Живемо у ритмі подій
МІСТО

Які таємниці приховують львівські кам’яниці (фото)

Львівська архітектура – особливе явище. Аби помилуватися нею туристи приїжджають з усього світу, але львів`яни, поспішаючи у своїх справах, переважно не мають часу роздивитися навколо
13:28, Вт, 11 Лют 2020 Юлія Короленко
Вілла Сонячна. Фото: Galnet

Зважаючи на це, гід Любомир Воробій організував екскурсію найцікавішими палацами Львова. Мандруючи ними, як львів`яни, так і гості міста усвідомлюють, що будівлі навколо – не просто споруди, а справжнє сховище вишуканої краси та загадкових історій.

Палац гіпсового короля

Львівський обласний лікарсько-фізкультурний  диспансер на вулиці Коновальця, 47 розміщений в одній із найрозкішніших львівських кам`яниць, про яку побутує безліч легенд. Її звели у 1893 році за проєктом Яна Пьєрося та Едмунда Плішевського. Вони – автори геніальних архітектурних творів, а цей міський скарб – зразок необарокового палацового стилю. Проєкт експонували на будівельній виставці у Львові у 1892 році.

Вхід у палац гіпсового короля

Тут мешкала вдова так званого гіпсового короля – Юзефа Франца (ред. – підприємець володів гіпсовою фабрикою), Юзефа, разом із двома синами. Вулицю Коновальця у ті далекі часи запланували як місце проживання аристократів та заможних львів`ян. Її проклали за ініціативи родини Франців, тому й район отримав назву – Францівка. На місці Алтайських озер, за часів пана Юзефа, були гіпсові кар`єри, які належали йому, а його фабрика розташовувалася на вулиці Гіпсовій. На зароблені тут кошти власники й побудували розкішний палац.   

«Будинок – цегляний, з багатим скульптурним декором. Дахи – мансардні. Вікна прямокутні та аркові, в обрамленнях», – розповідає Любомир Воробій. Екскурсовод звертає увагу на триярусну вежу з куполом, розміщену на північно-західному куті. З південного заходу бачимо портик парадного входу. На першому поверсі були великі зали, а під стелями залишилися автентичні маскарони у вигляді людських облич, мальовничі п`єци. На підлозі – плитка з фабрики Івана Левинського, аналог якої є тільки у Латинській катедрі.  Вражає й територія навколо палацу: будинок для прислуги, фонтан, розкішна кована брама.

Читайте також: Уся сіль Галичини

Вдова Юзефа Франца також виявилася здібною бізнес-вумен: вона успішно продовжила справу покійного чоловіка. Усе почало занепадати після її смерті у 1907 році. Сини Франців – підтвердження прислів`я про те, що на дітях обдарованих батьків природа відпочиває. Вони не змогли достойно продовжити сімейну справу. У 1935 році син Франців, Юзеф – збанкротував, адже на перше місце ставив не бізнес, а гулянки та життєві насолоди. Саме тому палац довелося продати. Після Першої світової війни він став власністю інженера Карла Рітхмана, потім – графа Мечислава Ходкевича і його дружини Феліції. У 1939 році його націоналізували. У 50-х роках тут розміщувалося дитяче відділення обласного туберкульозного диспансеру.

Вілла Сонячна

По сусідству, на розі вулиць Кокорудзів і Мельника, розташована вілла Сонячна, яку збудували для першого директора Львівської опери – Людвіга Геллера у 1905 році. Кам`яницю звели у цікавому карпатському стилі. Вона – цегляна, опінкована, з дерев`яними елементами. Тепер тут – багатоквартирний будинок. На жаль, доволі занедбаний.

Кам’яниця, у якій знаходили останній притулок священники

Звичну для мешканців району будівлю, де розміщується дитяча поліклініка (вулиця Чупринки, 61), у середині минулого століття придбала ігуменя монастиря сестер-служебниць – Йосафата Гордашевська. У розкішній кам`яниці, зведеній у неоготичному стилі, знаходили останній притулок священники, які вийшли на пенсію. За отцями, які не мали родичів, що могли б ними опікуватися, доглядали сестри-монахині. Кам`яниця складається із двох частин: одна з них була зведена наприкінці XIX століття, другу – добудували жительки монастиря.

Тут знаходили останній прихисток самотні священики. Тепер – дитяча поліклініка

Читайте також: Місце, де Франко написав «Конкістадорів»: історія костелу на Жидачівщині (Фото)

Фабрика кахлевих печей Івана Левинського

А на вулиці Чупринки, 58б  розташовувалася знаменита фабрика кахлевих печей Івана Левинського – справжнього українського патріота. На фабриці функціонувало 5 відділів – кахлярський, відділ плиток для підлоги та стін, посуду і декоративних ваз, дрібних керамічних виробів, пластики. Після смерті Левинського фабрикою керував архітектор Броніслав Бауер, але вже через декілька років заклад припинив існування. Зараз на його території – житлові будинки. Зі слідів кахлевого виробництва залишився сецесійний орнамент. Гід звернув увагу на те, що його – розкрадають. Деякі люди забирають частинки орнаменту на сувеніри у той час, як ті представляють величезну історичну цінність.

Дохідний будинок на Кастелівці

Любомир Воробій звернув увагу на будинок на вулиці Чупринки, 33, прикрашений бюстом Шопена. А розкішну будівлю, за адресою вулиці Чупринки, 50—52 архітектор Юзеф Сосновський звів для себе. Район, який мав назву Кастелівка, хотіли перетворити на місто-сад. За попереднім планом, тут мали жити багатії, тож заможні підприємці купували тут житло з подальшою перспективою здавати його в оренду, як так званий дохідний дім. Самі ж вони мешкали у Ніцці, Карлових Варах та інших мальовничих місцях Європи.      

Читайте також: Як у Львові реставрують храм, який раніше був колонією для неповнолітніх дівчат (відео)

«Будинок на хресті»

Цікава історія кам`яниці на вулиці Чупринки, 21, яку у народі називають «Будинком на хресті». Її першим власником був ректор «Львівської політехніки» Блацид Дзевінський. Для нього у 90-х роках XIX століття віллу звели за проєктом Івана Левинського та Юліана Захаревича. У міжвоєнний період тут мешкала сім`я Кузьмовичів, які у важкі для галицької інтелігенції часи таємно емігрували. А останнім власником став Ніколай Островерхов: загадковий чоловік працював сценографом Оперного театру. Він завжди, у будь-яку погоду і навіть у приміщенні, прикривав очі темними окулярами. Сучасники згадують, що Ніколай надавав перевагу шовковому одягу та мав жіночу ходу. Подейкують, до нього у гості часто приходили молоді хлопці. Чоловік був небайдужим до творів мистецтва: щоб володіти ними, вдало використовував свої зв`язки з НКВД. Він приходив до власників дороговартісних речей та давав  «дружні поради»: мовляв, незабаром їх вивезуть до Сибіру, тож варто розпродувати майно, запасатися теплим одягом і сухарями. Потім підсилав до обдурених своїх людей, які купували у них твори мистецтва за безцінь. Шахрай помер у 1989 році. Перед смертю заповів свої цінності Пушкінському музею. Коли їх привезли до Львівської галереї мистецтв, колекція зайняла цілий поверх. Чимало обдурених ним львів`ян, які прийшли помилуватися нею, впізнали особисті речі.

Будинок на хресті

Зараз віллу ремонтує архітекторка Оксана Беднарська. Детальніше про це ми розповідали ТУТ.

«Будинок-шкатулка»

Кам`яницю, яка належить Товариству охорони пам`яток історії та культури, що на Коперника, 40а, називають «будинком-шкатулкою». Там мешкав перший спікер Галицького парламенту Леон Сапіга зі своєю  численною родиною. Їм також належав замок у селі Красічин біля Перемишля. Леон без тями закохався у свою кузину Ядвігу. Почуття було взаємним, тож, попри кровну спорідненість, молодята побралися. Але заборонений зв`язок дався взнаки: із восьми дітей подружжя вижив лише син Адам. Про трагедію родини свідчать дерева, посаджені у замковому парку: після народження кожного хлопця висаджували дуб, дівчинки – липу. Дерева досі ростуть у парку, а біля них – кам`яні плити з іменами та датою народження. Усі члени родини поховані у замковій каплиці. Коли прийшли «визволителі», не побоялися викинути з саркофагів труни з небіжчиками, щоб влаштуватися у них собі ванни.

Фото: drymba.com

Читайте також: Як виглядатиме та працюватиме перший банк їжі у Львові

Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: