Живемо у ритмі подій
ЛЮДИ

За 20 років 73 механізми для ратуш і церков України: Львівський майстер створює унікальні годинники

Олексій Бурнаєв, годинникар та доцент Львівського національного аграрного університету, створив 73 вежові годинники у різних куточках України, обмінюється досвідом з майстрами Франції, є членом у Європейській асоціації вежових годинників та курантів. І все це лише за 20 років роботи у цій галузі
Усі фото з архіву годинникаря

За останні 20 років львівський годинникар Олексій Бурнаєв відновив на ратушах та церквах України 73 годинники. А до того часу, згадує, на ратушах всієї країни було менше 10-ти робочих механізмів.

«То не є бізнес, якби то був бізнес, то всі б це робили. А то більше як забава, хобі»,  –  розповідає Galnet майстер.

А почалось усе у Львівському національному аграрному університеті у 2000 році, коли Олексію Михайловичу запропонували посаду доцента. Якраз тоді там хотіли знайти годинник, який можна було б скопіювати, щоб відновити роботу механізму 1909 року на колишній Рільничій школі.

«Я подумав, нащо нам копіювати, якщо ми можемо зробити автоматичний».

Читайте також: У Жовкві українську історію та культуру популяризує вусатий «хобіт»

І зробили. Щоправда, одного разу стався збій програми і годинник бив цілу ніч. Але це не засмутило Олексія Михайловича, навіть навпаки – змотивувало. Чоловік почав їздити Україною у пошуках місць, де потрібні годинники. З часом з’являлись замовлення. Іноді пан Олексій сам приходив до міських голів й пропонував роботу. Також створював брошури та залишав у церквах.

«До 2004 року ми вчилися. Були недоліки зі схемами, які від гроз згорали. Ми побачили, що саме згорає і виправили. Проблему з механікою також вирішили. Починаючи з 2004 року все, що з заліза: механізми, стрілки – має довічну гарантію. Електроніка – дорога справа. Скочила напруга у мережі, вдарила блискавка – вона згорає. Та нема виходу, ще остаточно не вирішили, як з тим боротись. У середньому на рік від грози страждає 2-3 годинники»,  –  розповідає Galnet годинникар.

Наполегливість

Олексій Бурнаєв виправляв неполадки у годинниках та продовжував роботу над ними, обновляв новими фотографіями буклет та писав листи у Францію. Дехто не відповідав, а дехто відповідав, запрошував і навіть зустрічав в аеропорті.

«Перший раз я був у Парижі у 2008 році, коли мав якусь вагу, тому зі мною говорили. В мене на той час було 25 годинників»,  –  зауважує Олексій Михайлович.

Під час стажувань Олексій Бурнаєв мав нагоду побувати у різних місцинах, бачити механізми вироблені і 400, і 150 років тому. Він не тільки засвоював нові знання, але й ділився своїм досвідом. Майстри у Франції бачили його потенціал і навіть пропонували роботу над проєктами. Спілкування продовжується  й обмін досвідом також.

«Вам добре в Україні, ви можете творчість проявляти, робити те, що хочете, а ми не можемо. У нас є людина, яка ходить регулярно і все фотографує, новий годинник має бути точною копією старого, навіть якщо по наших мірках він негарний»,  –  переповідає Олексій Бурнаєв слова французького колеги. І додає: «У Франції концепція реставрації взагалі інша. Стародавня карета, картина чи заводна іграшка – у жодному разі їх не можна ремонтувати. Вони лишають їх спадкоємцям таким, як є».

Труднощі роботи

Про реставрацію в Україні, каже пан Олексій, нема й мови, адже дві світові війни та комуністична влада привели до того, що ремонтувати немає що і доводиться робити заново.

«Я роблю креслення, потім це десь треба виробити. Раніше були Конвеєрний завод, Автонавантажувач, зараз нічого нема – усе позабудовували. Щоб поцинкувати деталі й каркас, треба у Стрий на завод везти. Пластик антивандальний полікарбонат треба купляти. Буває, що його в Україні нема, тоді замовляю у Туреччині»,  –  розповідає Олексій Михайлович.

Коло людей, які люблять те, що роблять

З великою повагою Олексій Бурнаєв висловлюється про професора ударних інструментів з Києва Георгія Черненка та братів Ботвінків, які займаються встановленням дзвонів та виготовленням ударників. Це ті люди, до яких львівський годинникар звертається по пораду чи просто, щоб щиро поговорити. Окрім них, є люди, які із задоволенням працюють над створенням годинників. Це команда з близько двадцяти людей із різних міст, які, попри свою основну роботу, допомагають пану Бурнаєву.

Читайте також: «Хтось приніс 20 кілограмів рису, хтось – мішок картоплі»: Як на Львівщині знімають фільм «Легенди Стрия»

Попередники заховані минулим

Годинникар робить усе можливе, щоб ця справа не зникла, тому творить не тільки унікальні годинники, а й відкриття. Близько двох років тому дізнався про існування свого попередника, який виготовив більшість годинників Галичини. На честь Міхала Мєцовича у рідному місті Кросно (Польща) назвали вулицю та створили музей техніки, де є його годинники та дзвони. В Україні про нього не знали, а дарма. З початку ХХ століття і до 1939 року, з перервою на Першу світову війну, він виготовив близько 350 годинників.

«У нього годинники не ламались: або зникали, або продовжують ходити»,  –  наголошує Олексій Бурнаєв.

Львівський годинникар дізнався про свого попередника за механізмами та особливою формою стрілок, які неможливо сплутати з іншими. Пізніше стало відомо його прізвище, а після пошуків – історія цього майстра. Зібраною інформацією пан Олексій поділився з музеєм у Польщі. Побачити годинники Мєцовича можна на Дрогобицькій ратуші та в Управлінні Львівської залізниці.

Гуляючи Львовом, можна натрапити на роботи й іншого попередника Олексія Бурнаєва. Пан Котик працював у 80-90 роках  XIX століття і виготовив годинник на церкві Святого Духа та механізм для годинника Бернардинського костелу.

Передумови

Олексій, син працівника науково-дослідного інституту та інженерки проєктного інституту Львівської залізниці. Ще з дошкільного віку він обговорював з батьком винаходи та технічні можливості, а з мамою не один день проводив біля креслень на роботі. Ще у 5 класі вчитель трудового навчання побачив у хлопцеві потенціал та запропонував поїхати на районну олімпіаду, але учень не зміг через відсутність транспорту з Підгірного, села в якому він жив. Проте інші змагання проходили більш ніж вдало. Олексій Михайлович пригадує, що в 10 класі зайняв перше місце у шкільних олімпіадах з усіх предметів, окрім хімії. В обласному змаганні з фізики посів друге місце. Вчителі між собою змагалися, на яку олімпіаду відправити Олексія, бо було таке, що вони накладалися, а талановитого хлопця хотіли залучити усі.

З 8 класу Олексій Бурнаєв навчався у Малій академій наук та фізико-математичній школі Франкового університету. Учень зранку відвідував уроки в школі, а з полудня до вечора навчався у Львові. Каже, часто не встигав робити домашнє завдання і вчителі заплющували на це очі, бо попри невиконані завдання, він перемагав в олімпіадах.

До 8 класу Олексій Бурнаєв навчався у музичній школі гри на скрипці та фортепіано. Отримані знання не забулися і продовжують допомагати Олексію Михайловичу і сьогодні. Наприклад, він аранжує потрібні мелодії для дзвонів.

Вступивши в університет імені Івана Франка, а опісля і у Львівську політехніку, Олексій встигав усюди: і жартувати в КВН, і ходити у походи, і писати книжки. Ця активність теж дала свої плоди. Опановуючи навички інструктора з туризму, Олексій Михайлович отримав знання, які використовує під час монтажу годинників. А почуття гумору та позитив не залишають байдужим нікого: ні студентів, ні замовників, ні колег із Франції.  Активність, відкритість, зацікавленість та завзятість переповнюють майстра впродовж усього життя.

Французьку мову Олексій Бурнаєв почав вивчати ще у школі, не припиняв вивчати мову і згодом, потім ці знання стали йому у нагоді під час закордонних стажувань.

«Француз як чує, що хтось говорить французькою мовою, він тобі всьо віддасть»,  –  усміхається Олексій Бурнаєв.

До слова, пан Олексій знайшов для себе ефективний спосіб вивчення мови – не користуватися словником. Каже, дивиться виключно французьке телебачення і так йому вдалося опанувати мову. Зізнається, що не знає усіх закінчень і часів, але орієнтується на те, як говорять на телебаченні, і носії мови відзначають, що він відтворює французьку правильно.

Зміни на краще

Зараз Олексій Бурнаєв працює над трьома годинниками паралельно. Робить «на совість», тому інколи може не вкладатись у зазначені терміни. У майбутньому пан Олексій хоче ще більше зосередитися на створенні нових годинників, а ремонт та експлуатацію делегувати іншим. На основі пережитого досвіду він відчуває, коли можна запропонувати ідею проєкту, який до цього ніколи не робив. Відчуває людей, місця, історії.

«Часом мене питають: « – А де ти то бачив?». Та хіба обов’язково бачити?! Це можна в голові придумати!».

Читайте також: За романом львівської письменниці Наталії Гурницької знімуть перший в Україні кіносеріал

У наступній розмові із Олексієм Бурнаєвим Galnet розповість про особливості годинників  на Львівщині.

Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: