Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

Тридцять років тому. Як Львів дав поштовх до відродження Української автокефальної православної церкви

У часи радянської окупації влада знищувала будь-які державницькі настрої в Україні, а зокрема й віру. Совіти підігнули під себе Українську автокефальну православну церкву, об’єднавши її з московським патріархатом
13:08, Нд, 11 Сер 2019 Христина Соболь
Фото ілюстративне: Пам'ять Нації

Проте дух вбити важко, тому за слушної нагоди духовенство почало нову боротьбу за церкву. У 1989 році громади уже вимагали відокремлення УАПЦ від Російської православної церкви, пізніше київський Ініціативний комітет з відродження УАПЦ ініціював звернення до Верховних Рад СРСР та УРСР, а також до міжнародної християнської громадськості про визнання української автокефалії.

Значний внесок у боротьбу вклали західноукраїнські священники. Саме у Львові 20 жовтня 1989 року оформилося на соборах ІІІ Відродження УАПЦ, а вже пізніше у червні – у Києві. Першим вийшов з РПЦ протеієрей Володимир Ярема (Патріарх Димитрій) зі своєю парафією. Духовнослужитель став лідером Відродження.

Митрополит Львівський ПЦУ Макарій

Митрополит Львівський ПЦУ Макарій. Фото: Galnet

Микола Малетич був сімейним священником: дружина та четверо дітей. Проте для КДБ це нічого не важило. Органи випробовували духовнослужителя на міцність, думали, що зламають. Проте нажили ще одного ворога. Саме майбутній Митрополит Львівський ПЦУ був одним з тих, хто підписав заяву про створення Української автокефальної церкви.

«Моє життя у російській церкві було дуже важке. Після розмов з КДБістами духовнослужителі підписували домовленості про співпрацю. Вони погоджувалися доносити. Проте для мене це гріх, тому на таке погодитися не міг. Для мене існує один Бог, владі служити я не хотів. У мене був страх зрадити Христа. Саме через це КДБ просто почало знущатися. За вісім років я змінив 12 парафій. Я був змушений переїжджати з сім’єю, з маленькими дітьми на руках. Мене кидали у такі парафії, де люди були далекі від Господа: вживали алкоголь без міри, наприклад. От в такі місця засилали, але я давав там собі раду. Таке життя мене спонукало до боротьби за Українську православну автокефальну церкву. Я не хотів бути у російській церкві, саме тому без жодного сумніву підписав заяву про вихід з-під влади російської церкви. Після Собору й проголошення УАПЦ ми не відчували страшного тиску. Це був кінець Горбачовської відлиги, а у повітрі уже витав дух незалежності. Хоча був страх, зі священниками говорили як КДБісти, так і духовні наставники московського патріархату. Коли я прийшов до православного єпископа російської церкви, він більше двох годин пробував переконати мене у скоєні помилки. Проте я твердо вірив тільки в Українську церкву».

Читайте також: «З церкви зробили зерносховище. Причетні до цього – хто на мотоциклі розбився, хто серцевий напад дістав, у кого – діточки хворі»

Протоієрей Ігор Бурмило

Протоієрей Ігор Бурмило. Фото: Galnet

Молодий тридцятилітній священник налагоджував відносини з усіма громадами. Служив у Софії в Києві, отримував тричі по десять діб. Але його не садили за ґрати, бо народ підтримував. Шлях Ігоря Бурмила розпочався зі Львова, а саме з Свято-Успенської церкви. Молодий священнослужитель віддано боровся за Українську православну церкву.

«У повітрі витало це почуття боротьби, духовнослужителі відчували, що час боротися. Наприклад, розпочалися перші львівські демонстрації, віча. А ми брали активну участь. Проблема була у тому, що антиправославні настрої у Львові були дуже великі, бо асоціювалися з утисками греко-католицької церкви та з очільною Москвою. Але ми відреклися від Росії. При першій нагоді змогли створити свою церкву. Пригадую, одного разу вийшов я на промову, коли люди почули, що я з православної церкви, почали кричати «Ганьба!». Проте після моїх слів усі зірвалися оплесками «Слава!». Я тоді був наймолодшим священником в Успенській церкві. Але настоятель нашої церкви, коли ми надсилали листи у Москву, до львівського єпископа, у Київ про вихід з російської церкви, благословив нас. Так я почав активно працювати для автокефалії. На мені була організація Собору 5-6 червня 1990 року. Я добився того, що вперше за 50 років відбувся молебень після Собору й проголошення патріарха саме в Софії. Я мав титул священника з правом візитації та перевірки усіх парафій України. Ну, молодий був, міг бігати та їздити, мав сили».

До слова, 17-18 серпня у Львові відбудеться святкування ІІІ Відродження української православної церкви. Вдруге до міста прибуде Митрополит Київський і всієї України Блаженніший Епіфаній. Про що Митрополит говорив у Львові, коли приїжджав уперше, Galnet писав ТУТ.

Читайте також: Майже 170 тисяч бісеринок: У Стебнику вишили першу у світі Плащаницю Богородиці з бісеру

Сподіваємось, ця стаття була корисною для вас. Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: