирали територію, садили або ж проводили роботи з догляду за деревами. Хотіли замінити свято соціалістичною реальністю або ж банально – забрати нагоду до нього приготуватися. Особливо активно подібна робота велася серед дітей. Хто не був на роботах, а слухав батьків і йшов до церкви – проходив потім процедуру публічного висміювання перед усією школою. Напередодні Великодня і на саме свято вчителі стояли біля церков і дивились, аби діти туди не заходили. У школі дітям оглядали руки – чи немає слідів фарби від малювання крашанок.

Читайте також: 5 вихідців із Галичини, які прославились на весь світ

Для літніх людей, колгоспників і робітників ситуація була простішою. Почасти вони безперешкодно могли освячувати кошики з наїдками. Але цього не скажеш про службовців і чиновників. Хоч останні також шукали вихід із ситуації – освячували, але в іншій місцевості, де їх не впізнавали. Тобто і в ті часи паски випікали, а яйця розписували. Хоч перешкод було багато. Навіть закриті храми. Тому часто на Великодню відправу і освячення паски могли сходитися мешканці декількох населених пунктів з округи. Освячували у храмах, хатах, навіть на цвинтарях.

Читайте також: Інформаційний детокс. Чому львівський радіоведучий вирішив відмовитись від смартфона

Найбільше читають:

Нове на сайті: