Живемо у ритмі подій
МІСТО

Готую тістечка без цукру і займаюся «діджеїнгом»: Чим живуть та як заробляють незалежні митці Львова

Сашко Брама, Аліса Лі та Марія Бакало – про творчість та поняття свободи

Сашко Брама – незалежний театральний діяч, режисер, драматург, займається авторським міждисциплінарним театром. В основу творчого методу покладені документальні дослідження. Реалізовані проекти: «ДИПЛОМ» (2014/2018), «R+J» (2015), «Осінь на Плутоні» (2017), «Позивний Рама» / копродукція з театром «Потон», Батовце, Словаччина (2017), «Orpheus UA» / копродукція з post theater, Берлін, Німеччина (2019).

Аліса Лі – музикантка-мультиінструменталістка, діджейка, композиторка, продюсерка, вібраційна цілителька. Авторка музичного оформлення перформативних вистав, композиторка та менторка проекту «Артіль» (з 2018 і до тепер), учасниця музичних фестивалів. Композиторка вистав «Геката» (2018), «Втеча від свободи» (2018), «Наступний» (2018), «З/А БОРТОМ» (2018), композиторка 7 вистав проекту «Artil minifest» (2019).

Марія Бакало – вільна художниця зі Львова. На території сучасного танцю створює та бере участь з 2011 року як перформер, танцівниця, хореограф, викладач, організатор заходів і навчальних програм. Реалізовані проекти: хореограф в міждисциплінарному інклюзивному проекті «Погляд» (2019) та мистецько-соціальному проекті «Осінь на Плутоні» (2015 -17). Створила перформанси: «Як[що-що]?» (2015), «від/сутності» (2016), у співавторстві «Напрям рівноваги» (2017 ), «Я говорю» (2018),  «Поза цілим» (2019).

Читайте також: За романом відомої львівської письменниці знімуть серіал

Фото: Фотограф Рома Рифяк. На світлині Сашко Брама

Сашко Брама

-Я ніколи не пробував влаштовуватись в театр, оскільки не маю режисерської освіти. В театр не беруть людей без освіти. Тому творив «під театром».  Спочатку сприймав це як недолік, але тепер розумію, що то була велика перевага. Коли робиш все сам, то можеш багато чому навчитись –організовувати процес виробництва, шукати кошти, спільну мову з людьми. І тепер я бачу, що наш продукт є абсолютно конкурентний з тим, що робить державний театр і ми нічим не поступаємось йому в якості. В чомусь ми навіть на крок попереду, бо маємо більше свободи для творчості. Звичайно, що на «вільних хлібах» є свої труднощі, але вони вже не лякають.

На світлині Аліса Лі

Аліса Лі

-Було кілька шкіл і державних інституцій. Були незліченні розчарування та численні спроби впхати себе в рамки і в свої ж власні стереотипні уявлення про те, що ж таке музикант. Попри те, було й багато позитивного досвіду і багато прекрасних людей на шляху, цікавих подій, знайомств. Але одного разу, після чергової спроби синхронізуватися з середовищем, воно мене просто виштовхнуло. Я зрозуміла, що більше не можу туди йти, бо просто помру, це як включення інстинкту самозбереження. Тоді я також зрозуміла, що мені не вдається там відчувати себе вільною, а відчуття свободи для мене ключове. Я вирішила, що буду шукати свій шлях. Це був рік, коли я не брала інструменти до рук. Просто читала, медитувала, щось слухала. Тоді впевнилась, що в мене, насправді, всі можливості вже є і не потрібно вчитися в якійсь державній установі.

Фотограф Олесь Романюк. На світлині Марія Бакало

Читайте також: Перша українка за кермом, скасоване весілля і врятована опера Пуччіні. П’ять фактів про Соломію Крушельницьку

Марія Бакало

-Я завжди залежна від чогось – від комунікацій, від зав’язків, від знайомих людей, від системи в якій є. Повністю на формат фрілансера я перейшла тоді, коли народила дитину і зустрілася з тим, що не можу інвестувати багато часу в справу, яка не задовольняє достатньо моїх запитів. Відбулась зміна пріоритетів, оскільки будь-яка робоча години означала, що я забираю цей час в  своєї дитини. Тому я почала працювати в нетривалих проектах. Мені подобається цей формат. Люди в принципі потребують змін. Змін напрямку, або сфокусованості в роботі дозволяють відпочивати, перемикатись, дозволяють розширюватись, насолоджуватись мистецтвом.

Фотограф Мар’яна Клочко. На світлині Сашко Брама

– Звідки ви берете гроші на ваші проекти? Це громадські кошти, грантова основа, чи спонсорські внески?

Сашко Брама

-Перші проекти «Диплом» і «R+J», були створені без грошей, на чистому ентузіазмі. Ми намагалися знайти фінансування, подавали заявки на гранти, але все було безуспішно. «Осінь на Плутоні» –  це мій перший проект з бюджетом. Він обійшовся нам приблизно в 350 000 гривень. Ці кошти ми отримали з різних джерел – нас підтримали небайдужі люди на Спільнокошті, також отримали кошти від Львівської міської ради, Британської ради та Гете інституту. Робота з грошима стала для мене новим досвідом. Власне тоді я зрозумів, що бухгалтер – то свята людина в проекті.

На сьогоднішній день всі наші заявки на закордонні гранти були неуспішними. Ми поки що отримували лише ті європейські гранти, що адаптовані під українських митців. Мова йде про грантові програми на кшталт «Culture Bridges», яку курувала Британська рада в Україні. Зараз в Україні багато можливостей для пошуку фінансування.

На світлині Аліса Лі

Аліса Лі:

-Або власними силами, або гранти. Якщо ми везли роботи на фестивалі, то це оплачував фестиваль, але це більше про волонтерство. Цього року це гранти українські, робота з УКФ і гранти європейські. Можливості виникають перед тими, хто їх шукає.

Фотограф Олесь Романюк. На світлині Марія Бакало

Читайте також: «Ми усі впали в чан з абсурдом» – актори театру «Воробушек»

Марія Бакало:

-Я щомісяця кудись подаю заявки, щотижня реєструюсь, пишу, щось шукаю, переглядаю різні платформи. Це мій рецепт, в усіх він різний, в кожного свої шляхи. А також подаюся на грантові програми.

Фотограф Андрій Бучко. На світлині Сашко Брама

– А як незалежні митці заробляють кошти в повсякденному житті?

Сашко Брама:

-Займаюсь театром вже 10 років. Це були роки волонтерства. Мало хто може витримати таке. Лише в цьому році моя професійна діяльність почала приносити якісь скромні кошти. Останніх п’ять років живу суто за рахунок закордонних гастролей (тобто в Україні я не заробляв), з 2015 року ми почали їздити на різні європейські фестивалі. А до першого фестивалю виживав як міг: роздавав листівки, продавав біжутерію в закарпатських санаторіях, працював охоронцем, отримував стипендію в університеті. Я шукав підробітки, які б не займали багато часу. Навіть в університет поступив заради стипендії. Всі ці роки для мене пріоритетом було мистецтво. Сказати, що було важко – це не сказати нічого. Вдячний всім людям, які мене підтримували і підтримують по сьогоднішній день.

Аліса Лі:

-Я готую тістечка без цукру. Час від часу трапляються грантові проекти, фріланс, разові музичні проекти, наприклад, зібратися з музикантами і зробити концерт, чи вечірку. Я займаюсь «діджеїнгом», тому для мене це ще вечірки електронної психоделічної музики. Регулярно даю уроки по грі на інструментах. І планую зробити на рідкісній, але постійній основі тренінг по звучанню.

Фотограф Анастасія Іванова. На світлині Марія Бакало

Марія Бакало:

-Хто як знайде, хто як собі придумає, хто як підлаштується. Я особисто розумію, що найочевидніший спосіб – це ділитись своїми вміннями і навичками. Рано, чи пізно знаходяться люди, які цікавляться саме тим, що ти робиш і мають бажання повчитись. Але не тільки учень обирає свого вчителя, а й вчитель обирає свого учня.

Читайте також: Львів’янин відвідав виставку «Ангели» 12 разів: чим ще вразив виставковий проект

– Чи виникало у вас бажання забути про незалежну творчу складову вашого життя і змінити вид діяльності?

Сашко Брама

-Якось мав намір спробувати себе на ринку праці. Але то мав би бути проєкт, ідея якого полягає в тому, щоб шукати роботу і паралельно документувати процес пошуку. А потім зробити виставу про свої митарства. Але ясно, що це не серйозний пошук, це більше як прикол. Я не уявляю себе на роботі.

Аліса Лі

-Я думала, що коли-небудь піду працювати баристою. Багато разів траплялося таке, коли думала , щоб від цього всього відмовитися. Це теж на користь, коли ти маєш хоча би подумки можливість відпустити абсолютно все і навіть те, що ти найбільше любиш, то це дозволяє переоцінити пріоритети і для себе визначити, що насправді важливо. В ті моменти, коли в мене трапляються кризи, я думаю, – «А, можливо, мені зайнятися чимось інакшим», – проте, завжди приходжу до розуміння, що я просто не можу інакше, не можу без музики. Принаймні на даний момент, можливо, коли-небудь я зможу її відпустити на всі чотири сторони, розпродати всі свої музичні інструменти і почати в’язати шкарпетки, наприклад, або вирощувати лілії. Але поки що я розумію, що не можу ніяк без цього жити.

Марія Бакало

-Звичайно бували такі періоди, вони виникають тоді, коли є різке відчуття недоотримання чогось. Зарплатні наприклад, або віддачі, або вдячності, саме тоді гостро постає питання. В ті моменти згадую, що я люблю. Так, чи інакше я все одно повертаюся до того, що мені подобається. Або я змінюсь і тоді мені буде добре в офісі.

Сподіваємось, ця стаття була корисною для вас. Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Позначки:
Львів театр

Найбільше читають:

Нове на сайті: