«Їхня валюта – це зуби собак». Як український фотограф їздив в експедицію до племені канібалів

Влад – професійний експедиційний фотограф, засновник команди мандрівників Adventure Monsters. Його роботи регулярно публікуються в National Geographic, Canon, The North Face, NatGeo Traveler, The Village і т.д.

Папуа

Папуа – одна з двох автономних провінцій Індонезії. 90% території –непролазні джунглі. Більшість тварин та рослин – ендеміки, яких більше ніде не побачиш.

Папуа – це недешево. Добиралися туди два дні. З Індонезійською провінцією у нас безвізовий режим, там можна перебувати місяць, на який ми і залишилися на острові. Із собою наймали двох перекладачів, портерів (люди, що переносять багаж) та фіксерів (люди, що вирішують проблеми). Без фіксера у джунглі дуже ризиковано йти.

Фіксер нам дуже допоміг, коли ми загубили в Папуа паспорт дружини в аеропорту, який більше схожий на ангар. Паспорт випав десь у канаву, і ми полетіли без нього. Так літали ще тричі, доки не знайшли паспорт, наступним чином: фіксер говорив «ці люди зі мною» – і ми заходили на борт.

Читайте також: На край землі за пташками – львів’янка про свою подорож до Нової Зеландії

Але потрібно завжди бути готовим, що фіксер тебе може кинути посеред експедиції. У вас із ним усний договір, у них навіть потиснути руки не вважається за домовленість. Фіксери – місцеві люди, однак вони можуть жити більш цивілізовано, ніж люди в племенах.

Ніяких прививок для в’їзду в країну не робили. Але там малярія. Від малярії таблеток, які повністю виліковують, немає. В Україні я знайшов тільки двох лікарів, які беруться за її лікування.

У Папуа ми відвідали плем’я караваїв, яких також знімав Дмитро Комаров для програми «Світ навиворіт».

Цікаві факти про плем’я караваїв:

Ми пливли човном 4 дні, щоб дістатися племені.

Племена, що живуть у джунглях, не мають грошей. Їхня валюта – це зуби собак. Чим більше собак і свиней мають, тим багатші. Свиня у них обмінюється на дружину.

Це плем’я – канібали. Вони білих людей не їдять, бояться. Вважають, що ми світимося вночі через колір шкіри. Говорять, що їдять собі подібних не тому, що голодні, а тільки якщо вважають, що в них вселився злий дух.

Щоб сфотографувати цей будинок, зведений на висоті 44 м, я піднімав дрон.

Тут лазять по деревах так, як ми ходимо по вулиці. Дерево слизьке, мокре, а людина з легкістю залазить наверх.

У людей цього племені дуже мускулисте тіло. Одягаються вони у тоненький пояс з листочком і все. Я вирішив сказати вождю, що в нього класне тіло. Що ми вдома, щоб мати таке, ходимо до тренажерного залу. Перекладачі це переказують, а потім я розумію, що вождь взагалі не знає, що є за межами його світу – джунглів, як він може зрозуміти, що таке тренажерний зал. Тоді я пояснюю: ми ходимо у таке спеціальне місце, за яке ми платимо, де тягаємо тяжкі предмети. Він нерозуміюче дивився на мене.

Люди у джунглях не знають скільки їм років. У них немає поняття часу. На фото син вождя. Йому приблизно шість років. Своїй дитині вони не дають ім’я десь до 1,5 року, бо та може не вижити.

Читайте також: «Якби зі мною була сім’я – я би залишився жити в Антарктиді»: львівський полярник Ігор Дикий

Усе плем’я караваїв налічує десь 3000 осіб. Плем’я поділене на клани і на фото вождь одного з кланів. У кожного клану є своя територія, сім’ї одного клану живуть на відстані 2-3 км.

Будинки будують так високо, бо воюють з іншими племенами, і так зручніше стріляти. А також знизу живе казуар – найнебезпечніший нелітаючий великий птах, подібний до страуса.

Кури, яких тримає плем’я, мають гнізда десь на рівні 3 метрів від землі, можуть залітати і на вищі дерева.

Усі пляшки, які до них приносять гості, просять залишати, бо в них потім набирають питну воду.

Моя робота – фотографія

Коли піднімаюся на гору, то не роблю тільки пейзажні фото. Я знімаю сам процес сходження на вершину. Фотографую у тих умовах, коли не хочеться нічого робити – коли брудно, коли лінь, коли складно дихати. Щоб робити фото в гірських умовах чи в джунглях необхідна хороша фізична підготовка. Потрібні навички альпінізму. Треба встигати швидко робити кадри і не відставати від команди.

Читайте також: Врятувати «Копернік»: чи дадуть «зелене світло» найстарішому кінотеатру у Львові

Цей кадр із вулканом Бромо в Індонезії потрапив у National Geographic. Спершу я був незадоволений тим, що потрапив на активний вулкан, бо планував зайти у кратер. Але буквально перші дві хвилини світанку дозволили зробити фото з таким освітленням.

Я роблю знімки не тільки на фотоапарат, а й на все, що є зручним для передачі того самого моменту. Це можуть бути GoPro, телефон чи дрон.

Працюю заради одного кадру. Я не знімаю момент по 50 разів. Якщо впіймав – задоволений.

Рекомендація фотографам: доки не обробите і не опублікуєте свій кадр, вважайте, що його не існує.

Усі фото – Влад Куций в Instagram.

Читайте також: Наркотики, проституція, СНІД: відверта історія львів’янки, яка почала життя заново