Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

«Я потрібен людям тут»: як священник з Ходорівщини допомагає землякам в Італії

Історія отця Володимира Порваткіна, якого тричі номінували на волонтерську премію Євромайдан SOS
Усі фото Galnet надав Володимир Порваткін

Протоієрей Володимир Порваткін народився у селі Садки, поблизу Ходорова, але вже 17 років служить в українській церкві в Італії. Його тричі номінували на волонтерську премію Євромайдан SOS. Також отця нагородили Орденом Покрови Пресвятої Богородиці ІІ ступеня та іншими медалями, грамотами й подяками. Володимир Порваткін був у Першій Сотні Майдану, з початку війни допомагає нашим захисникам, а в Італії розбудовує українську церкву та приходить на поміч діткам з онкологічними хворобами. Galnet поспілкувався з протоієреєм Володимиром Порваткіним та довідався, як він став священником, як допомагає Україні та чи планує повертатись на Батьківщину.

Відповідальний за будівництво храму

Володимир Порваткін народився в селі Садки, поблизу Ходорова. Пригадує, що в селі не було храму, тож місцеві жителі йшли 5 кілометрів до церкви у Ходорів. У 1990-тих роках жителі Садок вирішили побудувати власний храм. 

На сході села мене обрали відповідальним за касу та помічником виконроба. Я ходив від хати до хати і казав, кому наступного дня потрібно прийти будувати церкву, – пояснює отець.

Церкву збудували, але виникла потреба у церковному хорі. Тоді односельці відіслали Володимира Порваткіна приватно навчатись у деканатській церкві Ходорова на дяка.

Вже у 1996 році Володимир подав документи до Волинської духовної семінарії УПЦ КП. Навчався там до 2000 року, а через рік вирішив поїхати в Італію, на заробітки. Працював, як усі українці тоді, каже отець Володимир, без документів та без знання мови.  

Через три роки Володимир Порватків вирішив висвятитись. Пригадує, що 8 січня 2004 року у Житомирському Михайлівському соборі він прийняв перші свячення на диякона від архієпископа Ізяслава. Пізніше його висвятили у сан ієрея, тобто священника. Того ж року отець повернувся в Італію і почав служити для українців в Аведзано.

Перебуваючи в Італії, священник вступив до Чернівецького Православного Богословського Інституту, де здобув звання професора кафедри богослов’я.

Зробити вклад у розбудову держави

Саме тоді, коли почалась Революція Гідності, протоієрей збирався у відпустку в Україну.

Мій друг саме збирався на Майдан, я просив його без мене не їхати, бо я хотів зробити вклад у розбудову моєї держави. Тож ми з однодумцями з Ходорова поїхали разом на майдан Незалежності. Я не йшов туди, де були мої співбрати, а вступив у Першу Сотню Майдану. З вечора ми заступали і чергували цілу ніч, до самого ранку, – розповідає протоієрей Володимир.

Священнослужитель згадує, що в Києві загинув його побратим – сотник Роман Точин. І навіть зараз отець Володимир, коли зустрічається з однодумцями з Майдану та згадує пережите, проймається до сліз. Каже, що тих емоцій не можливо відчути тим, хто не був на Майдані. 

Після Революції Гідності Володимир Порваткін повернувся в Італію. Там він зібрав навколо себе однодумців та почав волонтерську діяльність. Було нелегко, але збирали гроші, купували необхідне та відправляли українським захисникам на Сході України.

А хто, як не я?

У 2017 році Володимиру Порваткіну зателефонувала італійка та розповіла, що опікується онкохворими дітьми. Як виявилось жінка є головою Товариства лікарів-онкологів Риму. Вони зустрілись та почали співпрацю – допомагають українським онкохворим діткам приїжджати в Рим на лікування.

Станом на зараз в лікарні Риму перебуває вісім дітей, каже протоієрей Володимир. В однієї дівчинки з Дрогобича була початкова стадія і її вилікували, але є дітки на останніх стадіях і їм вкрай важко допомогти.

Володимир Порваткін допомагає з перекладом документів, перебуває під час розмови батьків з лікарями та виконує все, що потрібно. Каже, найбільшою проблемою є кошти.

Багато наших людей питають мене, чому я так жертвую собою. А хто, як не я? Хто допоможе цим діткам? Коли я заходжу в онкологічне відділення, бачу ці лиця, чорні, ніби обсмалені, та залиті парафіном, то три дні відходжу від цього. Але ми вже з ними поріднилися. На свято Миколая я передав подарунки кожній дитині. Ні в кого не просив, усе за свої кошти, – розповідає Володимир Порваткін.

Я потрібен людям тут

Володимир Порваткін розповідає, що невдовзі у Римі планують відкрити український храм.

На запитання, коли священник повернеться в Україну, відповідає:

А чи потрібен я Україні? Можливо. Але я більш потрібен тут. Тут, на Апеннінах, я допомагаю родині, друзям та тим, кому моя допомога стає в пригоді. Я радію від цього, – каже Володимир Порваткін.

І додає:

Якось я з друзями надіслав інвалідні візки солдатам у військовий госпіталь. Там було сім візочків. Один з них для дитини. Пройшов місяць і мені прийшов лист від батька, чия дитина отримала той візочок. Батько ревними сльозами дякував за цей візочок для сина, бо вони його шукали впродовж 7 років. Після таких листів я роблю висновок, що потрібен людям тут, в Італії. Бодай вживаний візок, але він став у пригоді моїм землякам.

Побажання ходорівчанам та усім землякам зі Львівщини

Дорогі мої, щиросердечно вітаю вас всіх та ваші родини з народженням Христа Спасителя.

Нехай милосердний Ісусик, який народиться не в багатих палатах, а в бідній стаєнці, наділить вас всіх здоров’ям та терпінням.

Нехай COVID-19 вже відійде не лише від вас, а й від нашої України. Нехай покине нашу планету.

Бажаю, щоб вже в першій декаді першого місяця настав довгоочікуваний мир в нашій знедоленій Україні.

Нехай наша влада почує свій народ і виконує свої обов’язки, як повинна!

Молюся за вас і буду молитися по всі дні життя свого. 

Христос народився! Славімо Його! Слава Україні!

Читайте також: Церква XXI століття: чому і як священники проповідують Слово Боже у соцмережах

Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: