Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

«У травні пройшла 100 кілометрів, а зараз мрію пробігти 246», – львів’янка Олена Мороз

Багато років львів’янка займалася спортом «для себе». Але у 2016 пробігла напівмарафон, з якого почалася її велика бігова історія
16:20, Нд, 25 Лип 2021 Марічка Курило
Усі фото з фейсбук-сторінки Олени Мороз

Кожен ранок 42-річної львів’янки Олени Мороз починається о 6. О 7 вона уже або плаває у басейні, або крутить педалі шосейного велосипеда, і так триває до 11.

–  Я тренуюся шість днів на тиждень. Понеділок – вихідний. Зараз літо, не потрібно поспішати везти сина у школу, то я після вранішнього басейну чи велосипеда можу і побігати. На таке подвійне тренування витрачаю до 4 годин. У суботу і неділю у мене зазвичай довгі тренування. У суботу – їзда на велосипеді – 3-4 години (100-120 кілометрів). А у неділю, як правило, довгий біг – 20 і більше кілометрів.

А уже з 12 години Олена на роботі.

– До 2017 року я була власницею клініки «Інтерсоно». У кінці 2017 відпустила «Інтерсоно» у вільне плавання. Протягом останніх 4 років беру участь в медичних інвестиційних проєктах, займаюся інвестиціями у медичний ринок, аптечним бізнесом.

– У вас двоє дітей (доньці – 17, синові – 12), захоплення бігом, бізнес. Як вам вдається знайти час для всього цього у 24 годинах?

– Просто треба раніше прокидатися. О 6 ранку я уже на ногах. Лягаю спати опівночі. Помітила, якщо прокидатися рано, часу з’являється вагон.

Читайте також: Львів`янка у 79 років сідає на шпагат, медитує і займається бізнесом: як їй це вдається

Зараз в Олени є амбітна спортивна ціль – пробігти спартатлон, суть цього забігу у тому, що за півтора дня людина має пробігти 246 кілометрів. Жінка пояснює, відбір на цей забіг дуже жорсткий. Щоб потрапити на нього, потрібно за певний час пробігати дистанції у 100 і 170 кілометрів. І лише тоді тебе, можливо, допустять до участі у спартатлоні.

Мрію пробігти 246 кілометрів. Почала з того, що пройшла 100 кілометрів.

– Спартатлон – це найкрутіші змагання з бігу, які існують. Це такий собі біговий Олімп. За легендою, після битви при Марафоні у 490 році до нашої ери, грецький воїн Фідіппід побіг від Марафону до Афін, щоб сповістити про перемогу греків. Добігши до Афін без зупинок, він встиг крикнути «Радійте, афіняни, ми перемогли!», і впав мертвий. Як пише Геродот, Фідіппід подолав дистанцію майже у 250 кілометрів менш ніж за два дні. Звідси і пішла історія цих змагань. – Розповідає Олена.

Фото зі змгань зі спартатлону. Джерело: Quizzclub

Жінка зізнається, коли дізналася про такий забіг, то загорілася ідеєю і собі здійснити його. Але наразі найдовша дистанція, яку їй вдавалося пробігти, – 52 кілометри. Крім того, під час спартатлону спортсмени не можуть зупинятися, щоб поспати.

– Пробігти за раз 246 кілометрів – для мене шалена цифра, але я дуже хочу. Не так боюся не спати, бо не спати по кілька днів може кожна жінка, у якої є діти. Я хвилююся, щоб це витримали коліна і ноги. Тому вирішила йти до цієї мети поступово. У травні мені вдалося подолати пішки 100 кілометрів. Ми стартували зі Львова. На цю дистанцію записалися п’ятеро людей. Лише двом вдалося фінішувати. Я пройшла цю дистанцію за 22 години. Звісно, це не біг, але це вже початок. Тепер хочу спробувати пробігти ці 100 кілометрів, а тоді вже поступово збільшуватиму дистанцію.

Фото з травневого походу на 100 кілометрів

– Вам вдалося пройти 100 кілометрів з другої спроби. У чому складність таких довгих прогулянок?

– Уперше я спробувала пройти 100 кілометрів минулої осені. Був сніг, холодно, я неправильно вдягнулася, тому мені це не вдалося. Цього разу я краще підготувалася, хоч і не взяла змінного взуття і стерла ноги, я змогла пройти ці 100 кілометрів.

Серйозно задуматися про своє здоров’я мене спонукала смерть мами. Будучи засновницею клініки, де рятують сотні жінок, вона померла від раку яєчників.

Такі амбітні спортивні цілі Олена ставить протягом останніх 5 років. А до того, каже, займалася спортом «для себе».

– У школі я 6 років грала у волейбольній команді. В інституті 4 роки грала у настільний теніс, виступала навіть за збірну академії (вступала в інститут, закінчувала вже академію). А потім з’явилася сім’я, діти, спорт відійшов на задній план, залишилися лише гірські лижі, і то – тиждень на рік.

Серйозно задуматися про своє здоров’я мене спонукала смерть мами. Вона померла від раку яєчників. Мама, Тетяна Мороз, була засновницею клініки «Інтерсоно». Вони з бабцею врятували сотні жінок, а часу припильнувати себе у мами не знайшлося. Це дало мені зрозуміти, що життя коротке, воно раптово може обірватися. Тому потрібно берегти себе і робити все, що в наших силах. – Ділиться моя співрозмовниця.

Читайте також: Учасниця від радіо FM Галичина перемогла у львівському півмарафоні

Так у житті Олени з’явилися аеробіка, шейпінг та кікбоксинг. Тренувалася 2-3 рази на тиждень. Але вже тоді зауважила, що може витримати по 2-3 заняття поспіль і не втомлюється. Згодом почала залучати важчий інвентар, і все одно, каже, навантаження було не достатньо.

Через специфіку роботи, Олені доводиться багато подорожувати. В мандрівках організувати тренування непросто, тому жінка вирішила почати бігати, адже для цього потрібні лише кросівки, шорти та футболка.

– Мені дуже цікаво вивчати міста під час бігу. Як правило, бігаєш ранесенько. А о 5-6 ранку ти бачиш місто геть з іншої сторони, ніж коли воно наповниться. Так ти бачиш місто як живий організм, який прокидається.  Хоча тоді пробігти марафон (42 кілометри 195 метрів) для мене було чимось неймовірним. Я була впевнена, що таке під силу лише професійним спортсменам. Тому я і бігала максимум 10 кілометрів.

Я тоді лежала і думала: бігло більше 1500 людей, були і старші за мене, і молодші, чому вони можуть, а я – ні?

Олена з подругами після цьогорічного Львівського напівмарафону

Олена Мороз дає старт змаганням Sirka Swim by Malvy

 – А що спонукало вас перейти на довші дистанції?

– Я б, мабуть, і далі бігала собі потрохи, якби моя знайома не підбила мене зареєструватися на Львівський півмарафон (потрібно було пробігти 21 кілометр 97,5 метрів). Каже, ти вже давно бігаєш, у тебе добре вдається, треба спробувати. Я спочатку вагалася, бо не мала тренувального плану, та й до напівмарафону залишалося лише пів року. Але знайома запевнила, що зі всім допоможе – і я наважилася. Що я вам скажу, сьогодні я вже розумію, що тренувалася у пів сили, у мене навіть пульсометра не було, але, як на свої 37 років, я тоді пробігла доволі непогано. Щоправда, наступного дня з ліжка встати не могла. Мене дуже все боліло: ноги, ступні, щиколотки, ребра, шия, голова.

– Відбило бажання займатися далі?

– Ні, це для мене навпаки – спрацювало як виклик. Я тоді лежала і думала: бігло більше 1500 людей, були і старші за мене, і молодші, чому вони можуть, а я – ні? І вирішила, що маю натренуватися так, щоб дистанція у 100 кілометрів стала для мене такою доступною, щоб я хоч щодня могла її бігати. Тоді вже почала вникати глибше: тренер, пульсометр, здорове взуття, правильний одяг, харчування.

– Чим харчуєтесь? Що у вашій тарілці?

– В основі моєї тарілки гречана і вівсяна каші, рис, бананів багато їм. Банани це взагалі їжа велосипедистів – і ситно, і зручно брати зі собою. Полуницю, яблука, ананаси, помідори, огірки люблю.


Сир кисломолочний. Бобові. М’яса їм дуже мало. Взагалі не їм ковбас, сосисок і кишок. Щодо ставлення до м’яса, я не вегетаріанка, але мені зараз просто його не хочеться. Їм лише хороші стейки або баранину, і то раз у два тижні. Рибу і креветки трохи частіше, але не дуже багато. Картоплі дуже мало споживаю, раз в місяць зі сином за компанію можу з’їсти картоплю фрі, а коли починала тренуватися, то взагалі не їла.

 – А напої?

– Люблю різні чаї. Води п’ю багато. У теплу пору року випиваю до трьох літрів води. Міцний алкоголь не вживаю. Вино люблю. Можу іноді до 150 мілілітрів випити. Але до вина я ставлюся як до ритуалу. Коли син ліг спати, вдома вся робота зроблена, можна порелаксувати, зібратися з думками, підсумувати день, підготуватися до наступного.

Таке враження, що у Європі бігати починають у 35, якщо не в 40. І бігають без обмежень – у 50, 60, 70.

Підтренувавшись і налагодивши харчування, Олена зареєструвалася на напівмарафон, уже у Празі. Тоді разом з нею бігли 20 тисяч людей.

Читайте також: Media House: як у Львові навчають радіоведучих та акторів дубляжу

– Це настільки яскраві враження, коли ця колона рушає! Я лише від свого місця у колоні до лінії старту йшла 10 хвилин. Якщо в Україні я у забігах належу до старшої категорії, то там я була однією з наймолодших. Таке враження, що у Європі бігати починають у 35, якщо не в 40. І бігають без обмежень – у 50, 60, 70. І таких вікових бігунів є багато. Принципову різницю також помічаєш у ставленні до бігунів. У нас якщо під час бігових подій якусь дорогу перекриють, люди божеволіють, критикують. Це через спотворені цінності, бо ж здоров’я і якісне довголіття має бути цінністю. А там – з повагою і захватом зустрічають бігунів. – Коментує Олена.

Вже у 2017 Олена Мороз зацікавилася триатлонськими дистанціями. Наприклад, нормативом «Залізної людини», який включає: плавання – 3,8 кілометрів, велогонку – 180 кілометрів та біг – 42 кілометри.

– Мене дуже вразило, що є люди, які можуть виконати такий норматив. У моєму уявленні, щоб виконати це, потрібно мати надлюдські сили. Але я почала шукати літературу на цю тему.

Наприклад, рекомендую книгу Харукі Муракамі «Про що я говорю, коли говорю про біг». Мені дуже імпонує його проєкція життя: якщо проблему не можна вирішити протягом марафонської дистанції, то її не можна вирішити взагалі. Припиніть мучити себе, відпустіть проблему на самотік і вона вирішиться.

Також рекомендую книжку «Народжені бігати» Кристофера Макдугла. У ній йдеться взагалі про те, чому люди бігають. Вивчивши будову прадавньої людини, вчені припускають, що м’ясо люди вживали ще задовго до винайдення елементарної зброї. Як первісні люди, голі і босі, могли роздобути м’ясо мамонта чи кабана? Дослідження показали, що ці люди заганяли тварин до смерті. Уже тоді у людей теплообмін був розвинений значно краще, ніж у тварин. І вони по кілька діб з незначними перервами могли гнати тварин, аж поки ті не падали мертвими.

Навіть у наш час у Мексиці живе плем’я Рарамурі, члени якого і досі ганяють по 60 кілометрів щодня. При чому жінки бігають у спідницях, більшість з них бігають у шкіряних сандалях. І основний висновок з цієї книги, що з 20 до 60 років людина може бігати дуже багато. Вже з 60 потрібно потрохи зменшувати дистанцію.

Члени племені Марамурі. Фото: Марафонец

Джерело: Ногибоги

Цікава книга і «Я тут, щоб перемогти». Це автобіографічна книга австралійського бігуна Кріса Маккормака, легенди тріатлону. Він дуже цікаво пише про свої поразки, і як він бореться з ними.

Також є дуже цікавий бігун Дін Карназес і його книга «Той, що біжить без сну». Крім того, підписалася в інстаграмі на яскравих бігунів, на тих, для кого 100 кілометрів пробігти зовсім не проблема, і це дуже мене мотивувало. – Згадує Олена.

Але львів’янка не лише сиділа за книжками і в інстаграмі, поступово вона перейшла до дій – почала опановувати шосейний велосипед і навчитися плавати кролем. А згодом записалася і на змагання.

– У мене позаду 5 стартів з тріатлону – поки що «половинок», але лише тричі вдалося фінішувати. Перший старт був в Австрії, вдалий. На другому, у Словенії, на спуску зі серпантину пішов дощ і я впала з велосипеда, на щастя, обійшлося без травм. Але перебрала час по велозаїзду і мене бігати вже не пустили. Третій старт був у Туреччині – легка траса і чудова погода, все вдалося з гарним часом. Четвертий старт був у Сухолуччі, в Україні, я навіть взяла третє місце у своїй віковій категорії! П’ятий – у Туреччині. Тоді у мене розболівся правий бік, і я не могла завершити поїздку на велосипеді. Приїхала у Львів – діагностували запалення підшлункової. Тому радію, що вчасно зупинилася. Краще вчасно припинити, і потім зробити, ніж будь-якою ціною доповзти до фінішу, а потім на місяці забути про тренування, бо і здоров’я підірване, і бажання нема.


Стільки тренувань, стільки стартів, ваша наполегливість вражає. Що для вас біг? Чому ви продовжуєте ним займатися?

– Для мене тріатлон, трейловий біг чи будь-які великі дистанції – проєкція життя та бізнесу. У будь-якому бізнесі, як і в житті, легко не буває. Настають періоди, коли здається, що далі не зможу жодного кроку зробити, але якщо зібратися до купи, відпустити мозок – все налагоджується. А на фініші одразу стаєш утричі сильнішою.

Читайте також: У солодкому собі не відмовляє: 64-річна львів’янка розповіла, як їй вдалося стати чемпіонкою України з 48-годинного бігу

Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: