Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

«Я йду в депутати, бо це єдиний спосіб повернути двом містам опалення, гарячу воду та нормальні умови життя» – Андрій Гнатуш

Кандидат в депутати відверто розповідає про політичні вподобання, книжки, війни з рейдерами та улюбленого кота
17:23, Чт, 20 Чер 2019 Мар'яна Галькович
Усі фото з особистого архіву Андрія Гнатуша

У свої 30 років він встиг попрацювати викладачем в університеті, керівником декількох підприємств та в інвестиційному бізнесі. Назбирав достатньо досвіду, знань та ворогів, має сталі орієнтири, принципи та мету. З цим чималим багажем  Андрій Гнатуш зважився на крок, якого за інших обставин ніколи б не зробив – він йде в політику. На позачергових виборах до Верховної Ради України Андрій Гнатуш балотуватиметься як самовисуванець по округу №122 – Яворівський та Жовківський райони. Що змусило його прийняти таке рішення, чому не балотується за партійними списками та ким насправді є цей чоловік – далі.

– Я ніколи не говорив про політику, бо не був там і не планував бути. Зараз я розумію, що краще рухатися комплексно, ніж пожинати продукти чиєїсь бездіяльності.  Розумію, що цей політичний рух в першу чергу вдарить по основному виду моєї діяльності, але якщо не ми, то хто? Потрібно щось змінювати і я готовий до цього, – каже Гнатуш. – Йду самовисуванцем, бо немає такої політичної сили, яка б повністю відповідала моїм моральним принципам.

Про проблеми округу №122 пан Андрій знає не з новин: уже рік він працює директором ТЗоВ «Енергія-Новояворівськ». Ситуація, яка виникла довкола підприємства минулоріч, досі впливає на життя міста.

– Ніхто не посперечається, що я знаю проблематику міста Новояворівськ, адже заживлення електроенергією та теплом здійснює компанія, яку я очолюю. Досить добре знаю стан речей і можу прорахувати розвиток будь-яких ситуацій, що стосуються господарської складової міста. Вже рік перебуваю у периметрі прикордонних зон і встиг зрозуміти, що політика тут має бути дещо іншою. Життя місцевих тісно пов’язане з кордонами і суміжними країнами, грамотна співпраця з якими дозволить нам наповнити бюджет. Є розуміння, як потрібно розвивати інфраструктуру військових – в нашому окрузі Старичі.

Але варто розуміти – я йду в політику, бо наразі це єдиний спосіб вирішити нагальні для міста питання: теплопостачання та подача гарячої води майже 70 тисячам людей. Якби були інші механізми забезпечити людей найнеобхіднішим, то я б навіть не думав про депутатство.

Читайте також: На Львівщині силовики захопили електричні мережі міста (Відео)

До того, як стати директором «Енергії», Гнатуш працював у структурі ДП «Укрспирт». Цей період став фактично переломним: Андрія почали пов’язувати з різними криміналізованими угрупуваннями на рівні області, а потім й країни, йому закидали рейдерство та різні зловживання, відкривали кримінальні справи. Зараз про цю ситуацію він говорить так:

– Потрібно розуміти, що спирт – криміналізований бізнес, клановий бізнес. Це була доба переділу спиртової галузі в Україні, коли між собою тягалися сильні світу цього. У структуру ДП «Укрспирт» я потрапив на хвилі Революції, коли молодих та активних фахівців запрошували на керівні посади. По суті, я був одним з наймолодших директорів за всю історію цієї галузі – 24 роки. Після відборів і конкурсів, я став заступником керівника Вузлівського МПД, а в час відсутності керівника – виконував його обов’язки. За сумлінну працю мені запропонували посаду директора спиртового заводу і я погодився, а тоді почалися свого роду «коломийки». Я не звик здаватися, але закон є закон. Було одіозне судове рішення з поновлення колишнього керівника – я це сприйняв, адже переді мною була відкрита інша дорога. Якби мене питали, чи я хочу щось змінити, то відповідь однозначна – ні. Таку школу, як дав мені «Укрспирт» – не дасть жоден університет і жодні курси, бо це життя.

Як беззаперечний доказ своєї непричетності до всіх схем та оборудок в «Укрспирті» пан Андрій наводить такий аргумент:

– Після цієї компанії мене запросили працювати в інвестиційну компанію Dragon Capital, що говорить саме за себе: їхня служба безпеки здійснює перевірки настільки ретельно, що потрапити у компанію можуть лише найбіліші комірці.

Політика політикою, але зрозуміти якою людина є насправді, можемо лише тоді, коли хоч частково знаємо як і чим вона живе. Андрій Гнатуш веде досить активний спосіб життя – встигає і спортом позайматися, і книги почитати, і рідним час приділити та з друзями більярд пограти. Крім цього, у свої 30 років Гнатуш планує отримати третю вищу освіту – цьогоріч подав документи до Національної академії державного управління при Президентові України. Вважає, що це вдало доповнить його біологічну та юридичну освіти.

Читайте також: Жодного разу ми не перешкоджали Управителю в роботі – директор «Енергія-Новояворівськ»

До того ж майбутній депутат переконаний – людина постійно має навчатися: визнавати свої помилки, працювати над собою, ставати кращою. Він багато читає, і навіть знаходить час на художні книги:

– Зазвичай читаю або бізнес-літературу, або сучасний нон-фікшн про економіку та політику, але остання прочитана книга – «Майстер і Маргарита» Булгакова, дружина змусила. Це була єдина книжка зі шкільної програми, яку я не читав.

І про дружину. Олена з’явилася у житті Андрія ще в студентські роки, але подружжям вони стали не так давно – заважали обставини: спочатку був університет, далі кандидатська,  а потім  ще й кар’єра. Про знайомство з коханою жінкою пан Андрій згадує з трепетом, каже, що їх доля звела:

– Ми довго ходили однією дорогою, але кожен у свій університет і, одного разу, я перейшов на її сторону – ми познайомилися. Вона була зі мною з часу, коли я був ніким і вона зі мною дотепер, в усіх ситуаціях. Було таке, що з нами охорона жила.

Ще однією жінкою, без якої чоловік не уявляє життя, є його мама – пані Світлана, яка все своє життя присвятила науковій роботі та сину.

– З мамою ми найкращі друзі. У нас надзвичайно довірливі стосунки і найменше тем, на які не можу говорити. Все, що я маю мені дала мама. При першій-ліпшій нагоді я забираю маму і ми їдемо кудись, розмовляємо про все. Без неї, напевно, не стане половини мого світу, – розповідає пан Андрій.

Найбільше вони люблять їздити до намолених місць, а Унівську лавру Гнатуш взагалі називає своїм місцем сили – у будь-якій незрозумілій ситуації їде туди.

– Там я перезаряджаюсь, там спокій і тиша, саме там приходять правильні і легкі рішення. Якщо дуже важко, то їду туди в будь-який час доби.

Допомагає прийняти правильне рішення і відволіктися від буденності Андрієві гра у шахи. Ба більше: її він навіть хоче запровадити як факультатив у школах:

– Діти – наше майбутнє, а краще, ніж шахи та «Ґо» (стародавня китайська стратегічна настільна гра – ред.), до стратегічно-аналітичного мислення не привчить ніщо. А наше спасіння – це інтелект наших дітей, майбутніх поколінь. Я щиро дивуюся, чому шахи досі вважаються факультативним заняттям в українських школах, тим паче на Львівщині така потужна школа шахів.

За шахову дошку Андрій Гнатуш вже встиг посадити свою маленьку радість – похресницю. Поки хресний тато вчить її мислити аналітично, вона спонукає його ставати кращим:

– Це моє маленьке серденько. Вона змушує мене вчитися ще більше, щоб кожне завтра ставало кращим, а ще вчить йти по життю з усмішкою. Взагалі це дуже важливо – відчувати, що ти несеш відповідальність за когось, знати, що від твоїх вчинків залежить, якими будуть люди навколо тебе, яким буде їхнє життя. Це почуття відповідальності робить нас мудрішими, виваженішими, і розумнішими. Тому я дуже вдячний, що в моєму житті є близькі люди, за яких я відповідаю як чоловік, є працівники нашого підприємства, відповідальність за яких надавала мені сил для боротьби з рейдерами весь цей рік, просто гідні люди, з якими зводить мене життя і які мотивували мене піти в політику. Я щиро сподіваюся, що я не розчарую нікого з них.

Читайте також: Наймолодший сільський голова України живе на Львівщині: ексклюзивне інтерв’ю

Вся ця діяльність робить життя чоловіка досить напруженим. На відпочинок часу не вистачає практично ніколи. Та пан Андрій має дуже дієвий спосіб подолання життєвих негараздів:

– Майже вночі я приходжу додому, роблю собі горнятко чаю, сідаю у вітальні і одразу ж до мене прибігає двоє моїх пухнастиків: Тедвард, якого у сім’ї ніжно кличуть Тосік, та шиншила, якою опікується Оленка. Мені достатньо так посидіти з ними 10 хвилин, видихнути після насиченого дня. Я розумію, що стресів у моєму житті найближчим часом точно менше не стане – попереду непростий шлях. Та впевнений, що завжди можу розраховувати на свою родину.

Читайте також: На Львівщині є більше 300 вакансій у закладах освіти: ПЕРЕЛІК

Найбільше читають:

Нове на сайті: