Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

У селі Вишня на Львівщині занепадає маєток дитинства Андрея Шептицького (Фото)

Це пам`ятка історії та садибної архітектури XIX століття
13:30, Нд, 29 Бер 2020 Юлія Короленко
Усі фото: Galnet

Маловідоме, на перший погляд, село Вишня Городоцького району Львівської області вирізняється не лише своєю живописною природою. Неподалік берегів місцевої річки видно, як у зелені потопає справжня перлина архітектури – палац родини Фредрів-Шептицьких.

Родинний маєток Фредрів розташований біля Рудок, зведений у стилі неоренесанс. Це пам`ятка історії та садибної архітектури XIX століття. Його збудував Александр Фредро у 1835 році. Дата побудови вибита на картушах, вмурованих у ліве скло споруди. Класик польської літератури тут жив і творив. У цьому ж будинку зростала його дочка – письменниця та художниця, мати двох відомих на цілий світ подвижників церкви – Андрея та Климентія Шептицьких, Софія Фредро.

Мама Андрея Шептицького

Читайте також: Уміла бачити втрачені речі, зниклих людей та…приворожувати: Історія мольфарки Марії Семенихи

Тоді село називалося Бенькова Вишня. Попри те, що палац належить до цінних пам`яток архітектури та історії, він перебуває у плачевному стані. Будинок добре зберігся зовні, але велика частина внутрішнього декорування потребує термінової реставрації та капітального ремонту.

На першому поверсі – велика столова зала, де родина трапезувала.

Фото часів процвітання палацу

А ще тут – проводилися бали. Звідси вихід на велику терасу, куди гості виходили «охолодитися» та покурити.

Інші двері ведуть до дитячої кімнати. Екскурсовод Микола Майданський звертає увагу на фрески, на яких зображені діти. Вказує на двері до комірчини, куди складали іграшки. На другому поверсі розташовувалася бібліотека. Тут тепер працює меморіальна кімната – колишня спальня.

З вікна відкривається чудовий вид на сад і ставок – улюблене місце відпочинку родини.

Колись це було улюблене місце відпочинку Фредрів-Шептицьких

Великі вікна, вишукана ліпнина на стелі… Фредри полюбляли затишок і розкіш.

Микола Майданський зауважує, що колись тут стояло велике ліжко на лапах лева з золотими обручами, добротні меблі. Масивний стіл, накритий зеленим сукном, розташовувався поміж вікнами. Колись у цій кімнаті багато часу проводив онук господарів – Роман, майбутній Митрополит Андрей. На жаль, приміщення близько 100 років капітально не ремонтувалося, тож усе виглядає жалюгідно. Оселя змінилася до невпізнання. «Якби колишні господарі побачили зараз своє родинне гніздечко – жахнулися б», – зауважують відвідувачі.

Читайте також: Які таємниці приховують львівські кам’яниці (фото)

Загалом палац нараховує понад 15 кімнат. Незважаючи на сумну долю та занедбаний вигляд, тут панують відголоски колишньої розкоші. Добре збереглися колись вкриті позолотою п`єци. Сходи, що з`єднують перший та другий поверхи, виготовлені з червоного дерева. Помітно, що раніше вони  вкривалися килимами. Усі цінні речі та меблі розграбували партійні працівники. Бібліотека письменника, яка складалася з десяти тисяч томів, зникла ще у роки Першої світової війни. Усе, що залишилося – крісло, в якому відпочивали члени знаменитої родини, шафи – розташували у меморіальній кімнаті. Залишки меблів і всі оздоблення –автентичні, тож представляють неабияку цінність. Вхідні двері будинку – ніколи не змінювали, навіть замок у них – від часів Фредрів.

Збереглися також приміщення колишньої конюшні та господарські будівлі. Там жили та працювали кухарі, покоївки та інші помічники.

Читайте також: Львівська архітекторка власним коштом ремонтує віллу 19 століття

Усю розкішну територію облаштовувала мати Александра Фредра – Маріанна. Село наприкінці XVIII століття викупив її чоловік – Яцек. У них народилося дев`ятеро дітей, але вижив лише Александр, який успадкував маєток і звів тут новий палац. Старий будинок – згорів. За переданням, у цій пожежі загинула його господиня – Маріанна.

Особливу ауру відвідувачі відмічають у великому парку з озером, що розкинувся навколо палацу. Площа усього маєтку – 40 гектарів. Тут росло близько 300 видів унікальних дерев. Коркове, тюльпанове, липа, дуби, яким понад 100 років, збереглися до наших днів. Як місцеві мешканці, так і туристи полюбляють гуляти столітніми алеями каштанів і лип. Рибалки облюбували став, у якому колись плавали лебеді. Навколо розкинулися верби та інші дерева. Тепер його береги засмічені пляшками та недопалками. Вочевидь, у колишніх господарів і місцевих мешканців села – різні погляди щодо відпочинку на лоні природи.

Чудову атмосферу пояснюють також щасливими роками, які провели тут декілька поколінь великої родини, а також намоленістю місця. Дочка Фредрів – Софія та її діти, багато часу проводили у молитві.

Александра Фредра називали польським Мольєром. Він був відомим драматургом, автором «пікантних» творів про стосунки чоловіка та жінки. Неабиякою популярністю користується його «Ода до дупи». Крім цього, у складі війська Наполеона Бонапарта він брав участь у поході на Москву, тікав з російського полону, за військові заслуги був нагороджений хрестами «Віртуті Мілітарі» і Почесного Легіону. Брав активну участь у громадському житті Львова, був членом Люблінської масонської ложі.

Читайте також: «Громада так вирішила»: У селі під Львовом розібрали залишки костелу початку XX століття

Про його історію кохання до Софії Скарбек з Яблоновських розповідають легенди та пишуть романи. Найпродуктивнішим у творчості письменника був період, коли закохані чекали на скасування Папою Римським шлюбу з її попереднім чоловіком – Станіславом Скарбеком, який звів теперішній театр Заньковецької у Львові. Софія вийшла заміж за одного з найзаможніших магнатів Галичини, будучи юною дівчиною. Життя з благовірним, на двадцять років старшим від неї, не склалося. Їхнє розлучення стало одним з найдраматичніших в історії Львова XIX століття. Із відомим драматургом і гультяєм Александром Фредром молода жінка познайомилася на одному з балів у Відні. На превеликий подив світського товариства, з тих пір для Олександра існувала одна лише Софія. Закохані чекали на розлучення понад 10 років. Увесь цей час вони змушені були приховувати стосунки та зустрічалися таємно. Подейкують, одним з таких місць для зустрічей був Львівський ботанічний сад.

Омріяний та довгоочікуваний шлюб відбувся у церкві Андрія на площі Соборній. Найщасливіші роки спільного життя подружжя провело у маєтку. Також мали будинок на теперішній вулиці Фредра, у Львові, який, на жаль, не зберігся. Щоправда, сучасники розповідають, що Александр мав доволі важкий характер. Особливо це проявилося на схилі років – він полюбляв перебувати сам у своїй кімнаті. За словами екскурсовода, Фредра називали мізантропом. Попри це, його характеризували як добру людину, яка з повагою ставилася до оточуючих. Маєток відвідували численні гості, яких завжди шанобливо приймали.

Згадуючи дитячі роки, Софія Фредро писала, що їй завжди бракувало материнської ласки та довірливих, душевних розмов. Натомість батьки любили своїх дітей, ставилися до них з повагою. Так вони дозволили дочці обирати супутника життя на свій розсуд. Щоб зробити правильний вибір, дівчина багато молилася. Як наслідок, вийшла заміж за Яна Шептицького, з яким була щасливою у шлюбі.

Храм у Рудках

Александр Фредро не був віруючим, а його дружина прийшла до релігії під час їхнього спільного життя.

Особливою побожністю відрізнялася дочка Софія. Навіть будучи хворою, не пропускала богослужіння у костелі в Рудках, де тепер, у склепі, похований її батько.

Розкішний храм зберігся до наших днів. У ньому досі відправляють меси та розповідають історію знаменитої родини. До Рудківської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці завжди з`їжджалися люди з усіх околиць. На жаль, зараз тут зберігається лише її копія. У 1992 році році в Ясені, під час відпусту, чудотворний образ викрали разом з прикрасами. До цього часу його так і не знайшли. Через два роки український художник Іван Сухий відтворив точну копію, а кардинал Мар`ян Яворський оздобив його папськими коронами. У Рудках знову відродилася традиція паломництва до чудотворного образу.

А на подвір`ї храму працює музей Олександра Фредра. Вхід до нього прикрашає вислів славнозвісного драматурга: «Виїхали разом, але з різних мотивів: Наполеон на Ельбу, а я собі до Рудок».

Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Читайте також: Я пережила два голодомори та війну, і я хочу дещо сказати про сьогоднішню пандемію

Найбільше читають:

Нове на сайті: