Живемо у ритмі подій
МІСТО

Як у Львові «Росте древо» (Фото)

У межах проєкту представили народне та декоративне мистецтво Наддніпрянщини XVII – середини ХХ століття
14:49, Вт, 04 Тра 2021 Ольга Головчин
Усі фото: Galnet

Керамічні вироби, унікальні килими, ошатні вишиванки та стародавні ікони – усе це можна побачити на виставці «Росте древо», яка триває у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького.

У межах виставкового проєкту відвідувачам представили твори народного та декоративного мистецтва Наддніпрянської України XVII – середини ХХ століття (Київщини, Черкащини, південних районів Чернігівщини та Сумщини, північних районів сучасних Кіровоградщини та Дніпропетровщини, а також Полтавщини).

Усі експонати об’єднані однією символічною ідеєю – «Дерева життя» або «Світового дерева». Зображення дерева вишивали на сорочках, ткали на килимах, малювали на дереві та кераміці. 

В експозиції представили найпоказовіші твори зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Їх доповнили експонатами з фондів Музею етнографії та художнього промислу, численною кількістю творів народного мистецтва із приватних колекцій Львова та ексклюзивними архівними світлинами. Деякі з експонатів відвідувачі побачать уперше! 

Завідувачка відділом народного мистецтва Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Любава Собуцька провела Galnet екскурсію і розповіла про найцікавіші експонати.

«Коріння» 

У першому експозиційному розділі виставки візуалізували «коріння» дерева, тобто наше минуле, історичне підґрунтя. Тут зосередили найдавніші предмети, які є у колекції, датовані XVII – XVIII століттям.

Чільне місце тут займає рідкісній експонат – гаптований очіпок кінця XVIII століття. Припускають, що свого часу його носила знатна пані. 

 

На одній зі стін залу розмістили серію стародавніх кахлів, якими колись оздоблювали печі у селянських хатах. 

«Здебільшого тут проглядається геометричний орнамент, зрідка рослинні мотиви. Більшість кахлів датовані XIX століттям. Походять в основному з Полтавщини. Також екземпляри зі Сумщини та Черкащини, датовані близько XVII століттям», – розповідає Любава Собуцька.

Тут глядач також зможе ознайомитися зі зразками давньої вишивки, гаптування.

«Їх називають ще вишивкою козацької старшини. Таку могла собі дозволити знать. Нею прикрашали простирадла, скатертини, прошви, одяг. Вони вишиті шовковими нитками гладдю, із використанням металевих ниток-сухозліток», – додає мистецтвознавиця. 

У центрі залу – вибійка: вид народного декоративного оздоблення тканини. 

«За допомогою дерев’яної дошки-кліше, на яку наносили олійну фарбу, дублювали малюнок на тканину і таким чином відбивали його. Вибійчана тканина датована XVIII століттям. Її використовували для виготовлення штанів, фартухів, скатертин».

«Стовбур» 

Другий розділ виставки відповідає середньому ярусу «Дерева життя» – стовбуру. Експонати, які представили тут, візуалізують те, що наповнює та  супроводжує людину під час перебування на Землі: предмети побуту, обрядові речі. Датовані вони здебільшого XIX та першою половиною XX століття. 

«Центральний зал – наяскравіший. Тут представили найбільше предметів: кераміка, декоративний та зооморфний посуд, скрині, килими, вбрання, вишиті сорочки, плахти, керамічні свищики…Також тут є декілька унікальних зразків давнього ткацтва – килими XVIII століття. Серед них і килим-скатертина, весільний килим – ми відібрали різні зразки, щоб показати багатство їхньої орнаментики», – коментує Любава Собуцька.

Читайте також: У Львові реставрують унікальну середньовічну ікону «Страшний суд» (Фото)

У центрі залу розмістили величезну інсталяцію у вигляді дерева, яку прикрасили тарілками кінця XIX століття з Київщини. По обидві сторони відвідувач побачить декоровані дерев’яні скрині з Полтавщини. 

Чільне місце на експозиції займає колекція вишитих сорочок та плахт – поясного вбрання.

«Здебільшого, тут показані традиційні сорочки Полтавщини. Для вишивки цього регіону характерні такі техніки як: вирізування та лиштва. Це створювало ефект ажурності вишивки. Їх в основному виконували білими нитками на білому полотні. Іноді ці нитки підфарбовували природними барвниками. Ця вишивка не є надто яскравою, але вона виглядає ошатно та святково. Згодом традиція цієї вишивки поширилися на прилеглі території: Черкащину, Сумщину, Київщину», – розповідає Любава Собуцька.

На Наддніпрянщині, коли вишивали сорочки, найбільше декорували рукави, за наявності уставку, подоли.

«Вишивка Наддніпрянщини відрізняється від Західної за декором, техніками створення, кольоровою гамою. Наприклад, гуцульська вишиванка є більш яскравою, там використовують інші орнаментальні мотиви, дещо відрізняється ширина рукавів, довжина сорочки, рідше зустрічається декор внизу сорочки», – пояснює відмінності мистецтвознавиця. 

Також у цьому залі представили жіночі прикраси, унікальні зразки іконопису – так звані «ікони-шумихи» в окладах із металевої фольги, які використовували під час вінчання. Це все доповнили унікальними світлинами, на яких зображені весільні пари з іконами.

«Гілля» 

У третьому експозиційному розділі відтворили сакральний світ та сакральне мистецтво. Основне місце тут займають народні ікони, датовані переважно XIX століттям. Поруч із ними розмістити дерев’яні божники.

«Це хатні ікони, які розміщували у божниках у селянських хатах. У хаті могла бути різна кількість ікон. Це, зокрема, залежало від достатку господарів. Тут представлені різні іконографічні сюжети. Звісно, що зображували: Богородицю, Спаса, Святого Миколая. Проте, до цих сюжетів могли додаватися й інші: Коронування Богородиці, Богородиця Печерська, Бог Отець, Христос Недремне Око, Христос – Виноградна Лоза, Святий Юрій Змієборець. Це також залежало від того, яких святих шанували у місцевості», – зазначає Любава Собуцька.

Читайте також: Український експресіонізм: кучерявий мазок Олекси Новаківського

Глядачам також представили вишиті рушники, датовані переважно XIX століттям. Серед них: і весільні, і святкові.

«На кожен обряд був свій рушник: коли народжувалася дитина, коли її хрестили… Рушник вважали настільки сакральним елементом, що його певною мірою прирівнювали до народної ікони. Там, де був образ, там був і рушник», – додає науковиця.  

Символ дерева зображували не лиш на одязі, рушниках, килимах, але й на стінах власних домівок: люди прикрашали і піч, і навколо дверей та вікон. Згодом традиція настінного малювання перетворилася на так звані «мальовки» на папері. 

Одним із найбільш відомих є Петриківський розпис – малярство, яке сформувалося на Дніпропетровщині у селі Петриківка.

«Тут ми показуємо автентичні зразки народного малювання. Відбирали твори, де зображені вазони, дерева, букети. Також на цих розписах дуже цікаво зображені люди. Наприклад майстриня Надія Білокінь малювала не лише квіткові композиції, але й композиції, де були зображені люди. На Дніпропетровщині роботи, де малювали молодого, наречену, дружок і гостей, які вирушають на весілля, називалися «весільними поїздами» », – каже Любава Собуцька.

Потім Петриківський розпис почали використовувати у промислових цілях: ним прикрашали посуд та інші речі побуту.

Надія Білокін «Весільний поїзд»

Також у цьому залі експонують керамічні вироби, серед яких колекція свистунців і роботи, створені послідовники відомого українського художника Михайла Бойчука: кішка-куманець, статуетка жінки, яка має обличчя, які дивляться на чотири сторони світу та зайчик авторства українського маляра Євгена Сагайдачного.  

Виставку «Росте древо» експонуватимуть в історичному комплексі Музею на вулиці Драгоманова, 42 до 29 серпня. Відвідати її можна зі середи по неділю від 10:00 до 18:00. Під час Великодніх свят можливі зміни у графіку роботи.

Читайте також: Близько 70% робіт представлять уперше: у Львові відкриють Музей модернізму (Фото)

Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: