Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

У Жовкві українську історію та культуру популяризує вусатий «хобіт»

Galnet познайомився з Віктором Заславським, істориком, науковим співробітником музею, автором більше пів сотні статей, чотирьох книжок та семи фільмів, а ще – чоловіком, який оригінально заохочує до вивчення історії
Фото: Христина Донченко

У 2007 році Віктор Заславський туристом приїжджає у Жовкву. Затишне містечко сподобалось молодому історику. Як типовий мандрівник він зайшов у туристичний центр, щоб придбати сувеніри. Активна вдача та позитив не залишились не поміченими з боку директора, тож чоловіки познайомились і розговорились. Тем для розмов не бракувало, бо Віктор Заславський мав досвід роботи у музеях у Києві та дописував у видання на історичну тематику. Але мандрівка завершилась і Віктор повернувся у Київ.

Фото з архіву Віктора Заславського

Навесні 2008 року, 25-річний Віктор Заславський знайомиться у соціальних мережах зі студенткою-історикинею Наталею, дівчина живе у Санкт-Петербурзі. Зацікавленість обох письменником-фантастом Владиславом Крапивіним переростає у спілкування, а через кілька місяців – у подружжя. Кордон для закоханих перепоною не став.

«Коли ми познайомилися, я вже був переконаним українським патріотом і не хотів міняти місце проживання. Я одразу сказав: «Я хрестоносець і нікуди не поїду». І вона, як декабристка, погодилася», – розповідає Galnet Віктор.

Читайте  також: Наважилася на кардинальні зміни у 50 років: історія львів’янки Оксани Бобошко-Вандерховен

Після весілля Віктор Заславський сконтактувавcя з нещодавнім знайомим, директором «Туристичного інформаційного центру» у Жовкві та дізнався, що його готові прийняти на роботу. Так вони з дружиною і переїхали у містечко. У «Туристичному інформаційному центрі» заохочують ідеї та ініціативи, тому Віктор Заславський активно їх пропонує і втілює. Наприклад, під час карантину почав створювати з картону зменшені копії літаків, кораблів, будівель, які є важливими деталями історії Жовкви та України.

Фото з архіву Віктора Заславського

«Так, там картон, можливо щось кривувате… Я можу зробити і це комусь може не сподобається або не робити і чекати, коли хтось зробить. Але воно стоїть в музеї, людина побачить і запам’ятає або ще більше зацікавиться», – пояснює Віктор.

Трохи розговорившись, Віктор зізнається, міг бути протестантським пастором у рідному місті Кам’янське, що у Дніпропетровській області. Принаймні, саме так бажали його батьки. І він спершу не відкидав цієї пропозиції, але середовище, у якому опинився, спрямувало хлопця в іншу сферу.

«Мене не задовільняло однобоке уявлення про українську історію та культуру, яке нам подавали у шкільних підручниках. Хотілося розібратися – і у питаннях унії, і у питаннях шляхти. Кожного разу, коли мені подавали чорно-білий конфлікт героїчних православних, козаків чи селян проти підступних панів, католиків чи уніатів, у мене виникало відчуття, що десь тут є підстава», – згадує мій співрозмовник.

Фото з архіву Віктора Заславського

Не обійшлося, каже, і без старанної шкільної вчительки з історії. Якось вона сказала кілька речень про Андрея Шептицького, мовляв, сам Сталін боявся зачіпати його. Учневі стало цікаво. Зіграли свою роль і розповіді рідних про прадіда, репресованого у 1937 році, і прогулянки рідним містом біля знищеного радянською владою костелу.

Він став студентом-істориком, працював у музеях Києва. Тепер, коли Віктора Заславського запрошують провести тематичний урок, він пригадує свої шкільні роки та не повторює те, що робили його вчителі. Приходить до учнів тематично одягнений, розповідає про зовнішні та внутрішні обставини, а вже потім про факти. Після ознайомлення з темою Віктор ділить клас на дві команди та дає завдання: одна команда має довести правильність тогочасних дій, а інша – протилежне. Пояснює, так учні запам’ятовують тему краще та засвоюють її не однобоко.

Фото з архіву Віктора Заславського

Читайте також: «Хроніки чумного року» і проблеми сучасного українського мистецтва – Олександр Ройтбурд у Львові

Парохом Віктор не став, але релігійна тематика йому близька. Пише статті для релігійно-інформаційної служби України, видання «Патріярхат» та створює програму «Відкриваючи таємниці християнства» для «Радіо Марія». Ще одна ініціатива у вільний від роботи час – «Історії вусатого хобіта» – прямі ефіри Віктора Заславського на його сторінці у Facebook. Легко і невимушено розповідає про Шептицького чи Франка, багатокультурність чи творення національного міфу, а позаду інколи з’являється його дворічний син.

Випереджаючи запитання «Чому саме хобіт?», розповідаємо: Британія та Ірландія для Віктора – своєрідне «перше кохання». Маленькому йому бабуся перед сном читала й розповідала казки – про Кухуліна та феніїв, брауні та лепреконів. «Кельтська» тематика захопила Віктора і він вирішив дізнатися про неї усе можливе: музику, історію. Хлопець з самого дитинства полюбив «Хобіта» й «Володаря перснів» Джона Толкіна, тому згодом й себе почав називати вусатим хобітом. Занурюючись все більше в історію, Віктор Заславський помічав необізнаність людей, тому наважився на новий етап.

Розпочав з написання книжок. Як палкий прихильник Ірландії видав збірку перекладів «Сповідь святого Патрика». Зараз готується до друку антологія середньовічної літератури з його перекладами. Любов та захоплення українською історією поклали початок книжкам «Ідеальне місто Жовква і околиці» та «Лицар Святоюрської гори» – про Йосифа Шумлянського, який перевів Галичину на греко-католицьку віру. Також Віктор Заславський доповнив статтями книгу Володимира Мороза «Василіянські монастирі України: Галичина і Закарпаття».

А якось, готуючись до програми для «Радіо Марія», подумав, чому б не створити ще й фільм. З реалізацією та підтримкою, каже, допомагають і «Туристичний інформаційний центр», і «Радіо Марія», і дружина.

«Я роблю ці фільми фактично на колінці. Може трохи по-любительськи, може кострубато, але воно непогане. Це популяризація. Вони коротенькі: хтось подивиться і буде знати. Якщо хтось зробить краще, буде добре. Але поки ніхто не робить краще, то я буду потрібен».

Віктор створив фільми на теми, які близькі йому:

«Каменское – Днепродзержинск: страницы истории»

«Жовківська іконописна школа», «Лицар, який захопив Москву»

«Історії протестантів в Україні»

 «Лицар Святоюрської гори»

Також є автором документального фільму про історію створення гімну України. А для 24 та 26 артилерійських бригад створив фільми про Данила Галицького та Романа Дашкевича, на честь яких вони називаються. Презентація фільму для 26 бригади не відбулася, але можна переглянути анонс. До речі, коли писав сценарій для фільму про Романа Дашкевича, вийшла ціла книга-брошура, яку зараз готують до друку.

«Музеїв багато не буває, книг хороших багато не буває, фільмів хороших багато не буває. Ми маємо створювати свій повноцінний культурний простір», – каже Віктор.

І додає: «Добре, що перекрили простір російським серіалам і у нас почали знімати класні фільми: «Сторожова застава», «Захар Беркут», «Гуцулка Ксеня», «Пекельна хоругва». Хтось там скаржився чи дорікав, що можна було кращі спецефекти зробити. Але фільми є, їх можна дивитися. Вони популяризують нашу історію. І це вже велике зрушення».

Читайте також: «У мене така натура: робити людям добро», — найкращий двірник Львова

Чоловік згадує, цікавість до світу йому прищепили батьки-піаністи. Переглядаючи фільм з мамою, вони не тільки ділилися враженнями, але й обговорювали моральний аспект стрічки.

Фото з архіву Віктора Заславського

У вихованні своїх дітей Віктор керується таким принципом: «Поки вони під моїм впливом, я маю вкласти у них все найкраще». Тому вони з дружиною рідко дають дітям телефон, а вдома не мають телевізора. Натомість ходять у філармонію та кінотеатр, їздять велосипедами у сусідні міста, під час обіду слухають музику. Донька, якій 8 років, виростала під батькові наспівування стрілецьких і повстанських пісень. Не обходиться у сім’ї Заславських й без літератури. Разом з дружиною Віктор читає дітям книжки, а коли старша донька підросла, то почали читати кожен по черзі. Читають різноманітну літературу: за українську у сім’ї відповідає батько, а за російську – мама. Від російської культури й літератури не відгороджуються, окрім тієї, що суперечить переконанням сім’ї.

«Ми маємо читати французів, англійців і росіян у тому числі. Ми не маємо обмежувати свою культуру», – певен Віктор.

Читайте також: «Шлюб на початку – це порожня скринька»: Львівське подружжя, яке разом уже 35 років

Фото з архіву Віктора Заславського

А незабаром почне роботу над новою книгою про митця жовківської іконописної школи Івана Рутковича.

«Головна проблема сучасної української культури, що ми маємо надзвичайні скарби, але про них ніхто не знає. Дослідники у нас є, але чим більше їх буде, тим краще. Нам особливо бракує популяризаторів. Тому я створюю ці волонтерські музейні штуки, книги, статті. Великий культурний простір – це престиж нації, це те, що творить нашу ідентичність, наш культурний код. І цьому варто присвятити життя», – підсумовує Віктор Заславський.

Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: