Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

«У мене уже діти виросли, а я зайшов з вами привітатися». Історія чоловіка, який катає на атракціонах третє покоління львів’ян

Оператор атракціону «Веселі гірки» працює у львівському Парку культури понад 30 років
16:55, Сб, 15 Тра 2021 Карина Ляшенко
Усі фото: Galnet

Заходьте-заходьте, перша машина – для найсміливіших українських каскадерів! Модниць попрошу добре защепити пасочки… Кого не запитаєш із дівчаток – кожна модниця! Діти – щирі і безпосередні. У них ще немає лукавства. Це коли ми виростаємо, то доводиться учитись жити, стаємо мудрішими, хитрішими, а вони ще відкриті, – роздумує, запрошуючи на синю машинку двох школярок Петро Тимошик.

Він працює оператором атракціону «Веселі гірки» у Парку культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького ще з часу встановлення атракціону. Його привітання і побажання сміливості чує уже третє покоління львів’ян та гостей міста:

Це уже четверта модель атракціону. Колись у середині був тюльпан, а машинки були металеві з подушками на паралоні. Потім в космос запускали ракети, то була ракета. Тепер конструктивізм, спрощення, – розповідає Galnet пан Петро.

Прийшов на цю роботу чоловік після праці старшим науковим співробітником у Лісотехнічному університеті. Каже: планував тимчасово перебути у парку, щоб не переривати стаж після того, як звільнився з вишу, а залишився тут на понад 30 років:

Протягом місяця треба було повернутися до роботи. За два дні до того як термін стікав, я перестрів тодішнього директора парку, бо я тут недалеко жив. Він мене знав і запросив попрацювати на атракціоні. Потім я уже хотів йти, але директор не відпустив. Казав, що добре справляюся.

Читайте також: Листувалася з Президентом Франції і єдина написала радіодиктант без помилок: історія 74-річної львів’янки

Оскільки атракціони у парку – сезонна розвага, працюють вони лише у тепле півріччя. За зими, коли парк зачинений, чоловік 4 рази працював в Америці – у кінці 1990-х і на початку 2000-х. Бував і в інших країнах, мав різні роботи, але не зрадив улюбленої:

Тут спокійно. Я ні з ким не конфліктую. Іноді на атракціонах кажуть: «Неможливі діти і їхні мамусі», а у мене всі чемні. Тут, знаєте, білочки стрибають. Вони уже так звикли до того ансамблю, що не звертають уваги на рух. Просто краса влітку.

У його робочому приміщенні – два стільці: один – для оператора, другий – щоб запросити сісти гостя. На пульті керування – кнопки «пуск» і «стоп». Біля них закладений папірець з числами: 7 – 10 – 4 – 14… Петро Михайлович каже: занотовує собі, скільки людей сьогодні покатав. У вихідні і свята на «Веселі гірки» приходять до тисячі на день.

Коли перші сидіння займають чотири старшокласниці, пан Петро не одразу натискає «пуск». Він добре вгадує бажання відвідувачів:

Зараз будуть знимкуватися, треба трохи почекати. Нехай поправляться, щоб гарно вийшли. Панянки – то панянки.

І справді, перед стартом не обійшлося без дружніх селфі.

Машинки рушають, і пан Петро перевертає зелений пісковий годинник. Засікає 3 хвилини, бо якщо більше, каже, закрутить голови дітлахам.

Колись був мегафон, у який я говорив: «Не вставати, не вставати». Попереджав: «Відправляємось». Але зараз уже не робимо цього. Колись я сам ремонтував машинки, доводилося до 11-12 години ночі працювати. А зараз немає уже такої потреби. Є маса гарних спеціалістів, які виконують роботу. А мені залишається бавити дітей і їхніх батьків.

Чоловік виховав двох синів. Старший був активістом на Майдані у 2014 році. Цьогоріч він дістав кисневий концентратор, коли коронавірус уразив легені пана Петра на 15%. Чоловік дихав із приладом 200 годин. Вийти з хвороби вдалося за 3 тижні.

Потім ще 2 тижні я ходив немов п’яний. Слабко почувався. Минуло 2 місяці, я 7 травня уже приступив до роботи, почуваюся нормально і навіть дихаю в масці.

Читайте також: Не брали на державну роботу: Історія першої лікарки-українки в Австро-Угорській імперії, яка жила у Львові

Минулого року чоловік вирішив нотувати на згадку емоції відвідувачів:

Ну ці машинки то вообще-то вогонь, – написано олівцем на стіні.
Стільки років їм, а так прикольно
Мені подобається ходити на машинки, де працює той дідусь
У вас маса позитивних емоцій
Просто круто
Я дякую, що возили мого сина, йому уже 40 років
Дякую за позитив
Ви – король позитиву
Бомба
Хотів би тут жити
То крутезно
Сльози йдуть з радості
Коли б тут було ліжко, я б тут спала
У мене уже діти виросли, а я зайшов з вами привітатися

До мене приїздили з Києва. Кажуть: у нас в Києві зовсім інший, вищий рівень, а все одно приходимо сюди.

Читайте також: «У мене така натура: робити людям добро», — найкращий двірник Львова

Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: